"Шахтар" - "Динамо" - 1:3. "Біло-сині" починають і виграють

Мілевський виграє боротьбу у Ракицького© fcdynamo.kiev.ua
Гарний початок  – то пів справи. Новий сезон "Динамо" розпочинає  з маленького, але реваншу.

Переоцінювати суперкубковий матч, мабуть, ніхто  не збирається. Ні в таборі переможців, ні в штаб-квартирі переможених. Проте недооцінювати цю зустріч також в будь-якому разі не варто – принаймні, вона показала, хто чого вартий на даному етапі.

"Динамо" розбило "Шахтар" в битві за Суперкубок України (відео)

Не можна недооцінювати  цю зустріч ще й тому, що зустрічалися не казна хто, а найзаклятіші друзі - "Динамо" і "Шахтар". І хоча даний поєдинок не давав жодних турнірних бонусів, ці "друзі" дуже ревниво ставляться до всього, що викликає обопільний інтерес. Навіть якби вони змагалися в метанні мобільних телефонів чи поїданні на швидкість вареників, боротьба б точилася не на жарт. А тут вам не метання. І тим більше не поїдання. Тут амбіції простягаються набагато глибше, а гіркоту від очних поразок доводиться притлумлювати не один день. Варто було подивитися на обличчя президента гірників після фінального свистка, щоб зрозуміти, що все дуже серйозно. Так що не треба сприймати за чисту монету передматчеві розповіді на кшталт "ця гра для нас нічого не значить". Значить, ще й як. Просто ніхто не хотів поступатися. Але комусь таки довелося.

Якщо називати речі своїми іменами, то ця перемога потрібніша саме для динамівців. Навіть не знаю, що трапилося б, аби кияни й цього разу програли своїм головним конкурентам. Лише уявіть на хвилину: минулий сезон програний абсолютно, а тут і на самому порозі нового – знову ляпас. А зовсім скоро – старт лігочемпіонського відбору, вже на вихідних – матч проти "Металіста". А лише кілька днів тому презентували нову-стару емблему, що має повертати до призабутих переможних традицій. Аж ось – знову "здрастє", знову на тобі, маєш. Навіть не знаю, як би оговтувалася київська команда в такому випадку. Складно б їй довелося. Неабияк складно.

Тому матч цей, нехай певною мірою й виставковий, перетворювався для Сьоміна та його підопічних у справжній екзамен на "вошивість". Вони його склали. Чим, здається, дуже полегшили собі душу, скинувши важкий камінь. Одна перемога – а зразу кілька цілей досягнуто: міф про донецьку тотальну перевагу розвіявся, принаймні до наступної очної зустрічі. До тієї ж зустрічі кияни можуть вважати себе хоча б заочно сильнішими за своїх конкурентів. Мають право.

До того ж, увійти на такій звучній ноті в новий сезон, в якому ставиться завдання подолати шахтарську гегемонію й пробитися до групового етапу чемпіонської ліги, - якщо й не половина справи, то добра її частина. Словом, динамівці зробили все можливе, аби розпочати з чистого аркушу, з чистого сумління сезон, який ще по суті не стартував, щоб він не став продовженням попереднього кошмару. Для них цей матч був справжнім Рубіконом: погане в разі позитивного підсумку залишається позаду, тоді як попереду бовваніють нові позитивні емоції та сподівання. Принаймні зараз це виглядає саме таким чином.

Одначе, як би це дивно не звучало, "Шахтар" також може почуватися спокійним. Реноме донецького клубу на вітчизняних теренах настільки бездоганне, що його вже час скомпрометувати. І навряд чи ця локальна невдача може суттєво позначитися на боєготовності команди Луческу. Поки що вона виглядає монолітом, найкраще укомплектованим. І, певна річ, з найкращим фінансовим підґрунтям.

Цілком логічно й природно звучатимуть донецькі аргументи, мовляв, з певних причин склад "Шахтаря" не був оптимальним. Радше навпаки, бо хтось травмований, хтось задіяний на чемпіонаті Південної Америки. Та й форсувати форму донеччанам, на відміну від тих же киян, недоцільно. Їх пік має припадати десь на жовтень-листопад. Та й моментів вони створили як мінімум не менше за суперника…

Усе це так. Практично  всі ці аргументи можуть вважатися  саме такими, а не просто відмазками. Ще б пак, адже попереду довжелезний  сезон, який у разі вдалого фінішу притлумить неприємну на смак суперкубкову пігулку. От лише закрадаються сумніви щодо мотивації "Шахтаря". Спочатку потроху, а дедалі – все гучніші й не стриманіші. Програвати дуелі одвічному недругу гірники добре навчилися. Причому неабияк, із завидною постійністю. Вони навчилися ділити матчі на прохідні і необов’язкові, потрібні й не дуже. Мотивація, що фонтанує на євроарені, на арені внутрішній кудись пропадає, раптом ховається, наче тіні в погожий день. Це не так би впадало в око, якби "однією лівою" намагалися пройти умовну "Оболонь". Але ж за подібним алгоритмом донеччани вже стараються грати й проти "Динамо". Невже те, що сходить з конвеєра, має сходити з рук? Та й кого вони хотіли провести – свого вболівальника? Так він – уже вкотре – продемонстрував своє ставлення, залишаючи трибуни задовго до фінального свистка. Чи свого президента? Так, вочевидь, не той випадок.

Цікаво, будуть хоч якісь висновки з боку "Шахтаря"?

Стосовно персоналій. Новачки Діакате й Аруна залишили приємне враження. В усякому разі, сенегалець в центрі динамівського захисту виглядає органічніше, аніж Хачериді. Нігерієць, здається, ще шукає своє місце на полі, одначе з м’ячем він явно на "ти". Розіпнутий після данського фіаско Ярмоленко зумів оклигати. Приємне враження залишив і Милевський. Хотілося побачити Шеву. Мабуть, іншим разом.

У "Шахтарі"  хотілося побачити Чигринського. Усе-таки без нього центр захисту "Шахтаря" - що інститут мистецтв без Поплавського. Хотілося побачити також і Дентіньйо  з Патриком. Але, знову ж таки, іншим разом. Мхітарян у образі плеймейкера розчарував. Жадсона таки бракувало. Цікаво було б глянути на Рибку. Не все ж витріщатися на його інтернетівські світлини з гранчаком та кальяном. А ось на кого було нецікаво дивитися, так це на Селезньова. Досі не збагну, навіщо гірники повернули цього форварда.

Кілька слів про суддю Вакса. Вказувати на одинадцятиметрову позначку, як на мене (коли боролися Ракицький і Ярмоленко), мав усі підстави. Як і не фіксувати офсайд, коли забивав Милевський. Карток нароздавав достатньо, проте майже всі доречні. Міг бути й суворішим, проте побоявся зламати гру.

А загалом матч-відкриття  нового сезону не розчарував. Обидві команди  верхню ноту брали не лише в суперечці. І хоча їхні недоліки нині видніші, чим їхні переваги, зробимо поправку на час. І зауважимо, що лежачого не б’ють. Б’ють ледачого.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції