Слово про слово

Сергій Рахманін
Погляди 22 жовтня, 2010, 11:50 2663 1
Додати до обраного
Як зазначає мій приятель із 20-річним депутатським стажем, значна частина його колег не читає з "об'єктивних причин". Половина не має часу, бо заробляє гроші.

Ми вже добрих двадцять хвилин стирчали у заторі. Таксист без упину теревенів про все на світі, до того ж смалив одна за одною, чим дратував ще більше. Його змусив замовкнути лише випуск радіоновин.

"Шкода, якщо діда викинуть", - поділився роздумами трудівник керма, уважно прослухавши сюжет, присвячений чуткам про можливе звільнення прем'єра. "Симпатизуєте Азарову?", – недовірливо поцікавився я. Співрозмовник, підкурюючи нову сигарету, заперечливо похитав головою. "То ж звідки цей жаль?" Водій легковажно знизав плечима: "Якось чув, що він просто у прямому ефірі декламував вірші. Без папірця, не плутаючи наголоси. Не думаю, що на їхньому "горищі" багато подібних. Вони ж здебільшого не читають..." "А хіба для керівника уряду це так важливо?" "Та ні, звісно, – легко погодився шанувальник освічених урядовців, жадібно затягуючись. – Але ж їм відверто бракує і смаку, і слова, і діла. Що за тамтої влади, що нині. Одне слово – кадри. Он, "кадр" Цушко чого вартий – хоч ментами може кермувати, хоч реформами, байдуже. І сміх, і гріх. Викопаний "Замок" Кафки: нагорі краще знають, ким тобі працювати – землеміром, сторожем чи конюхом".

Дивно, але неочікуване й невимушене посилання на жорстку класику хутко примирило мене із самовпевненим прокуреним базікалом. То був несподіваний і незрозумілий сентимент. Вочевидь, це скидалося на те, що таксист відчував до прем'єра.

Знаєте, він мав рацію, цей балакун. Не читають. Беззастережно стверджувати не можу, проте маю стійку підозру. Припущення базується на низці спостережень. Перш за все, пригадуються підозріло незаймані спинки палітурок у шафах службових кабінетів (що спостерігав на власні очі) і на поличках хатніх віталень (що бачив у телевізійних сюжетах). Трапляються, щоправда, завзяті хитруни, які навмисно кидають на видноті розгорнуті книжки "просунутих" авторів. Навіть не знаю, що видає майстерників більше: надто картинна неохайність чи надмірно цнотлива обкладинка.

Пам'ятаю також, наскільки старанно деякі небожителі під час розмови вимовляють завчені прізвища літераторів. Відверто смішно спостерігати, до якої міри слуги народу страхаються визнати, що когось або щось вони не читали. Кумедно дивитися, з якою затятістю той чи інший ясновельможний сипле цитатами зі щойно прочитаного. Анітрохи не переймаючись, чи завше те цитування є вдалим та доречним. Щирий захват чергового високоповажного читача переконує: нещодавно перетравлене чтиво стало для нього першою книжкою за останні роки. Для декого це взагалі перетворюється на перше побачення із літературою зі шкільних часів.

Як зазначає мій приятель, що має двадцятирічний депутатський стаж, значна частина його колег не читає з "об'єктивних причин". Половина не має на те часу, бо заробляє гроші. Решта гроші вже заробила, тож читати не бачить сенсу. Дехто сам перетворюються на літератора, й кількість написаних ним (точніше, за нього книжок) може дорівнювати кількості прочитаних. Безумовно, є винятки, але їм навряд чи до снаги змінити правила.

Ну, не читають, то й що? Кожен в змозі надати власну версію відповіді. Я пропоную свою.

По-перше, переважна більшість VIPів у змозі похизуватися різноманітним досвідом (інколи, справді багатющим, часом, без перебільшення, безцінним). Але деякі чесноти їм не притаманні, деякі переживання невідомі, деякі ситуації незнайомі. Прожите допомагає "шикувати", "розрулювати" чи "вирішувати питання", але не допомагає вести перемовини, зважувати ризики, відрізняти тактику від стратегії. Розуміти світ, в якому живеш.

Недолік в самоосвіті змушує постійно "винаходити велосипед", який щоразу виявляється невдалим. Надлишок життєвих знань саме для політика не компенсує брак знань книжних. Саме політики повинні читати якнайбільше. Інакше вони потерпатимуть, а відтак і ми страждатимемо. Інтернет та медіа є ерзац-замінниками, навіть коли йдеться про речі загальноосвітні. Бо "мережа" лишень надає довідку, газета – інформацію, а література дає знання.

По-друге, читати треба для того, аби трохи ліпше розуміти власний народ. Завжди вважав: той, хто знайомий з принадами громадського транспорту (принаймні, столичного, у годину пік), не може беззастережно любити людей. Але переконаний: завсідник метро знає про людей дещо більше, ніж той, чия свобода пересування обмежена "Лексусом".

Пересвідчився у цьому під час нещодавнього спілкування з колишнім урядовцем, що завзято переконував мене: населення зараз практично нічого не читає. Йдеться лише про власне спостереження, але, як на мене, читати у заповнених вагонах стали більше, ніж, скажімо, роки 2-3 тому. Може, від кризи в такий спосіб ховаються, хто зна? Навіть щільність натовпу не відлякує спраглих. Читають різні за віком та статтю. Читають різне. Не мав змоги зазирати у таємниці електронних книжок, але на обкладинках паперових красувалися Достоєвський та Ніцше, Акунін та Муракамі, Гавальда та Паланік, Шкляр та Андрухович.

Коли слухаю черговий передвиборний виступ чергового політика, розумію, що вони про це не знають. Вони про це не думають. Бо не читають?

____________________________________

Читайте також:

Рабы и прорабы демократии

Для меня законность — это когда человек, избранный президентом, не пытается подменить прокурора, судью, милиционера или врача.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 22 жовтня, 2010, 11:50 2663 1
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції