Спасібо дєдушкє Бандерє за наше щаслівоє дєтство!

Юрій Винничук© УНІАН
Якби не було Бандери, то Янукович би виріс на щирого патріота, бив би комунякам писки на львівській клюмбі і завершив би свою кар’єру скромним завгаром. То як же ж тут не подякувати Бандері?

„Прогрессивно мыслящий (!), мудрый, принципиальный руководитель, талантливый (!), рациональный хозяйственник, порядочный, отзывчивый, чуткий, высокодуховный (!!!) человек...”
Ви думаєте – це хто? Ану – з трьох разів!
Ні, це не Брежнєв... не Ющенко... і навіть не Азаров...
Підказка: „яркий пример легендарного стального донбасского характера”!
Так і є – то наш Дон Янукович.
А всі ці епітети в стилі розвинутого брежнєвізму я взяв із привітального листа „председателя Донецкого облсовета Анатолия Близнюка и донецкого губернатора Владимира Логвиненко”, які назвали себе гордо „громадой Донецкой области”.

Так що у нас попереду тепер дилема: або маємо піднятися, щоб дорівнятися тій високодуховності, або навпаки – опуститися. У всякому випадку тепер Донбас замовляє музику, а ми під його дудочку можемо тільки дригатися на місці. Я от одного тільки не можу зрозуміти, чому уся та армія реформаторів з донецького краю не почала зі свого ж таки рідного Донбасу: за стільки років можна було б давно вже явити нам економічне диво.

А то бачимо щось зовсім інакше. За цю зиму на Донбасі вимерзло більше людей, ніж у всій Україні. Саме там найвища смертність і найнижча народжуваність, найбільша кількість кримінальних злочинів, наркоманів і хворих на СНІД. Рідко який чоловік доживає до 50-ти. Уже коли п’ять років тому почали шукати однокласників Лідера, то виявилося, що більшість із них поза межами досяжності.

Ще один цікавий показник можна використати для порівняння того економічного дива, про яке нам розповідав Янукович. Для цього візьмемо два прикордоння – східне і західне. І там, і тут люди їдуть на заробітки, швендяють туди й сюди, працюючи то човниками, то займаючись контрабандою. А результат? Досить глянути на будинки, в яких живуть закарпатці, буковинці й галичани. Подивитися, на яких автах вони їздять, як виглядають їхні церкви і що на святкових столах. А потім прогулятися околицями донецьких міст.

В Західній Україні саме на околицях і вибудовують свої дво-триповерхові особняки підприємливі західняки. Подекуди це справжні замки з вежами й аркадами, хоча живуть там далеко не директори заводів і власники шахт. А що бачимо на околицях Єнакієва чи Макєєвки? Жахливі хібари, вкриті толлю, а в кращому випадку шифером, який на вимогу Євросоюзу, якщо нас туди коли-небудь покличуть, доведеться здирати.

Діти Луганщини і Донеччини, приїжджаючи до Львова на свята і побувавши в наших родинах, у своїх відгуках теж підкреслюють цю разючу різницю.

А візьмімо таку делікатну річ, як духовність. Адже саме про неї мав би у першу чергу задбати такий „высокодуховный (!!!) человек”, як Янукович. Що ми знаємо про культуру Донбасу, окрім сумнівної вартості пальми Мерцалова? Так, є опера і балет. І це, на жаль, усе. Нам невідомо жодного письменника з цього багатомільйонного регіону, якого б перекладали на Заході. У той час, як Галичина дала понад два десятки авторів, яких активно перекладають, запрошують на міжнародні фестивалі і заманюють різними грантами. Ну, гаразд нема україномовних, бо ж Донбас порожняка не гонить і люто ненавидить бандерівців. То де ж російськомовні?

Скільки я не їздив на усілякі літературні збіговиська за кордон, то зустрічаючи там немало російських чи білоруських авторів, російськомовних письменників з Києва та Харкова (правда, представників лише масової літератури), я жодного разу не зустрів автора з Донбасу. А так, знаєте, хотілося б за пляшечкою вина подискутувати про романтику Нахтіґалю!

Проте я, мабуть, несправедливий. Олександр Єфремов, розхвалюючи Януковича, казав: „Я знаю, насколько он эффективно работал в Донецкой области, как ему удалось решить там все вопросы”. Ба й справді – економічне диво на Донбасі таки є. Усі ці веселі пацани з Кабміну про свій добробут подбали у першу чергу. Там один тільки культурист Кулиняк живе за межею бідності, соромливо приховавши гонорари, зароблені на концертах у Януковича. Що ж – тепер, заки новий масовик-затійник буде піднімати свій добробут, уже наша культура опускатиметься за межу бідності.

Я оце попорпався в інтернеті у пошуках відповіді на те, що ж об’єднує цю команду легендарних реформаторів. І виявилося, що об’єднує їх не тільки походження з одного регіону, а й те, що майже всі, за окремими винятками, були у минулому замішані в якихось непевних оборудках. Було відкрито кримінальні справи, але жодну так і не доведено до кінця.

Невже мешканці Донбасу цього всього не знають? Невже тяжкою працею добуваючи собі насущний, вони не помічають тих розкішних палаців і того вульгарного багатства, у якому потопають їхні великі сини?

Візьмемо, наприклад, такого собі Віктора Тихонова, чи то пак Дона Віто, як любовно його називають на Луганщині. Він часто «світиться» у всіляких там рейтингах заможності. Але коли навесні 2008 р. луганське видання «Молодогвардеец» запропонувало на своїх сторінках опублікувати декларації за 2007 р. нардепам від Луганщини, відгукнулися багато хто. А от народний депутат Дон Віто кинув слухавку:
– Я з негідниками не розмовляю! – відрізав, почувши чарівне слово «декларація».

А ще рік перед тим він потрясав трибуну парламенту критикою Володимира Огризка, який не подав декларацію про доходи. „Декларації ж самого Дона Віто громадськість не бачила ніколи – ні за часів перебування його заступником губернатора, ні під час роботи главою Луганської облради, ні після обрання нардепом”, – пише Марія Вайс (NGO.Donetsk.ua).

Розкішний палац Дона Віто і палаци його дітей вражають уяву. А про те, аткєда дравішкі, можна здогадуватися з кримінальної справи, яка була порушена проти Віктора Тихонова й Олександра Єфремова, колишнього голови обласної адміністрації.

У другій половині 90-х ліквідовувалися шахти і з державного бюджету в регіони пішли величезні кошти для створення робочих місць. Місцеві Остапи Бендери вирішили замість Нью-Васюків запропонували безробітнім шахтарям і їхнім дружинам сісти за швейні машинки. Луганщина отримала 74 мільйони гривень на побудову нових фабрик і закупівлю устаткування.

Але Дон Віто і Дон Сандро частину грошей, очевидно, чесно відмили через підставні одноденні фірми, а за решту придбали устаткування. Правда, встановили його лише на фабриці «Стиль» в обласному центрі. У 2005 р. прокуратура порушила кримінальну справу проти обох Донів „за фактом нецільового використання коштів”. І що? І пшик.

Отут би мені хотілося підійти до нашого п’ятипроцентного Ющенка, взяти його за ґудзик, і легенько покручуючи, довго дивитися в очі. А яка доля нових швейних фабрик в шахтарських регіонах? Нема жодної. Жінки й доньки гірників так і не освоїли усіх приваб шиття. Згадалася тут пісенька: „Я пєсні пєла і вишивала гладью. А в горад я папала і стала...”

Та ні з голоду ще не вмирають, але тепер продовжують заробляти гроші в нелегальних шахтах-«копанках». А фабрику «Стиль», оновлену французьким устаткуванням, у 2006 р. продали фірмі «Ґлорія-Джинс» за 60 мільйонів доларів. У чиїх кишенях опинився прибуток – можна здогадуватися.

„Донбас — це особливий регіон, – розповідав якось Дон Віто в інтерв’ю. – На шахти завжди звозили зеків. Удень — це нормальна людина, а ввечері йшов шапки зривати чи ще щось. Тоді серед молоді це вважалося круто. Я сам таким займався. На дискотеці ми з хлопцями гребінці в дівчат із волосся витягали. З них такі класні ракети виходили... Якщо людина відсиділа і судимість знята, то вона не судима”. Отаке от, як казала Люся.

Але в світлі останніх генеалогічних досліджень Ющенка: "Якби не було Бандери, то не було б Януковича", регіонали мусять задуматися, чи варто відміняти Бандері звання героя України. Бо то таки свята правда. Якби не було Бандери, то в Галичину савєтська власть прийшла набагато скоріше і вивезла б звідси народу у кілька разів більше. Так що дідові нашого Дона вигідніше було б виїхати з Януків не на Донбас, а, скажімо, у Борислав чи Червоноград. І Янукович би виріс на щирого патріота, бив би комунякам писки на львівській клюмбі і завершив би свою кар’єру скромним завгаром. То як же ж тут не подякувати Бандері?

_____________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Свято самки богомола

Існує чимало версій, чому Міжнародний жіночий день припав саме на 8-ме березня. Клара Цеткін з Розою Люксембург вибрали цю дату начебто тому, що якраз цього дня підступна біблійна Юдиф відтяла голову цареві Олофернові. Перед тим, правда, провівши з ним ніч сповнену жаги і пристрасної насолоди.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 235
  • 24.08.1991го-ди 24.08.1991го-ди 18 квітня, 12:22 Згоден 0 Не згоден 0 до Запорожец Ви напевно живете не погано і не знає як справді живуть ваші земляки - в цьому я впевнений. Ви або тіпа крутий менеджер - який від своїх понтів - Бога за бороду тримає і виріший свій надінтелект вилити в цьому обговоренні. Шановний у війні всі вбивці - такі правила війни. нехай (не заперечую) Бандера вбивав, але вбивав і Сталін і в значно більших маштабах. вбивали всі учасники війни. кожен на війні боровся за себе,за звання, за отечиство,за країну Але хто справді герой для України ? Бандера чи совецкий воїн ? як ваші кажуть Бандера працював на німців, - нехай - ваші діди працювали на Москву! на кого краще? Порівняйте сьогоді- де як живуть ? Сталіну ж в повній мірі насрати було на населення України. Йому ресурси - корисні копалини і тупе робоче бидло! саме завдяки Бандері його терор торкнувся нас трохи пізніше. Взагалі-то я проти війни! але якщо вже скасовувати героя Бандеру то скасовуйте і День перемоги і КПУ. а краще друге і третє. але і так цей комент до влади недійде відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції