"Шахтар" перемагає. Дубль третій

"Шахтар" - "Динамо". Знову перемагають донеччани© shakhtar.com
Донецький "Шахтар" і полтавська "Ворскла" зуміли наприкінці кубкової дистанції не сфальшувати.

Запам’ятовується дійсно останнє. Фраза, подія, погляд, а то й миттєвість. І ось саме це фінішне, останнє може без видимих надзусиль зруйнувати чи спаплюжити загальні враження від цілком позитивних емоцій. Київське "Динамо" та харківський "Металіст", котрі кожен на свій манер та можливості провели в цілому яскравий і успішний сезон (особливо це стосується "біло-блакитної" команди), один із останніх (читай - головних) акордів сезону, що минає, взяти не змогли.

Натомість донецький "Шахтар" і полтавська "Ворскла", котрі, кожен по-своєму, фактично провалили національний чемпіонат, зуміли наприкінці турнірної дистанції не сфальшувати. На літні канікули саме донеччани та полтавці підуть з легким серцем. І все це – завдяки одному чи кільком правильним рухам. Точніше - завдячуючи півфіналам Кубка України. Другосортному, за великим рахунком, турніру. Але який здатен за якусь миттєвість майже все перевернути з ніг на голову. Запам’ятовується ж завше останнє...

Число "тринадцять" для київського "Динамо" виявилося не таким щасливим, як це видавалося попервах. Тринадцятого травня тринадцятиразові чемпіони України з енної спроби знову програли "Шахтарю". І хоча вихід до фіналу Кубка України за своїм статусно-гламурним значенням і в підметки не годиться бою за право участі в фінальному матчі Кубка УЄФА, кияни і в цьому, фактично втішному турнірі так і не змогли підсолодити собі пігулку після недавньої резонансної і болючої поразки від заклятого друга.

У півфіналі національного кубка "Динамо" воліло всіма фібрами свого складного організму взяти бодай локальний реванш. Перемога над головним і принциповим суперником, та ще й у його лігві таки могла стати бодай слабкою, але втіхою. І, безсумнівно, додала б наснаги усім, кому до вподоби біло-блакитні кольори. Проте ні реваншу, ні втіхи, ні моральної сатисфакції кияни не отримали. Менш мотивований "Шахтар" (як здавалося на перший погляд) виявився більш фартовим (як видалося у підсумку), в кінець притлумивши динамівцям враження від фінішу сезону. А ЮрПавловичу узагалі час до церкви. Ставити свічку. Бо інших аргументів проти Мирчі Михайловича у нього поки що немає.

Навряд чи здивую вас одкровенням, що суперники один одному не стільки набридли останнім часом, скільки "приїлися". Проводити третій матч за якихось півмісяця надзвичайно складно. Передовсім емоційно. Тим більше в турнірі, який із усієї решти змагань у табелях про ранги стоїть не на першій і навіть не на другій сходинці. До того ж і якихось, навіть мінімальних, сюрпризів або несподіванок ані тренери, ні тим більше футболісти не могли запропонувати одне одному. Певним чином цей матч сприймався як звичайна турнірна повинність. Не більше того. Хоча і не менше, бо рівень і "вага" учасників саме цього півфіналу на голову переважали візуальний бік другого півфіналу, в якому "Ворскла" приймала "Металіст".

Чи не найбільшою загадкою напередодні перегляду третьої частини серіалу "Сьомін проти Луческу" чи "Шахтар" проти "Динамо" (як кому більше до вподоби) видавалися гадання щодо визначення стартових складів. Тобто можна було довго розмірковувати, основними, напіврезервними чи експериментальними варіаціями зіграють обидва колективи, адже на користь будь-якої формули були свої "за". Як на мене, вирішення саме цього питання відтіснило на другий план навіть донецькі страждання стосовно персони головного арбітра. Воно й правда, що тут зайвий раз товкти воду в ступі, коли нестямно кохана Луческу Федерація навідріз відмовилася призначати на цей поєдинок іноземну суддівську бригаду. А проти такого лому у "Шахтаря" прийому не могло бути за визначенням. У підсумку Можаровський отримав шанс проявити себе і постояти за увесь український суддівський корпус. Тоді як у Михела подібний шанс відібрали. Цього разу.

Однак і без допомоги директора "Шахтаря" з міжнародних відносин гірникам вдалося перемогти. Це до честі команди зі столиці Донбасу. Кілька приємних слів можна адресувати й рефері поєдинку. Адресую: молодець, не знітився, не розгубився, як колись у подібних ситуаціях значно досвідченіші Мельничук чи Шандор.

Це що стосується антуражу. А по суті можна констатувати, що обидва тренери, певним чином задовольнивши своє его заздалегідь (Сьомін отримав чемпіонські лаври, Луческу вийшов до єврокубкового фіналу), вирішили ще раз зіграти у відкриту, поставивши на кон майже всі свої козирі.

Склалося враження, причому не лише у мене, що цього разу перемогти більше хотів Сьомін. І в цьому був резон. Причому динамівці демонстрували це не тільки на словах, а й на полі. Гості виявилися мобільнішими, наполегливішими, настирливішими. Словом, мали ліпший вигляд. От тільки з реалізацією моментів знову, уже втретє поспіль, виявилися серйозні проблеми. Схоже, що Юрію Павловичу під час походу до церкви не буде самотньо. Милевському з Алієвим не завадило б також відвідати храм. Перший не міг влучити в рамку з ідеальних позицій, тоді як інший під час виконання стандартів намагався всю злість вилити на гравців у стінці чи глядачів на трибунах.

А ще здалося, що футболісти "Динамо" трохи перегоріли. Бангура, Вукоєвич і все ті ж Алієв із Милевським занадто нервували, вихлюпуючи свою лють на кого завгодно, а не на себе. Саме ця злість, як мені здається, й заважала ключовим виконавцям новоспеченого чемпіона зосередитися саме на грі. А тут ще й ЮрПавлович підливав масла в вогонь своїми цибатими метаннями та витанцьовуваннями в межах технічної зони.

"Шахтар" нервував не так явно. Здалося, що гірники грали по ситуації, не збиралися форсувати події. Мовляв, складеться – добре, ні – то й не біда, адже саме вони пробилися в Стамбул. Хоча, в той же час, господарі не забували про головне, наполегливо намагаючись шукати/чекати свій шанс. І, як це останнім часом буває, шанс цей вони знайшли. Знову ж таки, на останніх хвилинах зустрічі.

На відміну від півфіналу Кубка УЄФА, де киянам фактично не залишалося часу на те, щоб відігратися, цього разу хвилин десять у команди Сьоміна було. Проте взяти себе й опонента в руки вони не зуміли й цього разу. До єврокубкового ляпасу від "Шахтаря" додався ще й потиличник на внутрішній арені.

Що й казати, в "доброму" гуморі кияни святкуватимуть своє тринадцяте чемпіонство...

А "Шахтар" наприкінці сезону отримав можливість зіграти ще в одному фіналі. В останній день весни в Дніпропетровську команда Луческу екзаменуватиме "Ворсклу", котра виявилася спритнішою за "Металіст". Харків’яни товклися поблизу воріт полтавців не менше, ніж кияни у володінь П’ятова, проте поїхали додому зі схожим настроєм. Згорів сарай – гори й хата.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції