Тиша навкруги

Роман Чайка
Соціальний бунт завжди був найгіршим шляхом вирішення проблем суспільства. Нажаль влада робить усе можливе й неможливе, щоб відрізати народу усі інші шляхи виходу.

У різні епохи норма людської поведінки та стандарти, які приймає і визнає суспільство, перебувають на різних рівнях. Терпимість спільноти до ненормальних вчинків також варіює. Межа між нормою та злочином, між добром і злом є величиною змінною і дуже рухливою. Як вверх, так і донизу. І помилково вважати, що з розвитком цивілізації ця суспільна планка підіймається усе вище і вище, як на спортивних змаганнях. Деградації підвладні не лише окремі істоти, але й цілі народи і цивілізації.

У деяких африканських країнах ще донедавна прийнятними була практика поїдання своїх опонентів. Диктатор Центрально-Африканської республіки полковник Жан Бедель Бокасса, який проголосив себе довічним імператором, мав спеціальні холодильники, де зберігалося м’ясо його політичних противників-опозиціонерів. А на дипломатичному прийомі ще у 1977 році Жан Бедель зумів стравами із людського м’яса почастувати британських, німецьких та французьких дипломатів та бізнесменів. І канібалізм влади не був чимось неприйнятним для населення цих держав, які у більшості називаються демократичними республіками.

Планка суспільної норми в Україні не сильно піднялася від часів радянських, коли мільйони трупів в ім’я індустріалізації чи військових перемог були не лише суспільною нормою, але й предметом офіційного возвеличення та пропаганди. Чи далеко українське суспільство цивілізаційно віддалилося від африканських племен, якщо вже десять років спокійно і буденно сприймає новини про Гонгадзе, чию відрізану голову так і не знайшли доблесні "захисники демократії" з Генпрокуратури?

Якщо середньовічне вбивство Георгія у 2001 році ще шокувало частину українського народу і вивело на вулиці, то вже у 2011 цей акт дикості не збурює суспільних емоцій, а новини у "справі Гонгадзе" викликають заледве роздратування у телегромадянина, якому "це все" так набридло. Ми зазвичай вважаємо африканців-канібалів дикунами, але чи далеко відійшли на шляху еволюції від цих африканських племен?

Американців, мавпуючи пасажі Задорнова, вважаємо бездуховними матеріалістами і тупими малоосвіченими даунами. Хоча американська нація демонструє і пропагує суспільну солідарність до ближнього: калік, немічних, хворих та бідних. Армії волонтерів та тисячі громадських організацій опікуються безробітними, безхатченками, сиротами. Безкоштовно й у свій приватний час.

Співчуття та християнська солідарність є суспільною нормою у тих, над ким ми зверхньо насміхаємося. Цю Америку ігноруємо. Стараємося цього не помічати. Зручно і легко підмінили у своїй уяві ціле суспільство комерційним голівудівським кінопродуктом: та усі вони такі! Помічаємо лише американський імперіалізм, а водночас відмовляємося бачити великоросійський імперіалізм. Ця вибірковість до проявів зла у навколишньому світі йде ще з радянського ХХ століття, коли за наказом партії усіх людей ділили на правильних і буржуазно-неправильних. "Єдиномисліє" було добром, а "вільнодумство" - суспільним злом. Чи багато змінилося з тих пір?

Чи можна лише толерантністю і терпимістю пояснити всеукраїнський "пофігізм" до соціальної нерівності і щоденної несправедливості? До фактів насильства держави над громадянином? Невже теоретичний страх перед каральною силою міліції та інших силових структур влади бере гору над бажанням справедливості? Сотні дітей вмирають щодня в країні через брак коштів на ліки. Лікарні в обласних та районних центрах страшніші за бараки концтаборів.

Попри те, розростаються палаци у Конча-Заспі, розбудовується резиденція у Межигір’ї. Мільйони коштів ідуть на побудови майданчиків для тих українців, які мають власний гелікоптер. Автопарк державного управліннями справами, уряду та парламенту легко може конкурувати з колекціями авто арабських нафтових шейхів. Мільярди йдуть на обслуговування розкоші урядовців, парламентарів та президентської свити. Усе це робиться демонстративно із широким висвітленням в потоці цензурованих новин країни. Вершиною цинізму є періодичні урочистості із нагородженням найуспішніших у світі нашої корупції та рейтинги Forbes, які радісно обговорюють оптимістичні голоси ФМ-радіо.

Усі ці гроші із запасом могли б перекрити фінансування програм боротьби із епідемією туберкульозу та гепатиту, підтримки ВІЛ-інфікованих, онкохворих - порятунку тисяч життів. Рядки бюджету обслуговування президента, Кабінету міністрів, Верховної ради вистачило б для справжньої реформи житлово-комунального господарства або медицини. А народ, кожен другий з якого живе на межі бідності, мовчить і терпить.

60% українців визнали погіршення рівня власного добробуту за рік - це лютневі дані Центру Разумкова. 32% громадян грошей вистачає лише на їжу. 31,7% опитаних відзначили, що на харчування коштів їм вистачає, однак вони вже не можуть дозволити собі одяг або взуття. Це останні дані дослідження інституту ім. Горшеніна. 78,1% респондентів вважають, що за останній рік економічна ситуація в Україні погіршилася. То чим же пояснити покору соціальному рабству і терпимості до феодальної розкоші вельмож?

Скоро нам будуть дивуватися африканські народи. Щодня у країнах Євросоюзу, де добробут і якість життя у багато разів вищі, тисячі громадян виявляють солідарність і виходять на акції протесту. Влада їх країн з часу економічної кризи демонструє обмеження витрат на власні адміністративні функції. Після кожного страйку чи маніфестації шукає механізми відповідей на вимоги перегляду зарплат чи цін.

У нас усе навпаки – витрати на владу зростають, а весь тягар витрат зашивають у зростання цін, акцизів і тарифів. Бензин за європейськими цінами, гречка за ціною екзотичних делікатесів – людський ажіотаж у магазинах і тиша навкруги. Українська загадка: невже стабільність у бідності більше цінується, ніж острах соціальних протестів? А можливо це сумарний ефект індивідуальної байдужості кожного громадянина до несправедливості та жорстокості? Коли сума черствих душ, які втратили бажання відрізняти добро і зло, дає загальний результат паралічу суспільства.

Соціальний бунт завжди був і лишається найгіршим шляхом вирішення проблем нетолерантного суспільства. Нажаль влада, ніби зумисне, робить усе можливе й неможливе, щоб відрізати народу усі інші шляхи виходу із соціальної безвиході. Наростають водночас емігрантські і протестні настрої. За цим параметром на початку весни нас випереджали лише тунісці. Невже точку кипіння знову будуть шукати емпірично? Споглядаючи браваду, з якою прем’єр Азаров та решта урядовців зустрічали свій ювілей, закрадаються сумніви, що ці люди усвідомлюють усю вибухонебезпечність своїх дій. Колективний політ камікадзе над українською пустелею цинізму.

______________________________________________________________________________

Читайте також:

І щуку кинули у річку

Тігіпко оцінив ефект від збільшення пенсійного віку у півмільярда гривень. Якщо додати вартість президентського гелікоптера та декоративних матеріалів для Межигір'я, то отримаєте тих самих півмільярда.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 23
  • Чорний ВОРОН Чорний ВОРОН 14 березня, 12:39 Згоден 17 Не згоден 0 Немає чому дивуватися...низький рівень життя породжує низький рівень мислення. "Собачі бої" на програмах Шустера-Кісєльова роблять свою справу...В кінці робочого тижня, український народ(виживанець) купує 3 літра пива пару пачинок горіхів, дивлячись шоу, напивається і увесь свій гнів випльовує на площину телевізора. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції