"Шахтар" знову програв "Барселоні". Але зробив крок уперед.
Усе сприймалося легко й невимушено: бойовий настрій "Шахтаря", його затятість та жага бодай мінімального реваншу, спокійна сила "Барселони" й її рішуча упевненість у виході до наступного раунду Ліги чемпіонів. По-іншому після 5:1 бути не могло. Суперники просто збиралися кожен в силу вмінь та можливостей зберегти свої обличчя. Одним, тобто донеччанам, треба було бодай якось реабілітуватися після виїзного фіаско, іншим, себто каталонцям, в доброму гуморі оформити перепустку до півфіналу. Все із задуманого вдалося, матеріалізувалося. Бо, за великим рахунком, не могло не справдитись. Надто вже різні завдання цього разу були в двох команд, помітно різнилися їхні суто змагальні інструменти.
"Шахтар" - "Барселона" - 0:1. Статистика матчу
А все тому, що перший матч, що мав неабиякий ажіотаж, по суті вбив інтригу. Ні, повторна зустріч не перетворилась на пусту формальність. Одначе вона аж ніяк не дотягувала до статусу протистояння. Так, просто епілог. Неодмінно зі щасливим кінцем для "Барселони" і з сумним – для "Шахтаря". Залишалося з’ясувати єдине серйозне питання: наскільки цей епілог буде для донецької команди сумним.
До честі гірників, вони намагалися змінити ситуацію на свою користь. Обтяжена кадровими проблемами команда робила все, що було й її силах. Причому, що показово, намагалася робити все правильно. Особливо в порівнянні з матчем на "Камп Ноу". Донеччани чудово усвідомлювали, що "Барселона" в даній ситуації не рватиме з місця в кар’єр. Тому виникає нагода без особливих надзусиль спробувати зіграти "першим номером". І не лише зіграти саме таким чином, а й спробувати забити швидкий м’яч. Задля цього "Шахтар" стрибнув вище за власну голову. Команда бігла, створювала, пресингувала й відбирала. Тобто зробила все від неї залежне, аби відтіснити каталонців від м’яча. Власне, гості не особливо й сперечалися проти такого перебігу подій. Вони, мабуть, таки свідомо віддали ініціативу супернику в першій половині стартової сорокап’ятихвилинки. Проте у цьому контексті варто говорити не стільки про гіпотетичне бажання "Барселони", скільки про титанічні зусилля "Шахтаря", спрямовані на позбавлення суперника оперативного простору та часу.
Одначе, сказавши "А", наступну літеру вимовити "Шахтареві" не вдалося. Через ту просту причину, що знову підвела реалізація. І план щодо швидкого забитого м’яча довелося пожбурити в кошик для сміття. Запасний план, видається, мав бути тільки одним: продовжувати активний пресинг і чіткі загальнокомандні дії задля подальшого створення небезпечних моментів. Досягти бажаного можна було, вочевидь, завдяки ідеальній функціональній готовності. Сказати, що в "Шахтаря" вона наразі саме така – явно покривити душею. Так, підопічні Луческу справді робили все, що могли. Але у цього "все" достоту швидко закінчилися ресурси. Як наддосвідчений кубковий боєць, цей момент "Барселона" відчула миттєво. Маскерано та Бускетс одразу ж заволоділи центром поля. Швидкі, різкі і водночас широкоформатні командні дії гостей може й не виявилися для господарів несподіванкою, проте знайти проти них потрібну сироватку вони не зуміли. На щастя, "Барса" пробачала.
Але ситуація вже вийшла із-під контролю команди Луческу. Грати партію першої скрипки їй вже не дозволяли. Хоча "Шахтар" і в подальшому намагався тиснути, переводити гру на чужу половину поля, але такі випадки, з одного боку, були поодинокими, а з іншого – носили ситуативний характер. Тому, що ініціативою вже володіла "Барселона". Вона могла варіювати власні атакувальні пріорітети, могла й підлаштовуватися під суперника. Так чи інакше, але гірники в ситуації, що склалася, вже не могли розраховувати лише на власні можливості. Бо ці можливості були скуті опонентом. Треба було шукати або чужі помилки, або свою контргру.
"Шахтар" сумлінно пробував віднайти й одне, й інше. Часом виходило, десь – ні. Але в будь-якому випадку, ті спроби контролювалися суперником. Грубо кажучи, запливати за "буйки" донеччанам не дозволяли.
Натомість "Барса", склалося враження, могла за потреби чи крайньої необхідності додати щомиті. Ці миті періодично наставали, і тоді здавалося, що матч на "Камп Ноу" продовжується. Один із таких численних моментів "Барселона" реалізувала.
"Шахтар" свої моменти не реалізував. Луческу після гри зауважить, що якби в його команді грав Мессі, то й перемога була б на його боці. Мабуть, справа не лише в цьому. Мессі, безумовно, геній. Проте поруч із ним грають такі ж самодостатні майстри, котрим байдуже, кому і скільки забивати – чи то "Шахтарю", чи "Альмерії". У донецьких майстрів, схоже, такого співзвуччя не спостерігається. Відвантажити купу м’ячів "Іллічівцю" чи "Волині" – це будь ласка. А от проти "Барселони" – вже не виходить. У одного ноги підкошуються, інший із нервами не впорається, хтось із кількох метрів не може поцілити в ворота. Себто проблема не тільки і не стільки в майстерності – хто ж сперечатиметься, що цей компонент у Вілліана та Дугласа є – скільки в психології.
Відтак і зринало періодично відчуття "дежа вю", тому й не дуже вірилося, що "Шахтар" цього разу спроможний бодай вирвати нічию. Але будемо справедливими: свого обличчя гірники все ж не втратили. Їхня казка закінчилася, проте попри такий невтішний результат, її кінець навряд чи можна назвати фатальним.
Бо навіть на цьому тлі - незаперечної змагальної переваги "Барселони", на тлі разючих 1:6 не на нашу користь, - час від часу проглядається головний аргумент "за", котрий у подальшому за умови правильного використання може стати чимось більшим, аніж простим виправданням. Цей аргумент - гра. У виконанні "Шахтаря" вона спостерігалася навіть у Барселоні. Не кажучи вже про її присутність у Донецьку.
Тому є чимало підстав, аби вважати, що й для чемпіона України цей чвертьфінальний епілог зафарбований не лише в темні фарби. Сильного духом та тілом не мають вибивати з колії подібні фіаско. Вони мають стати дороговказом. Бо досвід приходить і з гірким присмаком також. Чомусь віриться, що ще два матчі проти "Барселони" "Шахтар" відіграв би ліпше. Значно ліпше.
Але то – трохи інша історія. Іншим разом.