Шото такоє мощноє і грубоватоє

Юрій Винничук© УНІАН
Шо спільного у Юлі Дніпропетровської і Віті Єнакіївського? І я поняв: любов до літератури. Даже не любов, а пристрастіє. Це як з алкоголем. По собі знаю. Як почнеш пить... тоїсть читать, то й не відірвешся.

Не знаю, як ви, а я оприділився. Тоїсть нащот за кого голосувать. Оце навіть почав учить донєцкій язик. І знаєте – не трудно.

А начав я оприділяться з того, шо порівняв обох кандидатів. Шо спільного у Юлі Дніпропетровської і Віті Єнакіївського? І я поняв: любов до літератури. Даже не любов, а пристрастіє. Це як з алкоголем. По собі знаю. Як почнеш пить... тоїсть читать, то й не відірвешся.

І от шо інтєрєсно. Коли перша настільки прониклася літературою, шо воліє на цю тему не распространяться, то другий смєло береться шось цитірувати, хоч і при допомозі залу, і озвучувать імена своїх улюблених авторів.

Літературний бомонд Віті звучить солідно: Ахмєтова, Бєбєль, Гулак-Артьомовскій, Пйотр Бєссмєртний, а замикає усе це наш українскій поет Чехов. А от Юля не любить афіширувать свої глибокі знання з літератури і тільки раз проговорилась про свого любимого поета Есхіла. Которий, правда, драматург, хотя по п’яні і писав ямбами.

А Чехов же ж такі да – наш. Так про себе й писав: „я тоже ленивый хохол”, „я хохол и стал уже лениться”, „я хохол и потому очень ленивый», «в моих венах течет хохлацкая кровь», «вот такая у меня хохлацкая логика», „как бы я хотел иметь пасеку! Во мне все-таки говорит хохлацкая кров”, „журавли – птицы любимые моему хохлацкому сердцу”.

І друзі його хохлом прозивали: „Отличавшийся чисто хохлацкой замкнутостью”, „Антон Чехов по своїй хохлацко-казацкой натуре был очень далек от педантичности Вольфганга Гете”.

Так шо всьо правільно. І це ше, я вам скажу, цвіточки. Вітьок на цьому не зупиниться. Він у москалів не тільки Чехова, він вопше половину їхньої літератури конфіскує. З таким президентом – як за кам’яною стіною. Шось не по його – в рило! Нормально. А то ці бухгалтери вже задовбали.

Не знаю, як ви, а я б дорого дав, шоб полюбуваться на чисто літературний диспут обох кандидатів. Шоб ні слова про політику, про перспективи виходу з кризи і газовиє проблєми. А тільки література. Бо, як казав Вітя, іногда хочеться "снять с себя это, ну, как это называется... короче... найти способ получить удовольствие". Но це не те, про шо ви подумали. Він же хотів сказать „стрес”, но не смог вспомнить.

А ше може буть хароша тєма – історія. Це всігда інтєрєсно. Спрашує московський журналіст нашого Ціцирона, як він збирається об’єднувати Україну і шо буде дєлать з послєдніми указами Ющенка нащот Бандьори і УПА. А той мінут 20 розповідає про газовий консорціум. І цей, блін, московський журналіст повів себе так по хамськи, шо даже не приховав у платочок своєї скептичеської улибки. І зря. Він же ж просто не догнав, шо це ж далекоглядний Дон дав йому зрозуміть, шо коли ми не будемо більше залежати від російського газу, то начхать нам тоді на їхню думку про нашого Бандьору.

Або порівняймо, як розказують анекдоти Юля і Вітя. Юля сама розповідає і сама ж регоче. Ну, разі в цьому суть юмора, шоб самій сміхом заливаться? Ну, ви бачили коли, шоб справжній юморист коли-небудь зі своїх же ж шуток сміявся? Хіба Жириновський.

А от візьмемо Вітю. Розказує він анекдот Шустеру. Не спішить, мєдлєнно розказує. Шоб кожному дійшло, який там тонкий намйок. І при цьому ніяких улибочок, сміхуйочків і загравань з публікою. Так, будто читав доповідь про нову стратегію развітія авіації.
"Летять в літаку пасажири, і один з України. Дістав бутерброд з салом і часником – запах пішов по всьому літаку. Так...І до нього підійшов хлопець темношкірий, афроамериканець. І дивиться як він прицмокує. Дивився на нього, слину ковтав. А тоді каже:
– Ну що смачно?
– Смачно. Їсти будеш?
– Буду.
– Я розумію, що ти б з'їв усе, але я тобі не дам”.

О де юмор! Ви зможете переказати цей анекдот і не засміятися? Я не зміг. П’ять разів переказував, і душився зі сміху. А чому п’ять? Бо жінка у мене така безтолкова, шо ніяк не могла понять, у чому тут юмор і шо тут смішного. Ну, буває. Хотя, знаєте, коли я розповів їй цей анекдот в шостий раз, вона хотіла мене вбити. От вам сила юмора!

І я подумав: ну, це ж клас! При такому президентові ми ж нікагда не заскучаємо. Будемо чути усе нові і нові перли. Від слова „перти”. Анекдоти буде нам травить, нащот літератури, історії і географії просвіщать. А шо? На фіга нам ця Вона, котора всьо время працює? Ми шо ж і не побачимо її більше в телевізорі? А Вітя – нормальний пацан. Каждий день грає „два рази по дві години в теніс і стільки ж в гольф”. Як казав, Архімед, в здоровом тєлє – здоровий бздух.

Нє, я понімаю, шо Вітьок не всім нравиться. І шо б він не сказав, відразу перекрутять. Добре хоть Ганя, котора готова на всьо, і підмітать, і підтирать, і утку забрать, всігда на поміч прийде. Но і вона часами не дорабатує. От, скажімо, заявив наш лідер в Давосі: „Моя задача – створення стратегії України до 2010 року”. Всі начали ржать. А чого, питається? Він же ж шо сказав? Шо до 2010 года тільки стратегію створить. І всьо. А після того жизнь тільки й почнеться. Зі стратегією тоїсть. А Ганя тут шось до народу не вийшла і ні фіга не пояснила. За шо, конєшно, получила. Дехто каже, шо не за то, а за то, шо почала в істерічєскій манері за українського поета Чехова вичитувать. А Вітьок же ж не просто так ляпнув, він же ж перед тим в інтернет заліз і всьо про Чехова прочитав. Потому шо продвинутий. А Ганя наоборот задвинута і не шарить. От і получила. Хотя кажуть не за то, а за то, шо не захотіли піти вмісто Вітька на дебати з Юлею. Тіпа возмутилась: „Ну, це вопше!!” От і получила. А якби пішла, то Юля б точно відмовилася з нею дебатувати і всьо б зірвалося, і ми б не почули з Юліних вуст усю ту грязь, которую вона вилляла на Вітька.

Це ж подумати – трусом обізвала! Да Вітьок скільки раз сам на сам на кабана йшов! Так і в книжці про нього написано. Не читали? Вєра Ніколаєва написала, а називається «Прикоснись к судьбе». А другу книгу «Загадка Віктора Януковича» написав уже Валентин Чемерис.

Дак я вам скажу, не дай Бог комусь таке пережити. Опасность підстерігала Вітю на кожному кроці. Я з ужасом усвідомлюю, шо ми могли потірять його ше в дитинстві. Одного разу він провалився у „шламовый отстойник, куда раньше сливались жидкие отходы металлургического завода. Люди обходили это гиблое место стороной. А Витя (известное дело – пацан!) зачем-то полез. И провалился в отстойник по самый пояс. Жижа начала затягивать, и чем больше мальчишка сопротивлялся, тем сильнее его тянуло в бездну”. Або: «Однажды любопытный мальчишка стал дразнить гусей у какого-то двора и, убегая от злого гусака, поскользнулся, упал в колодец. Но, видно, судьба припасла для него еще много испытаний, и Витя не утонул, зацепился курткой за крюк».

Там і про любов є. Історія любві кобили Зорьки і Віті. „Набрався терпіння, лежу, хвилюватися вже почав, а вона нахиляється все нижче-нижче... і губами мене поцілувала. Я відкрив очі, а вона як засоромилась. Очі вбік відводить, як ховається від мене. Це було перший раз так. А потім часто-часто так бувало».

Да, перший поцілуй незабутній. Навіть від кобили. Хотя шо кобила! Да ніяка дама не устоїть перед нашим Вітьком. От і ця Ніколаєва пише: «Согласитесь, есть в нем некая сила, перед которой готово склониться любое женское сердце. Что-то такое мощное, может быть, грубоватое, но этим и покоряющее”.

Да, придставляю собі, шо відчула ця дама в мощних і грубуватих обіймах Вітька. „И даже протокольный костюм и галстук (эта униформа деловых мужчин) сидят на нем как-то по-особенному, – пише вона далі. – Ему бы джинсы и кожаную куртку. В крепкие руки – не портфель, а руль автомобиля, штурвал самолета или поводья горячего скакуна».

Конєшно, верхи на гарячій кобилі Вітьок виглядав би імпозантно. Зі штурвалом в руках.
І ше мені понравилося, як Вітьок відповів на питання, чи не замало йому буде повноважень. А він і каже, шо у нього українська натура і пока не помацає, доти не рішить. Тоїсть поки всю країну не прощупає, не оприділиться. Так шо, дєвочки, стройтеся, бо щупання процес довгий і завлєкатєльний.

_______________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Принцеса і Шрек

Ну, от дожилися до вітчизняного армагедону. Армія світла - проти армії тьми. Правда, де тут світло, а де тьма – важко визначити завдяки тому, що обом вдалося досягнути небувалого за досконалістю стану мімікрії. Метелики і хамелеони просто відпочивають.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 21
Вибір редакції