Шоу має тривати, Або Рабинович як дзеркало українського футболу

Вадим Рабинович не буде президентом© УНІАН
В усьому винна жінка. Це правило загальне. У футболі в усьому винен Рабинович.

Гора народила мишу – представники клубів української футбольної Прем’єр-ліги з "надцятої" спроби шляхом "втику" в "зліплених з того, що виявилося під руками саме на даний момент", врешті зуміли обрати собі поводиря.

За недолугості кандидатів і вибір виявився недолугим. Віталій Данілов, котрий на правах тимчасового поводиря досі вів цю саму Прем’єр-лігу манівцями незрозуміло куди, тепер продовжуватиме її туди ж тербічити вже в ранзі повноправного керівника. Проте таке рішення одинадцяти клубів вищої ліги за визначенням не могло розвіяти напруги та недовіри, що останнім часом клубочаться над цією химерною структурою та її провідниками. Як не додалось ситуації й очевидності, прогнозованості, адже у противників такого рішення на руках виявилося чимало козирів, котрі потрапили до їхніх рук безпосередньо від "банкуючого", тобто власне Данілова. Тому далі обов’язково буде.

Якщо ж розбиратися в глибинних причинах того, що сталося, то корінь проблеми варто шукати на самісінькій поверхні. В усьому винна жінка. Це правило загальне. У футболі в усьому винен Рабинович.

Часом ніщо так не зближує колектив, як грядуще скорочення штату. Чи ймовірний лик "ворога", перед загрозою приходу якого об’єднуються навіть ті, хто ще вчора вважалися антагоністами. Для клубів української футбольної Прем’єр-ліги такою небезпекою (чи неприязню) однозначно став колоритний пан на прізвище Рабинович. Певна річ, окрім самого прізвища, на батьків-держателів елітних клубів вплинула й суто футбольна репутація Вадима Зиновійовича. Яка, м’яко кажучи, виявилася тотожною з його прізвищем. Коли дерева ще були молодими, а власники футбольних клубів були швидкі на підйом, на одному з численних їхніх збіговисьок, що передували створенню організації із такою милозвучною на перший погляд вивіскою "Прем’єр-ліга", бос "Карпат" Петро Димінський, котрий і сам далеко не порарунок, подейкують, називав на той час власника столичного "Арсеналу" Вадима Рабиновича не інакше, як "авантюрист". Не будемо вдаватися в подробиці нетривалої кар’єри футбольного функціонера Рабиновича. Щоб нікого не образити, скажемо, що вона як мінімум зіткана із протиріч.

Нині мова про інше. Позбувшись "Арсеналу", з яким Вадим Зиновійович не здобув ні звитяг, ні прихильності уболівальників, він одначе делегував свою кандидатуру на посаду президента Прем’єр-ліги. Здавалося б, з таким родоводом та "послужним списком" у футбольних колах учорашньому медіа-магнату "ловити" немає чого. Проте все та ж колоритність та відносна незамиленість разом із природним намаганням будь що втиснутися на святе місце, що виявилося порожнім, зіграло свою справу.

Свою справу зіграло й інше. Якщо у Рабиновича був хоча б колорит та непересічність, то у його ситуативних опонентів не виявилося й цього. Контора, яку Прем’єр-ліга найняла для відбору кандидатів, здається, робила все, аби, з одного боку, примітизувати коло кандидатів, а з іншого - спаплюжити й саму організацію. У підсумку проти Рабиновича залишився лише один гідний кандидат. Але його прізвище звучало ще більш незвично для середньостатистичного вуха, ніж прізвище самого Вадима Зиновійовича. До того ж, із Куртом (а мова саме про нього) було проведено профілактичну роботу, і знаний іноземець до наших широт вирішив більше не повертатися. Номінально, формально і разом із тим фактично на першому етапі (у травні) вибори президента Прем’єр-ліги мав виграти Рабинович. Доки одним було непереливки, інші копирсалися в носі, а ще іншим ця посада була потрібна, як сомалійським піратам бютівець Лозинський, Рабинович діяв. І майже досяг свого. "Інші" почали чесатися тільки перед реальною загрозою появи на достоту відповідальному й зручному кріслі товариша із колоритним прізвищем і відповідними повадками.

Для вайлуватих і різношерстих власників-господарів елітних клубів Рабинович став справді червоною ганчіркою. І вони вирішили постфактум зіграти на випередження. Так з’явилася кандидатура зовні невиразного, не заплямованого чимось резонансним (ні хорошим, ні поганим) Віталія Данілова, чинного "в. о" президента Прем’єр-ліги. Про ще одного товариша із зарубіжного задзеркалля говорити зайвий раз навіть немає сенсу – то був навіть не технічний, а радше випадковий кандидат.

Віталій Данілов
Віталій Данілов - президент Прем'єр-ліги
Під спільною загрозою появи Рабиновича клуби вибрали прогнозованого й непримітного Данілова. Мовляв, Данілов таки справді "сукин син, але це наш сукин син". Той факт, що Віталій Богданович у якості президента ФК "Харків" так і не зміг заплатити вступний внесок за участь слобожанського клубу у змаганнях ним же очолюваної Прем’єр-ліги, схоже, представників клубів не вельми хвилювало. Вони ополчилися саме проти Рабиновича. Здається, їм було байдуже, кого вибирати. Тому й обрався Данілов. Одноголосно. Одинадцятьма голосами із одинадцяти делегатів.

Здавалося б, майже повна перемога "антирабиновичів". Та чи так це насправді? Справа в тому, що приводів для того, аби навіть на мінімальному рівні, не копаючи глибоко, оскаржити рішення першолипневого курултаю, більш ніж достатньо. Наскільки мені відомо, обирати очільника Прем’єр-ліги за статутом мають право лише власники футбольних клубів. Тобто навіть не президенти клубів, а саме безпосередні господарі. Чи були такі серед одинадцяти "апостолів", котрі зібралися на напівтаємну вечерю в дорогому київському готелі? Судіть самі: Климов, Бойко, Слободян, Букаєва – дійсно перші особи своїх клубів (відповідно "Чорноморця", "Іллічівця", "Оболоні" та "Зорі"). Ну, нехай із певною долею вірогідності до сонму обраних можна зарахувати й Бабаєва із "Ворскли". А решта хто? У ліпшому разі – генеральні директори. На кшталт Палкіна із "Шахтаря". "Таврію" представляв директор клубу із правових питань, запорізький "Металург" – директор із питань загальних. А хто представляв "Закарпаття" – довго згадуватимуть у самому ужгородському клубі. Тобто, опротестувати результати цих виборів при наявності помилок, недоречностей і зловживань як ситуативного, так і процедурного характеру за бажання можна без особливих зусиль і натхнення. А якщо врахувати, що бажання дійсно є (принаймні у Коломойського), то співати осанну Данілову як мінімум ранувато.

Проте навіть не це головне. Мені здається, що від такого перебігу подій – себто за президентства Данілова – виграють передовсім ті клуби, котрі не брали участі у голосуванні. По-перше, Данілов досі не вирізнявся особливою самостійністю в прийнятті рішень. Більше того, подейкують, що Віталій Богданович працював частенько у фарватері ФФУ. Мені здається, що він і надалі залишатиметься у тій же гавані – обійми Григорія Михайловича надто міцні. Відтак, отримавши карт-бланш від іншої сторони, Данілов, на мою думку, у підсумку все одно приб’ється до свого ж (попереднього) берега. Що стане для його "апостолів" раптовим, але пізнім прозрінням. До того ж, по-друге, у штаті дирекції Прем’єр-ліги далеко на не найпростіших посадах, радше за все, й надалі залишатимуться функціонери, котрих рекомендувало керівництво Федерації. Ну і, насамкінець, п’ятірка "непідписантів" завжди, тобто за будь-якого невдалого кроку Данілова без приставки "в. о", першою вкаже на те, що ми, мовляв, тільки те й робили, що говорили про його слабкі сторони... Відтак і Данілов у постійній напрузі, звичному фарватері і під тотальним контролем, і Рабинович у шоколаді.

За що боролися сіромахи – не зрозуміло.

А на новоспеченого ніби як вже і чинного керманича Прем’єр-ліги попереду чекають нелегкі часи. Помиляється той, хто вважає, що циркова вистава скінчилася. Вона ще навіть не розпочиналася.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції