Сомалійські пірати на службі НАТО

Орест Сохар
Погляди 3 квітня, 2010, 09:23 1564 4
Додати до обраного
Якщо з оцінювати ситуацію з філософської точки зору, то треба констатувати, що теза «Нам все, ворогам – закон» морально застаріла, наче догмати святої інквізиції. Світ живе не законами, а політичною доцільністю.

Керівництво НАТО оприлюднило зворушливу заяву: зверхники Північно-Атлантичного Альянсу відкинули пропозицію Росії знищувати поля опійного маку в Афганістані. Мотивація досить проста: «Ми не можемо допустити того, щоб люди однієї з найбідніших країн світу залишилися без засобів до існування і нічого не отримали навзаєм», - заявив речник Альянсу.

Це не першоквітневий жарт, а офіційне повідомлення, оприлюднене в останніх числа березня. Правда, про «гуманітарну» позицію НАТО повідомляли переважно російські медіа, приправляючи інфу «антиімперіалістичним» соусом. Спершу я навіть подумав, що росіяни спеціально запустили дезу, аби катком проїхатися по заклятих друзях і стратегічних партнерах, але на офіційному сайті Альянсу згадана інформація також відшукалася.

Обурення росіян зрозуміти можна: адже населення РФ складає декілька відсотків населення земної кулі, тоді як на територію Росії припадає близько 20% споживання. Наркотики, щедро «прополіровані» популярною «русской водкой» не дуже сприяють технологічному прориву та модернізації країни, запланованих російськими лідерами. Тому вони й вимушені боротися з афганським наркотрафіком.

Варіантів зменшення наркотрафіку у росіян є два: закрити кордони, або за допомогою касетних бомб знищити макові поля. З кордонами складніше, бо відкритість для азійського світу – одна з фішок Російської Федерації, і через цю фішку йдуть каравани з опійним маком. Тому кремлівці щиро сподівалися, що американці повторять свій афганський подвиг з касетними бомбами, але вже не по Усамі бен Ладену, а по макових плантаціях.

Та не судилося. Це не означає, що кремлівські креативники повинні опускати руки. «Клін», як то кажуть, можна вибити «кліном». Міністерство оборони Росії повинно підписати договір з талібаном про монопольні поставки опію на російські бази в Такжикістані, а звідки за допомогою дальної авіації та десантних підрозділів розподіляти цей вантаж по країнах-членах альянсу. Іншими словами, відібрати кусень хліба в міжнародної мафії, і при цьому перенаправити потоки наркотрафіку. З одного боку, це буде так би мовити, дзеркальна відповідь Брюсселю, з іншого – і армія не простоюватиме без діла. Якщо все добре піде, то незабаром талібан підпише з РФ ексклюзивний контракт на охорону своїх кордонів від НАТОвських агресорів, а сам Альянс відкличе свою заяву про гуманізм і благатиме Кремль перестати так дбати про афганських селян.

Якщо у росіян все добре з фантазією, то вони можуть навіть надати ООНівського статусу своєму проекту, щось подібне до «Нафта в обмін на продовольство», тільки назвати треба сучасніше та креативніше: наприклад, «Опіум в обмін на зброю», чи «Наркотрафік в обмін на повій». Адже повії теж можуть зарадити катастрофі. Правда, своїми методами.

Зрештою, цей локальний гуманізм можна поширити на всю планету. Наприклад, НАТО варто було б організувати навчання СіБриз 2010, в рамках котрої провести майстер-клас «Піратологія для чайників» для сомалійських корсарів. Адже не таємниця, що пірати виходять в море через скруту та голод. Це така собі сомалійська форма гастарбайтерства. Але рівень кваліфікації заробітчан дуже низький. Вони не раз помилково нападали на військові кораблі, прийнявши їх за торговельних (ну як професіонал переплутає корабельну гармату з гідрантом нафтового танкера?). Крім того, іншим слабким місцем є демпінг на цьому ринку: чимало корсарів виставляють невиправдано низьку суму викупу за заручників, чим підривають основи чесної конкуренції. З такими підходами голодну сомалійську націю не прогодувати. Тут би і знадобився багаторічний мілітарний досвід альянсу.

Якщо з оцінювати ситуацію з філософської точки зору, то треба констатувати, що теза «Нам все, ворогам – закон» морально застаріла, наче догмати святої інквізиції. Світ живе не законами, а політичною доцільністю. Так, протягом багаторічних бойових дій в Іракові декілька разів змінювалися публічні цілі цієї війни: починалося все з боротьби з ядерним монстром Хусейном, а коли нічого не знайшли, то все перевели у боротьбу з Хусейном-тираном. Завести собі ядерну кнопку одночасно намагаються декілька країн світу, але ту ж Північну Корею ніхто не збирається штурмувати, оскільки там немає запасів нафти. Тиранія без нафти не така небезпечна. Якби у багдадівського Хусейна не було нафтових копалень, то він і далі міг би опановувати посібник «Ядерна зброя для чайників», і світ достатньо кволо-дипломатично реагував би на його витребеньки.

Афганський опій – це виклик для Європи. Але ще більший виклик – це талібан та їх куратор Усама бен Ладен. Політична доцільність підказує НАТО більше боятися шахідів Усами, ніж озброєної до гнилих зубів російської армії. Перед вибухами в громадському транспорті, захопленням літаків та біологічним тероризмом Північний альянс виявився безсилим. Шахід з пластиковим ножем у літаку здатен зробити більше, ніж ціла армія. Сучасне військо у протистоянні з тероризмом нагадує кіннотників Будьонного в атаці на танкову дивізію фашистів. Сказане стосується не тільки Альянсу, а всіх військових світу. Тим паче, що НАТО давно дедалі більше перетворюється з військової на політичну інституції. Достатньо поглянути на список вимог, висунутих Україні як передумову інтеграції до Альянсу: економічні та інфраструктурні реформи, боротьба з корупцією і т.д.

З цієї всієї історії українська дипломатія повинна зробити декілька висновків. Перший – зі сфери безпеки нації. В України такі ж прозорі кордони з Росією, як у РФ з азійським світом. Тому те, що та частина наркотрафіку, що не була спожита Росією, в анальних отворах та інших частинах тіла нелегальних мігрантів потрапляє до України, і частково споживається. Тому влада мала б занепокоїтися зміцненням своїх північно-східних кордонів, і запропонувати Кремлю задуматися про це ж саме.

Інший висновок для України: якби Києву раптом – чудом – вдалося б дотримати ядерний арсенал до нинішніх днів, то його запросто можна було б розміняти на членство в Євросоюзі (уже не говорячи про НАТО та інші «обслуговуючі» організації). І тут би не завадила б жодна корупція українських чиновників чи недосконала економіка. Оскільки історія не терпить умовностей, то «афганський» урок українська влада може використати по-іншому: для прискорення так званої євроінтеграції потрібно застосовувати «зрозумілі» для Брюсселя аргументи. Перемога нібито проросійськи зорієнтованих сил – один з них. Але «виклики» ЄС і НАТО повинні посилюватися і бути правдоподібними.

Якщо світ живе доцільністю, то її варто створити.

___________________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Хто дасть Тігіпку?

На наших очах розгортується новий політичний бій: Тігіпко намагатиметься відстояти титул "молодого реформатора", а його колеги по Кабміну доказуватимуть, що він заради реформ і матері рідній пенсійний вік збільшить. Мовляв, він - геть непопулярний тип, і реформи його – такі ж.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 3 квітня, 2010, 09:23 1564 4
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • valeri valeri 5 квітня, 15:52 Згоден 0 Не згоден 0 Харьковский губернатор Допкин и и.о.мэра Кернес за поста вленный им некачественный наркотик отрезали нос и уши поставщику. Поставщик регионал Медведев, отрезали- мест ные бандиты находящиеся у Д и К на службе. Медведев рассказал об этом в суде.При куче местных СМИ. НАТО отдыхает им наш беспридел и не снился. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції