Свято самки богомола

Юрій Винничук© УНІАН
Існує чимало версій, чому Міжнародний жіночий день припав саме на 8-ме березня. Клара Цеткін з Розою Люксембург вибрали цю дату начебто тому, що якраз цього дня підступна біблійна Юдиф відтяла голову цареві Олофернові. Перед тим, правда, провівши з ним ніч сповнену жаги і пристрасної насолоди.

Відрізана голова царя Олоферна повинна постійно нагадувати чоловікам, що жінка тільки позірно може бути упокорена і підкорена, а насправді завше залишатиметься істотою незалежною. Коротше кажучи, секс – не привід для кохання.

Підтвердження цієї сентенції знаходимо навіть у світі комах. Самка богомола після того, як віддалася самцеві, зжирає його голову. Чинить вона це фактично під час оргазму. Тільце бідолашного самця ще продовжує сіпатися й ритмічно дригатися, але голови уже катма.

Замість своїх голів ми приносимо в дар жінкам відтяті голівки квітів на тоненьких гойдливих шийках. Так виглядає наша жертва. Але цим вона не вичерпується. Завершивши тривалі дискусії на тему „Чи є в жінки душа?” історичним рішенням церковного собору, що вона таки у них є, чоловіки великодушно дозволили жінкам голосувати і навіть бути обраними у парламент. Однак, якщо приглянутися ближче і задуматися над тим, чому та або інша потрапила до парламенту, то про рідко яку можна сказати, що цьому сприяв її інтелект. Це легко пояснити: чоловіки не люблять надто розумних жінок. Місце жінки, як це проголосив наш президент, на кухні. І взагалі для нього жінка асоціюється з економічною кризою, яку слід зустрічати з квітами. Зустрів, приголубив і відправив на кухню.

Та, виявляється, є ще образливіші висловлювання на адресу жінок-депутатів. Депутат Чернівецької обласної ради Ольга Кіналь заявила: «Найвищі посадовці у нашій державі дозволяють собі застосовувати про діяльність жінок-посадовців порівняння з "чотириногими тваринами, яких мають комахи певного виду у своїй шерсті", ну, хто не знає, хочу нагадати, то це блохи».

Мені не вдалося розшукати автора цього непересічного афоризму. Але факт є фактом: легше потрапити до парламенту чоловікові-ідіоту, аніж розумній жінці. Можливо, тому, що першому легше розчинитися серед шоферів та спортсменів, а розумна жінка на фоні жінок-кнопкодавів буде надто сильно виділятися. Можна з упевненістю сказати, що ось цю дамочку затягли у парламент задля вроди. Більше нічим особливим вона не запам’ятається. І нічого дивного, що саме у її товаристві ми бачимо нашого вулканічного Нестора на концертах „Вечірнього кварталу”. Ну, не попреться ж він туди з кимсь менш фотогенічним.

Але можна потрапити до парламенту не тільки завдяки вроди, а й завдяки батькові-депутату. І коли одна така доця якось прорекла, що вона з дванадцяти років у політиці, я вжахнувся: як вона взагалі живе без спогадів про щасливе дитинство? А виявляється, живе непогано, поєднуючи депутатство з підприємницькою діяльністю. Інша справа чи потрібні Україні такі політики-вундеркінди?

А ще можна потрапити до парламенту завдяки вокалу і своїм артистичним здібностям. Поїздити з туром на підтримку кандидата в президенти, пострибати на сцені і ось твоя мрія збулась – ти депутат. І то не біда, що виступаючи на підтримку іншого політика, наша дика співачка так квапилася на сцену, що навіть забула вбрати трусики. Оце самовідданість!

Навіки себе прописала у парламенті Лілія Григорович, артистично покропивши свої героїчні груди рафінованим бензином на знак підтримки прем’єра Ющенка у 2001 році. На щастя, зіпсована запальничка не підвела і цього разу, тому Жанна д’Арк не відбулась. Та все ж у героїчності цієї жінки з фантазійною зачіскою сумніватися не можна. Кажуть, що якось в пориві гніву вона лупила промосковського попа залізним прутом по голові. Але, мабуть, делікатно, бо кримінального розвитку ця історія не набула. Одне слово, наша Лілія „і попа на скаку остановіт, і, палаючи, на трібуну взойдьот”.

Чи є у світі ще якась цивілізована країна, де серед депутатів були б літератори, спортсмени, співаки? А щоб безпека країни залежала від акушера-гінеколога?

От з повіями легше. Є випадки, коли вони потрапляють у парламент і в цивілізованих країнах: згадаймо Чіччоліну. Та це скорше виняток з правила. Зате у нас чіччолін хоч гать гати, правда, переважно серед чоловіків-депутатів. Особливо, напередодні створення чергової коаліції. Тоді найпопулярніше гасло депутата звучить так: „Куда пайті, куда падаться? Каво найті, каму атдаться?”

Однак чомусь саме жінки-політики викликають більше роздратування, аніж симпатій. Фактично лише одна особа завоювала серця мільйонів – це Юлія Тимошенко.

Але треба сказати, що жінки-депутати мужньо приймають на себе усі негативні розряди, які на адресу парламенту випускають розгнівані громадяни. Якщо проаналізувати відгуки відвідувачів найпопулярніших новинних сайтів, то найбільше негативу провокують дві особи – Інна Богословська і Ганна Герман. Позитивних реакцій на їхні дії та висловлювання майже нема. Жоден чоловік-депутат не удостоївся таких лайок, не викликав стільки ненависті і люті. І це навіть після того, як вони обидві звірилися про своє найінтимніше. Перша заявила, що вона „хараша в сексє”, а друга розповіла про те, як ліжко послужило для неї трампліном у вищі сфери.

Таким чином ці дві мужні жінки чудово справляються у ролі громовідводів. Завдяки їм чоловіки-регіонали потерпають значно менше і почуваються затишніше.

Якщо у 1985-му році в СРСР народних депутатів жіночої статі було 35%, то сьогодні у Верховній Раді України всього 8%. Дехто вважає, що це несправедливо, і треба зробити так, аби стало порівну. Тільки от проблема: де гарантія, що кількість жінок-депутатів не збільшиться за рахунок саме таких, як Григорович, Руслана, Ляпіна, Білозір, Оробець, Бережна і т. д.? І можна з упевненістю сказати, що не потраплять до парламенту ані Оксана Забужко, ані Юлія Мостова, ані Наталія Лігачова, ані Оксана Пахльовська, ані Лариса Івшина. Таким жінкам у нашому парламенті не місце. У кожній з них чоловіки-депутати бачать ту саму біблійну Юдиф, яка може прийти з мечем по їхні голови.

___________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Коли хочеться свіжого гімна

Важливо, щоб гімн мав свою сакральну історію, традицію виконання, і головне – аби творцями гімну були справжні подвижники. Чи має моральне право писати новий гімн поет-колаборант, який аж до 1989 року невтомно кляв-проклинав буржуазних націоналістів?

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 8
Вибір редакції