"Шахтар" - "Динамо" - 2:0. Удар нижче пояса

"Шахтар" - "Динамо" - 2:0. Удар нижче пояса

Фрагмент матчу "Шахтар" - "Динамо" / Фото: shakhtar.com

"Шахтар" – "Динамо" – 2:0. Лежачих не б'ють. Виявляється, їх добивають.

Все, що могли зібрати в кулак лежачі, себто "Динамо", вони зібрали. Цього виявилось достатньо, аби не потрапити в глибокий нокаут. Одначе законний нокдаун наш віце-чемпіон отримав. Маючи помітну перевагу в масі та ініціативі, донецька команда не поспішала форсувати події. Вона нутром відчувала, що в самий вирішальний момент зможе дотиснути. І момент цей не забарився. Чим ближче до фіналу поєдинку, тим відвертіше кияни намагалися притискатися до канатів, намагаючись за будь-яку ціну вирвати суху нічию. Даремно: досвідченіший суперник, витримавши паузу, зробив свою чорну справу. Можливо, не обійшлося без удару нижче поясу, тобто яскраво вираженої гри на нервах, гри на демонстрації наявного потенціалу.

"Шахтар" - "Динамо". Звіт, статистика матчу.

"Шахтар" 2:0 "Динамо". Фотозвіт

Інакше й бути не могло – давайте будемо відвертими. "Шахтар" не змусив себе вигадувати велосипед. Навіть трактора донецька команда вигадувати не поспішала. Маючи в запасі дводенну фору, вона щосили гамселила саме в цю больову точку. Вийшло не надто переконливо й справедливо. Радше навпаки. Та чи хтось зараз про це буде розповідати? Сильніший на даний момент переграв (перебігав, дотиснув – як кому зручніше) слабкішого. Сталося рівно те, що й мало статися. А про інший підсумок, здається, не мріяли й на берегах Дніпра.

А що про це мріяти, коли справа невдячна? Це все одно, що очікувати милостині від нашого Конституційного суду... 0:2 бувають різні. Одна справа – поступитися без зайвих питань чемпіону Молдови, зовсім інша – з питаннями програти чемпіону України.

Власне, про перемогу/перевагу "Динамо" в даному випадку говорити якось не доводилось. Кияни зараз перебувають в суцільній ямі, і матч проти лідера (і основного конкурента) на даному етапі міг розглядатися саме під таким невдячним кутом: з яким рахунком програють динамівці? Враховуючи, що "біло-блакитні" ліміт бездарних поразок вичерпали кілька днів тому, як, власне, і свого вже колишнього тренера, варто було очікувати безкомпромісної гри. І безкомпромісного результату.

Дива не сталося. За великим рахунком, його взагалі бути не могло. Колишній головний, якщо його можна таким назвати, залишив у спадок нинішньому тимчасовому керманичу (знову ж таки, якщо він на таке визначення може претендувати) занадто депресивний спадок. Він вимірювався не стільки непереконливими результатами останнього періоду, скільки невиразною грою та такою ж мотиваційною складовою.

Певна річ, зліпити із чогось кулю за два дні Олегу Лужному просто не було можливості. Якщо тимчасовий замінник Газзаєва чимось і міг достукатися до своїх футболістів, так це "щось" неодмінно лежало в царині психології. Розмови про вихід на оптимальний фізичний рівень, а разом з ними про форсування форми та неодмінну психологічну передумову можна було апріорі сміливо ховати за лаштунками "поєдинку сезону". Власне, через відомі події цей матч просто не міг бути саме таким за визначенням, бо про оптимальні кондиції "Динамо" годі й говорити.

Ситуація, до речі, ускладнювалася не лише унікальною поразкою від молдовської команди й довгоочікуваною рокіровкою на тренерському містку. На "користь" киян варто записати хоча б те, що грали вони практично з чистого аркушу. Саме так: вийде – дуже добре, а ні – за умови пристойного результату ніхто й слова поганого не скаже.

Не вийшло. Не склалося. Цього вечора кияни хотіли, але не могли. Це вже був крок вперед у порівнянні з останнім газзаєвським поєдинком, одначе цього було явно малувато, аби можна було говорити про те, що команда починає одужувати. Власне, ні про діагноз, навіть про симптоми болячки динамівські керівники не змогли сформувати, виписати влучно історію хвороби. Їх у цьому випадку вистачило на те, щоб констатувати, що хвороба задавнена. В такому випадку марно очікувати не лише на миттєве одужання, а й на раптовий вихід із коми.

Усе, що могли кияни в цьому випадку продемонструвати, вони показали. Бажання, наснага, яка не яка майстерність, щось на кшталт готовності функціональної – усе це було. Цього було не набагато більше, ніж у Тирасполі, проте, як мінімум, і не менше. Усе, що міг зробити тимчасовий тренерський штаб на чолі з Лужним, він зробив. Усе, що могла вичавити з себе розбалансована команда на чолі з Шевченко – вона вичавила. Усе інше залежало від суперника та долі.

Ні доля, ні суперник особливої симпатії до візитерів із Києва не проявили. Доки відносна функціоналка дозволяла гостям змагатися в атракціоні "хто кого перетягне", доти шальки терезів урівноважувалися на нульовій позначці. Варто було "Шахтареві" зробити бодай якесь надзусилля, як наспіх змонтована команда й така ж її емоційна складова розвалилися, як "справа Гонгадзе". 0:2 – саме такий результат, як на мене, є оптимальним показником прірви між нинішнім рівнем двох найкращих українських команд.

Що ж до "Шахтаря", то вигадувати чогось особливого команда Луческу навіть не збиралася. Вона вирішила щосили тиснути на відомі больові точки "Динамо". Не скажу, що це вийшло надто видовищно. Проте "Шахтар" добре знав, що робив. Рано чи пізно Карфаген мав бути зруйнованим. І Карфаген упав. Від перших же серйозних ударів супротивника.

Проте даремно сподіватися, що цей самий Карфаген повністю зруйнований. У його захисників достатньо часу, аби зачистити від ворога не тільки власну територію, а й спорядити виїзну експедицію. Мені здається, що другу "лігочемпіонську" сходинку, принаймні в цьому році, "Динамо" за собою збереже. Втримає. Про зазіхання на перше місце, здається, не може бути й мови. В усякому разі, враховуючи нинішній стан київської команди.

А далі – все лише починається. Якщо до керма команди прийдуть Блохін з Буряком, це може стати моральним і емоціональним імпульсом для подальших звитяг і виходу з болота. Якщо ж навіть така катавасія не зможе зрушити з мертвої позначки цей "Карфаген", ламаний шеляг йому ціна.

Повʼязані теми:

Наступна публікація