Слідами Швейка

Юрій Винничук© УНІАН
Шкода, що наші можновладці, буваючи у Чехії, не відвідують тамтешніх книгарень. Але хіба можна порівняти книгарню з кнайпою, у якій сидів Швейк? Саме туди і рветься душа кожного українського міністра чи депутата, до кухля, а не до книги.

А ви думаєте, що де я подівся? А я знову тутечки. За час моєї відсутності на ТСН я побував у Празі і Кракові. Якби я був губернатором чи міністром, то це б звучало так: "з робочим візитом, у ході якого..." – і така інша пурга. І хоча візит у мене був справді робочий, я про нього поширюватися не буду.

У Празі я не вперше, але щоб її усю оглянути, доведеться завітати ще не раз. Туристи сновигають юрмищами, а довкола клекоче справдешній тобі Вавілон з багатомовною какофонією звуків.

Цього року Чехія відсвяткувала двадцятирічний ювілей виведення совєтських окупаційних військ. Одним із символічних місць святкування став танк, який начебто першим увійшов до Праги. Художник Давид Черни ще у 1991 пофарбував його у рожевий колір.

Але, як і усе, що пов’язане з совєтською історією, цей танк – фікція, бо перший совєтський танк, який в’їхав до Праги 9 травня 1945 року, був іншого типу і після влучення німецького снаряду згорів. Але найбільшою таємницею, яку довго приховувала совєтська історія, було те, що насправді першими танками, які почали визволяти Прагу, були танки генерала Власова.

Можете собі уявити, як цей факт нервує російських туристів, коли вони чують від екскурсоводів, що Прагу визволяла РОА. Вони відразу починають обурюватися, погрожувати, що будуть скаржитися, а у відповідь бачать лагідну чеську усмішку і чують чемне запитання: "Невже ви хочете й надалі учити нас нашої історії?"

Уже ніхто у Східній Європі не дозволяє чужинцям учити себе своєї ж таки історії. Окрім нас. Нас продовжують учити і повчати, годуючи міфами і нісенітницями.

Українців тут можна зустріти на кожному кроці, особливо у харчувальних закладах. Тих, котрі дешевші. Знати це непогано, якщо хочеш отримати якусь інформацію.

І от тут я вперше довідався про неабияку підприємливість наших землячків, а хтозна чи й не щирих українських патріотів. Називають їх тут "клієнтами". Так от оці "клієнти" займаються тим, що вербують в Україні робочу силу, виробляють їм запрошення, візи, привозять у Чехію, поселяють і влаштовують на роботу. А за свої послуги отримують половину їхньої платні. Роблять це цілком легально, бо реєструють спеціальну фірму, яка опікується найманцями, і чеські заклади розраховуються лише з фірмою, не маючи жодних фінансових зобов’язань перед працівниками з України. Чехам вигідніше мати справу з однією людиною, аніж з десятком.

Таким чином утворилася певна каста людей, які, не надто перепрацьовуючись, отримують дуже добрі гроші. Хтось скаже, що їхні послуги теж чогось вартують. Так, але ж не половину платні! Хай би брали 10% – і то було б по-божому, а так виходить по-свинськи. Чи точніше – по-українськи.

Недавно Чехія і Україна постали перед великою загрозою для розвитку книговидань. У Чехії зібралися підняти ПДВ на книжку з 10% до 20%. Реакція була такою, що книговидавці збудували з книг барикаду на Карловому мосту. В Україні у першому читанні схвалили закон, який просто уб’є і так захиріле українське книжництво. Але протестів поки що не видно. Знову запрягаємо довго.

Шкода, що наші можновладці, буваючи у Чехії, не відвідують тамтешніх книгарень, бо коли б вони побачили те розмаїття книг, яке там видається, то задумалися, чи варто добивати українську книжку, яка й так ледве дихає. Але хіба можна порівняти книгарню з кнайпою, у якій сидів Швейк? Саме туди і рветься душа кожного українського міністра чи депутата, до кухля, а не до книги.

А тим часом у чеських книгарнях можна побачити чимало дуже цікавих видань, яких не побачиш де-інде. Ось красується "Книга гівна", а поруч "Книга чурака" (себто прутня), "Книга кунди" (себто піхви), "Книга пердіння"... У всіх цих виданнях зібранні відповідні тексти на ту чи іншу тему та малюнки. У чехів специфічне почуття гумору. Саме в епоху соціалізму стала популярною така мистецька течія, як фекалізм. Одна з підпільних карикатур зображає світ після перемоги соціалізму. Зустрічаються останні дві вцілілі людини і одна з них запитує: "Чи не позичиш мені гівна, бо не маю чим посрати?"

Класиком фекалізму був чеський підпільний письменник Еґон Бонді. У творі "До сраки" він писав:

Усе до сраки любий друже
У будні чи у дні святковому,
Лише совєтські режисери
Сприймають світ по науковому.

Або:

Я випив пива сьогодні чимало,
Та жодне гівно мене не дістало
І вичитав в органі "Rude pravo",
Що більшає нашої партії слава.

Ці віршики я подаю у перекладі Андрія Бондаря, який переклав дуже цікаву книжку Маріуша Щиґела "Зроби собі рай". Коли захочете довідатися про Чехію щось більше за туристичні буклети, раджу прочитати саме її.

А ось лежать щоденники чеського Кобзаря Карела Гінка Махи (1810-1836), а в тих щоденниках таке... таке... що якби хтось у нас видав щось подібне пов’язане із Шевченком чи Франком чи Лесею Українкою, то його б прокляли до п’ятого коліна, бо Маха там описує усі свої сексуальні подвиги дуже детально, включно з актами солодійства за письмовим столом у проміжку між написанням чергового вірша. І в той час, як у віршах він сюсюкає про пальчики і вушка коханої, то у щоденнику називає її дурною коровою і ставиться як до кавалка м’яса. Здавалося б, яка ганьба! Але про жодні протести Союзу чешок на зразок тих, які лунали під редакцією "Post-Поступу" у виконанні Союз українок, коли я опублікував щоденник Роксолани, невідомо.

В передостанній день мого перебування у Празі мені організували презентацію в офісі "Української європейської перспективи", яку заснував Богдан Данилишин. Пікантно, що сам офіс знаходиться на вулиці Політичних в’язнів!!!

Тепер виглядає на те, що саме офіс пана Данилишина і є справжнім українським посольством, куди тягнуться місцеві українці. На відміну від офіційного посольства, яке не тільки не живе життям українців, не цікавиться їхніми культурними запитами, а відверто займається тим, що колись у нас називали "стуканням". Так, "Український Журнал" (№6, 2011) прямо звинуватив українське посольство у тому, що воно попросило чеську поліцію арештувати перед брамою посольства Богдана Данилишина. Посольство спробувало заперечити, але якось не дуже впевнено, бо так і не змогло логічно пояснити, чому саме затримання відбулося поблизу та "ще й не рядовими поліцейськими, а людьми з відділу, що виловлює злочинців у розшуку" ("УЖ").

Ну, але ж, яка влада – таке й посольство.

Мандрівка з Праги до Кракова теж була незабутня. До вагону ввалився цілий табун молодих англійців і зайняв не тільки усі сидячі місця, але й усі проходи, полягавши покотом на підлозі. Час від часу їх зганяли з центрального проходу інспектори, але вони знову хляпали на підлогу. Відтак я з гордістю можу сказати, що мій шлях до кльозету вів по тілах повержених англійців. Дрібничка – а приємно.

_______________________________________________________________________________

Читайте також:

В своїй хаті – своя правда

Якби не ідіот Сталін, то СССР виграв би цю війну набагато скоріше і з набагато меншими втратами. Солдати б не здавалися тисячами в полон, а в полоні не вмирали б, як мухи, тільки тому, що Сталін відмовився від послуг "Червоного Хреста".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 36
Вибір редакції