Щодо формування й застосування золотовалютних резервів в Україні та світі

Анатолій Матіос
Погляди 12 січня, 2010, 12:34 7766 6
Додати до обраного
Зубожіння українського суспільства та повна відсутність єдиної державної економічної політики змушують звернути прискіпливу увагу на проблему формування Україною золотовалютних резервів.

Зубожіння українського суспільства та повна відсутність єдиної державної економічної політики на тлі загроз та викликів світової фінансової кризи змушують звернути прискіпливу увагу на проблему формування Україною золотовалютних резервів, доцільності і умов їх розміщення за межами країни.

Золотовалютні резерви — це запаси золота й грошові ресурси, номіновані у вільно конвертованій валюті, що є власністю держави (суспільства) і призначені для забезпечення та вирішення особливо важливих проблемних завдань, які постають перед державою. Необхідний розмір валютних резервів країни прийнято розраховувати, виходячи з обсягу назрілих виплат по зовнішніх позиках та кредитах, а також при передбаченні від'ємного платіжного балансу експортно-імпортних операцій. Важливою функцією валютних резервів є забезпечення стабільності національної валюти.

Як правило, золотовалютні резерви більшості держав знаходяться в управлінні (розпорядженні) їх центральних банків. Однак принципові рішення щодо їх розміщення та використання у переважній більшості цивілізованих країн приймає парламент та уряд. Такою є світова практика, що повністю себе виправдала і довела доцільність та результативність для економіки саме такого підходу.
Валютні резерви, тобто вільно конвертована валюта, що концентрується державою для законодавчо визначених цілей, як правило, розміщені у найбільш надійних фінансових (банківських) установах та інвестуються на вигідних для власника (держави) умовах в іноземні фінансові активи.

До складу валютних резервів деякі країни включають стабілізаційні фонди, призначенням яких є згладжування волатильності валютного курсу при несприятливих змінах цінової кон'юнктури та спекулятивних впливах міжнародних гравців. При цьому, як показує досвід, державний резерв формується та утримується у найбільш високоліквідних активах. Особливо це характерно для газонафтоносних країн. Наведемо деякі приклади (Див.: Фінансовий ринок України. — 2009. — № 9. — С. 32.).

Так, у Венесуелі створено Фонд макроекономічної стабілізації, який формується, виходячи із середньої ціни на нафту за останні 5 років і кошти якого прирівнюються до золотовалютних ресурсів. Рішення про використання коштів Фонду приймає парламент країни. Виходячи з цих настанов, оперативне управління здійснює центральний банк країни.

Норвегія формує Державний нафтовий фонд (далі — Фонд), який визначається рівнем цін на нафту і виконує дві базові функції — стабілізаційну та ощадну. Щорічно обсяг відрахувань до Фонду затверджується парламентом країни. Гроші у Фонд надходять за умови профіциту державного бюджету. Парламентарі приймають рішення щодо використання зарезервованих фінансових ресурсів. Керує поточними активами Фонду центральний банк, а напрями інвестування визначає Міністерство фінансів.
Чилі для стабілізації курсу валюти і доходів бюджету формує Мідний стабілізаційний фонд. Задля цього Уряд країни щорічно визначає довгострокову ціну на мідь і розраховує обсяг коштів, що перераховуються до Фонду. Фінансові ресурси Фонду прирівнюються до золотовалютних резервів. Уряд Чилі вправі використовувати кошти Фонду лише у разі, якщо ціна міді падає нижче базової вартості. Також кошти Фонду використовуються для покриття зовнішнього боргу та субсидування цін па бензин. Центральний банк країни здійснює оперативне управління резервами Фонду, виходячи з урядових рішень.

Важливо підкреслити, що практично у всіх цивілізованих країнах золотовалютні резерви є абсолютною власністю держави і суспільства. За таких умов жоден центральний банк не може заявляти абсолютні права на повне і безконтрольне управління та розпорядження, а тим паче володіння цим найбільш ліквідним різновидом національного багатства.

При цьому ринково розвинуті держави розглядають зростання золотовалютного запасу країни вище оптимального рівня швидше як недолік, аніж позитивне явище. Керівник Федеральної резервної системи США Алан Грінспен свого часу зазначив: "Надмірно великий валютний резерв є тягарем для національної економіки". Очевидно виходячи з цього, валютний резерв найбільш потужної економіки світу (США) вже тривалий час становить просто-таки мізерну частку — всього 40,3 млрд доларів при ВВП понад 14,5 трлн доларів США.

У теорії фінансів існує поняття "коефіцієнт Ренді", згідно з яким обсяг валютних резервів має становити не більше 30% державного бюджету. Найбільш розвинуті країни Заходу тримають валютні резерви в мінімальних розмірах. Ось цьому конкретне підтвердження. Так, у 2009 р. валютні резерви Європейського центрального банку становлять 52,3 млрд доларів США, Німеччини — 38,1 млрд доларів, Великої Британії — 37,1 млрд доларів, Франції — 21,7 млрд доларів, Італії — 33,8 млрд доларів (Див.: Деньги и кредит. — 2009. — № 8. — С. 24.).

Винятками є Китай та Японія, золотовалютні резерви яких на сьогодні є найбільшими у світі. Однак золотовалютні резерви Японії становлять лише 10% ВВП (близько 1 трлн доларів США). Валютні резерви Китаю стрімко зростають і вже перевищують 1,9 трлн доларів США. Китайська економіка стабільно демонструє (навіть в умовах світової фінансової кризи) безпрецедентні темпи економічного зростання (Див.: Мировая зкономика и международньїе отношения. — 2009. — № 7. — С. 44—54; № 8. — С. 69—81.). Значне резервування наявних валютних ресурсів є одним із шляхів захисту від "перегріву економіки", тобто становить собою дієвий інструмент її "охолодження". Китай формує авангардні обсяги золотовалютного резерву та розміщує їх у США, вкладаючи у найбільш високоліквідні активи поки що найпотужнішої держави світу. Таким чином, керівництво Китаю формує "могутній фінансовий щит" і вже зараз спроможне суттєво впливати на фінансову політику найбільш потужної економіки світу — США.

Слід чітко розуміти, що за наслідками глобальної фінансової кризи у найближчому майбутньому неминучий перехід світу до мультивалютної системи з кількома міжрегіональними (резервними) валютами, що покладе край епосі американського долара як світової валюти. Ці стратегічні тенденції подальшого функціонування загальносвітової економіки вкрай важливо враховувати керівництву (його фінансовому блоку) України і не утримувати свої валютні резерви (як це має місце зараз) переважно в доларах США.

У силу об'єктивних та суб'єктивних причин протягом останнього десятиліття керівництво НБУ активно резервувало практично всі валютні надходження, які надходили в країну. Саме завдяки цьому валютні резерви України станом на серпень 2008 р. сягали феноменального (якщо мати на увазі мізерну величину державного бюджету) рівня — понад 37,4 млрд доларів (Див.: Бюлетень Національного банку України. — 2008. — № 12. — С. 68.) (за тодішнім курсом — майже 190 млрд грн.). Якщо нагадати, що доходи держбюджету в той період становили всього 169,1 млрд грн. (а план на весь 2008 р. передбачав доходну частину держбюджету в розмірі 228,3 млрд грн.), то зрозуміло, що правління НБУ, резервуючи на той час 83,3% держбюджету, перейшло всі розумні межі.

Якщо при цьому взяти до уваги, що річний ВВП у 2010 р. (за урядовим проектом) сягне лише близько 144 млрд доларів США, то дивує те, як НБУ (при такому мізерному національному доході, який кратно, а саме в десятки разів менший від переважної більшості європейських держав) фактично "омертвляє" у валютних запасах велечезні обсяги іноземної валюти, тим самим "заморожуючи" кровоносну систему економіки країни, а саме ЇЇ реальні обігові фінансові активи.

Таким чином, сам собою напрошується висновок про те, що, резервуючи практично всі валютні надходження і не узгоджуючи такі свої дії ні з парламентом, ні з Урядом, керівництво центрального банку безконтрольно розпоряджається і розмістило за межами держави (фактично забрало в українського суспільства) ще один бюджет.

Наразі необхідно зауважити, що після початку світової фінансової кризи Нацбанк опублікував дані про суттєве зменшення валютного резерву. Так, станом на січень 2009 р. вони становили 28 млрд доларів США, а в квітні 2009 р. вони вже дорівнювали 23,7 млрд доларів (Див.: Бюлетень Національного банку України. . — 2009. — № 6. — С. 67). Таким чином, центральний банк офіційно зафіксував зменшення валютних резервів майже на 14 млрд доларів, хоча при цьому на терени України не надійшло (фактично із розміщених у фінансових інститутах іноземних країн не було повернуто) жодного цента.

На нашу думку, якраз безконтрольне розміщення валютних резервів та явно недолугий юридичний супровід цього украй важливого процесу призвели до того, що з першими ж проявами світової фінансової кризи щонайменше третина валютних резервів (як інформують деякі ЗМІ) саме в частині їх дострокового повернення виявились недоступними для української держави. Значна сума українських валютних запасів виявилась на рахунках збанкрутілого банку "Lehman Brothers" та на рахунках американського банківського ритейлера "Wachovia" (який невдовзі був поглинутий більш сильним конкурентом — "Wells Fargo"). Як показують подальші події, зазначені валютні розміщення, виходячи з інтересів української держави, юридично захищені не були і повернуті в економіку держави саме в період фінансової кризи (для чого вони, зокрема, і призначені) у найближчий час бути не можуть.

Відповідний аналіз засвідчує, що характерною особливістю укладених угод про розміщення золотовалютного резерву України є те, що вони були редакційно складені "під диктовку" зарубіжних консультантів і відповідні права українського інвестора фактично були підпорядковані зарубіжному законодавству. Саме тому, як виявилося, в силу юридичної "довірливості" керівництва НБУ до зарубіжних порадників валютні резерви української держави не можуть бути використані Україною у часи найбільш гострої їх потреби.

Якщо ж керівництво НБУ постійно заявляє (посилаючись на пресловуту "перевірку МВФ"), що із золотовалютними резервами держави все гаразд, то постає закономірне запитання, у зв'язку з чим виникла гостра потреба в чергових міжнародних позиках та чому валютні резерви держави не можуть бути використані Україною саме в час найбільш гострої їх потреби?

До речі, отримані у 2009 р. від МВФ у вигляді позики близько 12 млрд доларів США за логікою центрального банку повинні бути також зараховані до валютних резервів, однак офіційна статистика НБУ чомусь не зафіксувала адекватного збільшення їх наявних обсягів (Див.: Бюлетень Національного банку України. — № 9. — С. 75).

Парадокс ситуації також полягає в тому, що позики у МВФ та Світового банку "випрошує" Кабінет Міністрів України під певні політико-економічні поступки, а монопольно розпоряджається наданими коштами — керівництво НБУ. Ще більш "дивною" видається ситуація, коли для надання консультаційних послуг як "правильно витратити гроші, отримані від МВФ", Уряду України було запропоновано підписати угоду з американською компанією "Blackstone Group", за чиї послуги упродовж року потрібно заплатити понад 300 млн грн. (Див.: Українська правда. — 2008. — 27 листопада). Натомість МВФ висунув цілий ряд жорстких вимог до української держави щодо суттєвого обмеження соціальних стандартів, що з огляду на "галопуючу" приховану інфляцію та фактичне зубожіння українського суспільства в період фінансової кризи є неприйнятним у принципі.

Слід зазначити, що Закон України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", який приймався під лобістським тиском групи народних депутатів та тенденційних вимог МВФ, надав керівництву центрального банку безпрецедентні права та привілеї. Реальність є такою, що інформація щодо формування, умов розміщення, фактичного використання та умов повернення в країну валютних резервів української держави є абсолютно закритою навіть для її найвищих владних органів — парламенту, Уряду і насамперед є недоступною для визначеного Конституцією України наглядового органу — Ради НБУ. Академік НАН України В. Геєць, який свого часу очолював Раду НБУ, вимушений був визнати: "Ніхто сьогодні документально не підтвердить нам, чи є ці гроші (валютні резерви — авт.) насправді, і яким чином НБУ може скористатися цими резервами. Рада НБУ не має повноважень для одержання первинних документів і перевірки реальної ситуації" .

Натомість беззаперечним фактом є те, що центральний банк регулярно надає Міжнародному валютному фонду інформацію (що становить абсолютний секрет держави) щодо: а) коштів, які розміщені НБУ на закордонних рахунках; б) дані про всі валютні резерви незалежно від місця їх розміщення; в) відомості про депозити Уряду в іноземних банках.

На додаток до цього при розміщенні валютних резервів держави за кордоном керівництво НБУ погоджується на цілковитий диктат та умови сторони, що приймає для розміщення валютні запаси української держави. Таким чином, має місце фактичне підпорядкування правовідносин щодо золотовалютних резервів законодавству іноземної держави, що є ознакою та елементом створення передумов для порушення фінансового суверенітету України.

Знані вітчизняні аналітики (свого часу заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Т. Ковальчук) попереджали керівництво держави й громадськість про неприпустимість фривольності керівництва НБУ при розпорядженні золотовалютними резервами держави.

"Станом на 01.07.2002 р. Національний банк розмістив понад 90% золотовалютних резервів на рахунки неконтрольованих Україною банків... Практика НБУ щодо розміщення резервів України знає випадки, коли відповідні угоди виходять за межі правового поля України і регулюються законодавством інших країн. Зрозуміло, що ціна таких безпрецедентних свобод — реальна загроза фінансовій безпеці держави" (Див.: Ковальчук Т.Т. Економічна безпека і політика. Із досвіду професійного аналітика. — К., 2004. — С. 401).

Наведені свавільні і незвичні (навіть за критеріями здорового глузду) дії НБУ не є якимось поодиноким прецедентом. Український центральний банк неодноразово здійснював вкрай сумнівні (якщо не кваліфікувати це за позиціями чинного кримінально-процесуального законодавства по-іншому) операції із золотовалютним резервом, які не тільки завдали реальної шкоди фінансовій безпеці України, а й мали наслідком загальне погіршення ставлення до нашої держави з боку світового співтовариства саме в частині довіри до дій її центрального банку.

Не зайвим було б нагадати також ризиковане розміщення НБУ майже всього державного резерву у маловідомому кіпрському банку в 1997 р., коли на ці кошти було придбано українські ОВДП з прибутковістю близько 60% річних. До цього часу залишаються таємницею дані про осіб, які, придбавши боргові зобов'язання України за її ж власні кошти, привласнили не менш як 400 млн чистого прибутку у валюті за рахунок вітчизняних платників податків.

У листопаді 1998 р. у Верховній Раді України заслуховувалось питання щодо виявленого факту розміщення значної частини валютних резервів НБУ у банку "Креді Свісс Фьорст Бостон (Кіпр) Лімі-тед". Головна претензія полягала в тому, що НБУ розмістив 700 млн доларів зі своїх валютних резервів у ненадійному банку, розташованому в офшорній зоні (Кіпр) (Див.: Ковальчук Т.Т. Економічна безпека і політика. Із досвіду професійного аналітика. — К., 2004. — С. 401).

При розгляді цього питання Спеціальною комісією Верховної Ради у доповіді представника СБУ вказувалося, зокрема, що з усього складу засновників цього банку наявні відомості лише про одного, якому належала одна акція банківської установи, а капітал банку не перевищує 1 млн доларів. Запитання про те, з якою метою могли використовуватися ці кошти, які операції з ними дозволялося здійснити, який обсяг міг скласти прибуток і кому має належати — так і залишилося за тіньовими лаштунками історії десятирічної давнини.

Нинішня фінансова криза та непрогнозовані хаотичні коливання валютного курсу (співвідношення курсу гривня-долар) саме й потребують ефективного використання державою накопичених золотовалютних резервів для послаблення негативних наслідків у національній економіці. За таких обставин напрошується цілком закономірний висновок про те, що центральний банк держави не виконав свою основну функцію, визначену Конституцією України (ст. 99) щодо забезпечення стабільності грошової одиниці і керівництво НБУ не понесло при цьому ніякої відповідальності. До речі, ст. 36 Закону "Про Національний банк України" вказує, що "для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери".

У цьому сенсі логічним є запитання: де ж врешті-решт насправді є ті надмірні валютні резерви, які були свого часу сконсолідовані (згадаймо піковий злет їх обсягу до 37,4 млрд доларів США)? Держава за всіма правилами захисту національних інтересів та національної безпеки мала б використати хоча б якусь частку цих резервів для фактичного фінансування обороноздатності країни та її армії, для виконання прийнятого парламентом закону про підвищення соціальних стандартів, для підготовки до Євро-2012 і врешті-решт у боротьбі з таким лиховісним явищем, як пандемія каліфорнійського грипу тощо.

Однак дві поспіль спроби Верховної Ради України через закон (прийнятий конституційною більшістю) зобов'язати НБУ перерахувати на потреби Євро-2012 близько 10 млрд грн. виявилися марними. Правління центрального банку продемонструвало безпрецедентний для усього світу вчинок — зігнорувало нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, мотивуючи це відсутністю достатніх коштів.

Якщо ж взяти до уваги свіжу статистику НБУ щодо наявних офіційних резервів у іноземній валюті, то на початок серпня 2009 р. (за офіційними даними НБУ) останні становили 28,82 млрд доларів США (Див.: Бюлетень Національного банку України. — 2009. — № 9. — С. 75.). Тому позиція керівництва НБУ, м'яко кажучи, не є коректною і зрозумілою, коли фактично ігнорується воля найвищого законодавчого органу держави — Верховної Ради України.

Крім цього, валютні запаси щонайменше в 30 млрд доларів США (не забуваймо також про нещодавні позики МВФ) для української держави становлять величезну суму. При сьогоднішньому курсі означені валютні резерви рівнозначні 246 млрд грн. Нагадаємо, що проект державного бюджету на 2010 р. (в урядовому варіанті) передбачає доходи до державної скарбниці в сумі 284,7 млрд грн. Висновок лежить на поверхні — Національний банк України, утримуючи величезні кошти у валютних резервах, фактично омертвляє 86,4% державного бюджету.

Оцінюючи офіційну статистику Міністерства фінансів України та плачевні макроекономічні показники діяльності нинішнього Уряду, з великою часткою вірогідності можна стверджувати — Україна фактично перебуває на межі фінансового банкрутства.

Тоді постає вже не риторичне запитання: якщо ж Нацбанк дійсно розмістив державні валютні резерви раціонально та з гарантіями (при необхідності) повернення на терени України (з відповідним хеджуванням страхових ризиків), то чи не саме зараз настав той критичний час, коли українська економіка гостро потребує фінансових ін'єкцій за рахунок перш за все і головним чином значних за своїми обсягами зарезервованих фінансових ресурсів держави?

Якщо ж з тих чи інших причин це зробити неможливо — то слово за правоохоронними органами і Генеральною прокуратурою України зокрема. Парламент також зобов'язаний врешті-решт невідкладно зреагувати на цю ситуацію, оскільки вона вкрай негативним чином впливає на фінансову безпеку країни.

Авторитетні фахівці з фінансового права та наукові експерти з макроекономіки неодноразово заявляли про гостру необхідність об'єктивної оцінки відповідності Закону України "Про Національний банк України" Конституції України. Безпрецедентна (якщо порівнювати з міжнародною практикою) незалежність і свобода, абсолютна безконтрольність й узаконена безвідповідальність керівництва НБУ породжують й відтворюють у макроекономічному масштабі украй негативні наслідки, які порушують фінансову стабільність і таким чином загрожують фінансово-економічній безпці країни.

Найбільш переконливим свідченням цього є те, що НБУ не виконав визначене Конституцією України (ст. 99) завдання — не забезпечив стабільності національної валюти.
Самі реалії життя в період фінансової кризи: занепад української економіки і як наслідок — зубожіння українського суспільства ставлять перед парламентарями держави стратегічне завдання — кардинальним чином оновити Закон України "Про Національний банк України", який за своїм змістом, закладеними привілеями і свободами фактично дозволяє центральному банку країни самоусунутись від рятування національної економіки і як наслідок — розхитувати основні засади економічної безпеки держави.

Основний Закон країни, що має найвищу юридичну силу, у ст. 8 сформулював чітку вимогу: "Закони та інші нормативні акти приймаються на основі. Конституції України і повинні відповідати їй". Виконання цієї норми вимагає невідкладних системних й кардинальних змін у нині чинному Законі "Про Національний банк України".

Невжиття уповноваженими державними інституціями невідкладних законодавчих та інших заходів для приведення окремих норм вказаного Закону до вимог стратегічних інтересів українського суспільства і держави прирікає країну й надалі залишатись поза орбітою світового економічного розвитку та інтеграції, основну масу суспільства — до подальшого зубожіння, а саму державу (яка географічно знаходиться в самому центрі Європи) спонукає назавжди перейти до статусу країни "третього світу", яка повністю залежать від кабальних фінансових ін'єкцій МВФ та Світового банку.

Автори: Анатолій МАТІОС, генерал-майор СБУ, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, Андрій КОВАЛЬЧУК, професор Київського університету ринкових відносин, доктор юридичних наук.

За матеріалами "Вісника прокуратури".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 12 січня, 2010, 12:34 7766 6
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 6
  • yafet yafet 13 січня, 11:32 Згоден 0 Не згоден 0 Для Працівник банку/ Сьогодні, 08:59 І в чому ж тут дурня? Факти - річ вперта. 1. НБУ не виконав Конституційної функції. 2. Структура резервів так і залишилась секретом для України, але повністю відома МВФ. А оцінки фактів - це субєктивні погляди, які можуть сприйматись або ні. Не подобається - не читайте. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції