Вибір Редакції

Таємниця полювання на відьом

Харків, 14 серпня 2008, 17:23 Друкувати

У чому причини такого божевільного спалаху боязні нечистої сили, відьомства, що охопила Західну Європу в XV—XVII століттях? Вони незрозумілі й нині.

Наука практично завжди розглядає середньовічне полювання на відьом як щось вторинне, повністю залежне від зовнішніх обставин — стану суспільства, церкви. 

Запропонована ж стаття робить спробу пояснити феномен полювання на відьом, спираючись на приватні факти, що на перший погляд є малозначущими, і їм не приділено уваги. 

Для більшості істориків (вітчизняних і зарубіжних) охота на відьом — явище хай і страхітливе, але таке, що цілком відповідає загальному ладу марновірного, темного Середньовіччя. 

відьма
Європа кілька століть жила серед жахіть інквізиції
Така точка зору вельми популярна і сьогодні. А тим часом її легко спростувати за допомогою хронології. Більшість відьом згоріли на вогнищах інквізиції зовсім не в початковий період Середніх віків. Гоніння на чаклунок набирали силу в Європі паралельно з розвитком гуманізму і наукового світогляду, тобто в епоху Відродження. (І часто застосовувалися як засіб боротьби з протестантизмом , що народжується, — прим.ред.) 

Але не XVI століття винайшло «підступи диявола». Віра у магію, бісів, чаклунів і відьом — найдавнішого походження. У законодавстві «найтемніших» сторіч, як було прийнято колись іменувати раннє Середньовіччя, то передбачалися покарання для обвинувачених у відьомстві, то заборонялося їх переслідування. 

У VIII ст. Карл Великий заборонив під страхом смерті в недавно оберненій тоді в християнство Саксонії «язичницький звичай» спалювання відьом. У рішеннях церковних соборів X ст. указувалося, що переконання деяких жінок, ніби вони літали на шабаш, є наслідок підступів сатани, і довіра до таких розповідей рівносильна впаданню в єресь. 

Проте вже в XII—XIII ст. ситуація істотно змінилась. А в кінці XV і на початку XVI ст. з’явилася взагалі діаметрально протилежна думка: за підступи диявола і єресь належить вважати якраз невіру в реальність шабашу. Ця позиція була зафіксована, між іншим, у тій зловісно популярній книзі «Молот відьом», написаній інквізиторами Г. Інстіторісом і Я. Шпренгером і опублікованій у 1487 р. при прямому заохоченні з боку римського престолу. 

Переслідування «відьом» у другій половині XV ст. наштовхнулися на протидію і не прийняли масового характеру. Розумні голоси лунали достатньо голосно, щоб стурбувати натхненників гонінь. Французький інквізитор Н. Жакье в книзі «Бич єретиків» (1458 р.) скаржився, що хоча скептики і не ставили під сумнів свідчення заарештованих, але стверджували, що диявол, можливо, дурив «відьом», яким лише здавалося, що вони бачать на шабаші людей, що насправді не приймали ніякої участі в бісівських оргіях. 

Для спростування подібних доводів, які могли здатися небезпідставними навіть інквізиторам, Жакье рекомендував суддям займати таку позицію: звичайно, образи людей, яких бачили відьми, могли бути оманливими видіннями; але викликати їх сатана не був у змозі без веління божого; отже, названі люди цілком заслуговують на кару. 

Основні ідеї «демонології» дозріли вже до кінця XV століття. Але бурхливий розвиток їх відноситься до XVI і XVII сторіч. У епоху, коли Леонардо да Вінчі випробовував таємниці природи і у своїх геніальних кресленнях передбачав літаки і підводні кораблі далекого майбутнього, автори трактату «Молот відьом» і їх незліченні колеги завзято намагалися знайти в повсякденному житті підступи сатани і виявити способи, якими можна викрити нечестивців у зв'язку з князем пекла. 

У роки, коли прозвучала звістка про чудове відкриття Н. Коперника, стало злочином сумніватися в бісівському шабаші. У той час, коли Томас Мор створив свою безсмертну «Утопію», учні Торквемади старанно удосконалювали мережу трибуналів інквізиції по всій Іспанії. 

Демонологи роз'яснювали, що відьомство — духовний злочин, караний смертю, навіть якщо він не приніс шкоди. Це — особливий злочин, для розслідування якого не можна застосовувати звичайні правила. 

Судді, піклуючись про безпеку суспільства, можуть приносити в жертву інтереси індивідуума. Тортури — релігійний засіб, застосування якого дозволяє повернути підозрюваного в суспільство, спосіб звільнити людську душу від влади диявола. 

Тому вирвані визнання є цілком достатньою підставою для звинувачення й інших осіб у відьомстві. При такому підході висловлювані підсудними сумніви в компетенції суддів вели до тортур навіть у випадках, коли самі судді сумнівалися у винності підсудних. 

Ще одна характерна риса часу: судді часто допитували підозрюваних у відьомстві, чи не знайомі вони з книгами супротивників процесів (що вважалося за тяжкий гріх), а також з творами самих демонологів, включаючи «Молот відьом». 

Адже ці трактати, на думку влади, містили дуже багато відомостей, які могли збентежити нехитрий розум пастви, так що творіння демонологів дозволялося читати для користі справи лише інквізиторам. Зізнання ж в знайомстві з демонологічними дослідженнями могло служити вагомим доказом проти підсудних. 

Однією з причин швидкого розповсюдження демонологічної пропаганди було значення, яке надавав протестантизм особистому знайомству мирян з Біблією, яка заповнена розповідями про магію і чаклунство і містить правило: «Ворожки не залишай в живих» («Вихід»
XXII, 18). 

відьма
Арешт гугенота
Не меншу роль грав акцент, що робився Реформацією на особистому спілкуванні людини з Богом без посередництва духівництва. Це ніби наділяло мирян можливістю зближення їх з надчуттєвим світом, а значить, і здібністю до здійснення магічних дій. 

Радянська історіографія завжди розглядала полювання на відьом як один з проявів феодально-католицької реакції, що набула поширення у XVI —XVII століттях. 

Правда, вона не враховувала те, що «слуг диявола» щосили палили і в протестантських країнах: жертвою міг стати кожен, незалежно від соціального положення і релігійних переконань. 

Не уникнула подібного погляду і найбільш популярна нині соціальна теорія: охота на відьом — лише дуже яскравий показник ступеня загострення внутрішньосуспільних відносин, прагнення знайти «цапів відбувайлів», на яких можна покласти відповідальність за всі проблеми і труднощі буття. 

Нарешті, третій напрям, що знаходиться ніби між першими двома, прагне враховувати політичну підоснову відьомства і переслідувань, не упустити прихований за цим глибокий соціальний конфлікт. 

Проте конфлікт цей малюється частиною авторів просто у вигляді протиборства між християнством і залишками язичницьких культів. 

У самій гіпотезі про те, що вплив язичницької спадщини був більшим, ніж це зазвичай визнавалося у літературі, є раціональне зерно. Інша справа — шукати саме тут причину відьомських процесів. 

Далі за всіх у цьому відношенні пішла Маргарет Меррей, яка спробувала у своїх книгах «Відьомський культ у Західній Європі» (1921 р.) і «Бог відьом» (1933 р.) представити відьомські процеси як спробу християнства знищити язичництво, яке ще зберігало свій вплив. 

На думку Меррей, коли аж до XVIII ст. говорили про божественну владу короля і про те, що монарх — уособлення Бога на Землі, ці слова розумілися в прямому, буквальному сенсі. Упродовж сторіч існувало повір'я, що король має бути принесений у жертву богові родючості для блага підданих. 

Пізніше виник звичай обирати як спокутну жертву не правлячого монарха, а кого-небудь з осіб, близьких йому за кров'ю, сімейними зв'язками або високим положенням. Такі жертви приносилися не тільки в Англії, але і в інших країнах Західної Європи. За типові приклади Меррей вважає Жанну д'Арк, а також сподвижника Орлеанської діви, який став прототипом похмурого героя легенди про «Синью бороду», маршала Ж. Ре. 

В Англії спокутні жертви приносилися в царювання кожного з монархів, принаймні з часів Вільгельма Завойовника і до початку XVII ст., а може бути, навіть пізніше. Адже стара релігія зберігалася серед сільського населення до кінця XVII століття. Спочатку жертва-заступниця просто обиралася за наказом короля. 

 Згодом ритуальне жертвопринесення зовні представлялося як результат судового розгляду та ухваленого вироку, які були насмішкою над справедливістю. «Такі юридичні вбивства історикам важко було пояснити, оскільки ці вбивства були запереченням усіх принципів людського правосуддя і християнської релігії, яку, як передбачається, сповідували і король, і судді» . 

Церква повинна була довгий час терпіти цей язичницький звичай і навіть іти на компроміс, канонізуючи деяких з осіб, що стали спокутними жертвами, а потім приписувала їм здатність творити дива. 

Разом з тим духівництво, володіючи монополією на ведення літописів, прагнуло приховувати існування язичницького культу. У XVI ст. саме області розповсюдження старої віри, особливо Східна Англія, продовжує Меррей, стали районами, де раніше всього пустила коріння Реформація. До кінця правління Єлизавети I віра в божественність монарха майже згасла і зберігалася лише у віддалених селах. 

Після вступу у 1603 р. на англійський престол Яків I прагнув відродити віру в божественність монарха, що вже не зустріло минулої підтримки, а енергійніші спроби Карла I навіть призвели до позбавлення його влади і страти. 

На ділі куди більше значення, чим вигаданий Меррей конфлікт між християнством і язичництвом, мала в XVI—XVII ст. цілком реальна конфронтація католицизму і Реформації — те ідеологічне і політичне протиборство, яке незабаром було перенесено у сферу міжнародних відносин і яке потім намагалися вирішити військовим шляхом. 

Звичайне для протестантів, починаючи з М. Лютера і Ж. Кальвіна, ототожнення римського папи з антихристом стало взагалі офіційною точкою зору державної англіканської церкви. 

Перетворення ідеологічної конфронтації на міжнародний конфлікт, що вимагав величезних жертв і супроводжувався нескінченними кривавими розбратами, створювало той гарячковий стан суспільної свідомості, який сприяв розповсюдженню демонологічної пропаганди і переслідувань за звинуваченням у відьомстві. 

відьма
Ян Люйкен. Спалювання Ганни Хендерікс в Амстердамі в 1571 р.
Масові гоніння на відьом хронологічно збігаються з цим протиборством (приблизно 1520—1650 років). Гоніння почали наростати в півсторіччя, коли дозрівали умови для конфлікту, і швидко зійшли нанівець після його закінчення. Простежуються багато збігів між прогресом конфлікту і розвитком гонінь. 

У 1532 р. імператор Карл V, коли він ще не залишив думки про можливість компромісу з протестантським табором, схвалив загальноімперські закони про обмеження судового свавілля при переслідуванні відьомства. Красномовна і географія відьомських процесів. Вони менше поширені були в країнах, де переважала одна з партій. 

Так, в Італії та Іспанії у інквізиції були інші заняття, викликані протиборством з ісламом. У Англії ж і Шотландії «охота на відьом» пов'язана з боротьбою між протестантською і католицькою партіями, що знаходили підтримку за кордоном. 

Перший смертний вирок за відьомство був ухвалений в Англії у 1556 р., коли правила Марія Тюдор, що намагалася реставрувати католицизм. У 1560-і роки Єлизавета — в Англії, Марія Стюарт — в Шотландії проводять через парламенти спеціальні закони про покарання за чаклунство. 

Отже, «охота на відьом» у XVI — XVII ст. виявилася породженням специфічної ідеології феодального світу та тією релігійною оболонкою, у якій розгорталися класові битви епохи. Проте, раз розпочавшись, таке «полювання» отримувало певну самостійність, набувало властивостей швидкозростаючого сніжного кому. 

Інквізитори і судді неабиякою мірою самі створювали те, що прагнули викорінити, упроваджуючи переконання в підступах князя тьми до свідомості людей. У другій третині XVII ст. гоніння почали слабшати. Поступова зміна позиції суддів намічалася спочатку ще в звичних формах. Наприклад, висловлювалася думка, чи не були самі переслідування «відьом» наслідком диявольського обману. Пізніше почали визнавати неосудність обвинувачених. Роз'яснювалося також, що ці нещастя — результат не злих чар, а волі божественного провидіння. 

відьма
Випробування на вагах у місті Оудевотер
Зниження кредиту сатани збіглося за часом з піднесенням системи державного боргу. Відьомство перестали вважати за смертний гріх, коли утвердились символи віри мануфактурного капіталізму: «У той самий час, коли англійці перестали спалювати на вогнищах відьом, вони почали вішати тих, що підроблюють банкноти». 

З відьомськими процесами було покінчено в основному у другій половині XVII ст., коли відбувався швидкий процес секуляризації ідеології, коли природознавство досягло успіхів, які окремі дослідники навіть називають «науковою революцією». 

У XVIII сторіччі ідеологія Просвітництва ще не перешкоджала новому підйому інтересу до астрології, алхімії і магії. Проте цей інтерес вже не знаходив виходу в сферу політичного життя. Зникли минулі імпульси до «полювання на відьом», і воно перестало служити ефективним засобом досягнення політичних і церковних цілей. 

Повну версію статті читайте у журналі "Наука и техника"

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter