Сенси не вмирають

УНІАН

Сенси, які рухали Ісусом Навином, все ще надихають на симпатичні військові злочини армію оборони Ізраїлю.

Брюссель був столицею габсбурзької глобалізації за Карла V, імперія якого розповсюджувалася від Чехії до Чилі. І хто б у 1848 році, коли народжувалися нові національні сенси, міг повірити у нову глобалізацію зі старою столицею? Але сенси накопичуються навіть для Януковича, який про них не здогадується. Брюссель Карла V і Москва Івана IV означали те саме, що Брюссель Єврокомісії і Москва кремлівських карликів: цивілізацію і злобну карикатуру на цивілізацію. Над імперією Габсбургів ніколи не заходило сонце, а над Московським царством ніколи не припинялися опади.

Янукович з’їздив подивитися на неонове сонце Заходу, потім попити зі східного болотця, і заходився майструвати нову коаліцію.

Сенс Москви винайшли монголи, коли призначили Володимиро-Суздальських князів очолювати філію ординської податкової адміністрації. Трансльований ордою китайський бюрократичний механізм прижився в болотних лісах, щоб потроху абсорбувати все, що бачив, ефективний, мов ракова клітина, яка є сильнішою і активнішою за здорові клітини.

Брюссельська бюрократія – необхідне зло, Московська – надмірне зло. Бюрократія – це відчуження, проте важливо, у кого відчужується. Євробюрократія перебирала менеджерські функції баронів, наполеонівських маршалів, комун і революційних конвентів. Московсько-петербурзька бюрократія перебирала стиль ординських баскаків і поставлених ними князів-вертухаїв.

Москва – антонім свободи. На знищення свободи Північної Русі та Ливонії їй знадобилося більше 300 років, але вона впоралася. Московсько-петербурзькій бюрократичній машині вдалося легше подолати Берингову протоку, аніж перейти Дніпро. На опанування всього Сибіру знадобилося менше зусиль, аніж на завоювання Північного Кавказу. І «пушніну» й енергоносії це давнє зло любить менше, аніж ненавидить свободу.

В той час, коли новообраний президент України підписував указ про перейменування секретаріату на адміністрацію, в Авторхановському районі міста Грозний (Джохар) були підірвані дві машини з військовослужбовцями федеральних сил. Пізніше, при обстеженні місця події, вибухнув ще один фугас, що призвело до загибелі сапера та його пса.

Ми можемо як завгодно довго відганяти від себе настирливу реальність, заперечувати очевидний, навіть літерний зв’язок скасування секретаріату зі смертю саперного собаки – прикра правда прийде, і прикладом виб’є двері приспаної свідомості, їй таки доведеться абсорбувати сенс сьогодення.

Сірий сенс сьогодення сидить у шкаралупці Кремля. З однаковою ненавистю споглядає він інсургента, і президента. Обидва зв’язані в його ненависті до свободи. Янукович, як і більшість з нас, має хворобливий сентимент до колишньої великої країни посиленого режиму і до нинішнього путінського адміністрування. Проте для Москви однаково, що Янукович зі своїм газовим консорціумом, що Шейх Саїд Бурятський зі своєю смертю та мертвими федералами.

Янукович вірно відчуває, що він не є президентом незалежної держави, бо сенси не вмирають: незалежність України може бути проголошена лише на рештках Кремля. Проте і в пожежі Москви не згорить її чорний сенс: давно зруйновано Вавилон, але «вавилонська блудниця» житиме до кінця Світу. Нікуди не зник великий сенс взяти Москву Стефана Баторія, і Жолкевського, і Сагайдачного, і Карла, і Наполеона, і Біснуватого (для більшості з них Україна була плацдармом).

Микола Гоголь (співець Бульби і Чічікова) мав предка-гетьмана (хоч дехто і не визнає його гетьманства) Гоголя. Цей останній був надзвичайно послідовним у впровадженні українського свійського сенсу – він двічі присягав на вірність турецькому султану, тричі – на вірність Московському царю і вісім разів – польськім королям.

Ющенко рядився під Сагайдачного, Янукович спробує мавпувати Гоголя, шейх Саїд наслідував шейха Расула, а ми всі «прагнемо бути подібними на тих, кого боїмося». Сенси не вмирають.