"Шахтар" - "Динамо". Коли клас б’є прагматизм

"Шахтар" святкує перемогу© ФК "Шахтар"
Новий донецький стадіон не зламав традицію – "Шахтар" знову упевнено виграв. Новий динамівський тренер також не проти аналогій - Газзаєв розпочинає проти Луческу так, як і його друг-попередник Сьомін – з упевненої поразки.

Спочатку обов’язковий пафос. Без нього у даному випадку – ніяк. Отже, уперше в новому сезоні зійшлися реально-номінальні лідери українського футболу. Уперше Луческу зіграв проти Газзаєва (а Газзаєв проти Луческу) не в напівтовариському, а в справжньому офіційному поєдинку.

"Шахтар" 2:0 "Динамо". Фотозвіт

Знову ж таки, вперше лідери нашого футболу зійшлися на новісінькій арені "Шахтаря". Ну і, насамкінець, уперше ці команди зустрілися між собою не в фіналі і навіть не в півфіналі, а кубковим раундом нижче. Тобто, якщо навіть винести за дужки звичайний ажіотаж, що супроводжує поєдинки між цими командами, в сухому залишку матимемо достоту вагомий конгломерат. А також приємне відчуття, що футбольне свято виявилося кращим, ніж його очікування.

"Шахтар" - "Динамо" - 2:0. Луческу б'є Газзаєва

Тепер про такий суб’єктивний на перший погляд момент, як мотивацію. Звичайно, коли зустрічаються ці команди, мотиваційний фактор має бути присутній апріорі. Одначе навіть у таких випадках, в залежності від конкретної ситуації, де-не-де проглядається прагматизм. У нашому конкретному випадку цей прагматизм, як на мене, був очевидним. "Шахтар" в чемпіонаті відстає від "Динамо" аж на шість очок, при цьому гірники фактично вирішили питання про подовження своєї єврокубкової кампанії, до того ж у попередній змагальний день Луческу дав перепочити одразу кільком провідним виконавцям своєї команди.

Тепер на контрасті розглянемо "Динамо". Кілька днів тому основним складом кияни провели складний виїзний поєдинок проти "Дніпра". До того ж "біло-блакитні" цього року дуже багато ставлять на Лігу чемпіонів, тому в цьому контексті чи не найвирішальніше значення матиме повторна зустріч з "Інтером", яка відбудеться уже за кілька днів. Відтак, як мені видається, при зрозумілій принциповості та підвищеній налаштованості у киян на рівні підсвідомості сидів той матч проти італійського чемпіона. В усякому разі, особисто в мене склалося саме таке пояснення діям і тактичному малюнку "Динамо" в Донецьку.

Газзаєв виставив на цей поєдинок не скажу що експериментальний, але таки не основний склад. Особливо на тлі свого донецького колеги. Знову ж таки, висловлю свою суб’єктивну думку: без Ярмоленка та Гусєва на флангах динамівцям сперечатися із "Шахтарем" за визначенням було складно. До того ж, Газзаєв, який звик діяти без яскраво вираженого розігруючого, цього разу зробив ставку радше на руйнацію, аніж на творення. В усякому разі, такий висновок можна було зробити зі стартової одинадцятки "Динамо". Складно сказати, чи свідомо це все робив динамівський тренер, чи просто вирішив провести певну ротацію, проте факт залишається фактом: таке "Динамо" помітно поступалося "Шахтарю". Маючи достоту креативний кулак у вигляді бразильської атаки та всюдисущого Срни, котрий хоча й перегравав сам себе із нескінченними падіннями, проте однозначно діяв і на загальнокомандний коефіцієнт корисності, господарі помітно переважали опонентів як у русі, так і в швидкості проходження середини поля. Виходячи із вищесказаного, це прогнозовані наслідки. Водночас, і це вже достоту дивно, кияни помітно поступалися донеччанам в індивідуальних показниках. І це вже пояснити справді складно.

Мабуть, зайве говорити, що марно було очікувати від цього матчу феєрії. У першу чергу, це боротьба та нерви. І відшукування чужих помилок. Власне, до першого забитого м’яча було саме так. "Шахтар" мав привабливіший вигляд, "Динамо" вряди годи відповідало небезпечними вилазками. Проте все це настільки тонка матерія, наскільки й змінна. Уся ця привабливість, як, до речі, й кострубатість, миттєво нівелюються за сприятливої нагоди. Тобто, суперники запросто можуть помінятися ролями. І ціна такої зміни – всього лише одна помилка.

Першими серйозно помилилися динамівці. Так, атака гірників мала цілком респектабельний вигляд, проте завершальний удар Срни під кутом до воріт не виглядав, як алгоритм для першокласника. Проте Богуш помилився. І гостям довелося розпочинати з центру.

Певним чином цей момент став переломним. Ініціатива "Шахтаря", що до цього була лише територіальною, матеріалізувалася в тотальну. Стримувати команду Луческу на флангах у киян було практично нікому. Як, власне, і донецьких бразильців у центрі поля. Намагався щось робити Шевченко, проте його зусиль було явно малувато. Належної підтримки у Андрія Миколайовича не було. Натомість гірники, як вже часто бувало у подібних моментах, після забитого м’яча отримали ледь не друге дихання. І ледь не забили другий м’яч. Гості якось знітилися. А помітними були хіба що в штовханині. Сіренко на такі дії реагував якось меланхолійно. Проте, будемо відвертими, особливих помилок не зробив. Так чи інакше, але приводу для того, аби президент "Шахтаря" зайшов після матчу до його кімнати, що поговорити "по-чоловічому", не дав. І на тому спасибі.

Перерва була конче потрібною насамперед для Газзаєва. Динамівський тренер неодмінно мав підкоригувати як власні дії, так і дії своїх підопічних. Проте ні з першим, ні з другим завданням він не впорався. Алієв, котрий вийшов одразу після перерви, та Ярмоленко, який з’явився трохи згодом, загубилися на полі. Скажу більше – зіпсували спільну "кашу". А Гусєв, на мою думку, з’явився надто пізно, щоб щось можна було змінити.

"Шахтар" же оберти не скидав. Тобто відсиджувати мінімальну перевагу не збирався. У порівнянні з першим таймом стосовно гри змінився хіба що один акцент – кияни вимушені були активніше діяти в атаці. Себто покладатися хоча б на більшу кількість виконавців. Але суть від цього не мінялася. Шевченко все так же бовванів одинаком, Мілевський, схоже, не вилікував повністю свою нежить. Іншого пояснення його блідим діям я не бачу. Про Ярмоленка та компанію було сказано вище.

Проте навіть у такому "куцому" вигляді кияни мали шанси на ліпшу долю. Почергово Шевченко, Гусєв та Мілевський з’являлися на атакуючому вістрі, одначе витиснути максимум їм не вдалося. Особливо шикарний момент "запоров" динамівський капітан. Хоча саме за той школярський удар головою впритул і не дивно – Артем ніколи не вмів грати в повітрі.

Динамівська біда, як виявилося, була не одна. Вукоєвич навіщось дав підлого штурхана Кучеру під ребра, той упав, мов підкошений. Переграв, звичайно. Але це в будь-якому випадку стовідсоткова червона картка. Це вам навіть не епізод із Пашаєвим та Нінковичем.

Ну, а фініш був за "Шахтарем". Класна контратака, навіть скажу більше – елегантна – і в "Динамо" одним турніром стало менше. Чи було в тому епізоді положення "поза грою"? Мені здається, що ні. Якщо перефразувати того ж таки Газзаєва, його ж команді не три голи забили з офсайду...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 78
Вибір редакції