Тиша навкруги

Соціальний бунт завжди був найгіршим шляхом вирішення проблем суспільства. Нажаль влада робить усе можливе й неможливе, щоб відрізати народу усі інші шляхи виходу.

У різні епохи норма людської поведінки та стандарти, які приймає і визнає суспільство, перебувають на різних рівнях. Терпимість спільноти до ненормальних вчинків також варіює. Межа між нормою та злочином, між добром і злом є величиною змінною і дуже рухливою. Як вверх, так і донизу. І помилково вважати, що з розвитком цивілізації ця суспільна планка підіймається усе вище і вище, як на спортивних змаганнях. Деградації підвладні не лише окремі істоти, але й цілі народи і цивілізації.

У деяких африканських країнах ще донедавна прийнятними була практика поїдання своїх опонентів. Диктатор Центрально-Африканської республіки полковник Жан Бедель Бокасса, який проголосив себе довічним імператором, мав спеціальні холодильники, де зберігалося м’ясо його політичних противників-опозиціонерів. А на дипломатичному прийомі ще у 1977 році Жан Бедель зумів стравами із людського м’яса почастувати британських, німецьких та французьких дипломатів та бізнесменів. І канібалізм влади не був чимось неприйнятним для населення цих держав, які у більшості називаються демократичними республіками.

Планка суспільної норми в Україні не сильно піднялася від часів радянських, коли мільйони трупів в ім’я індустріалізації чи військових перемог були не лише суспільною нормою, але й предметом офіційного возвеличення та пропаганди. Чи далеко українське суспільство цивілізаційно віддалилося від африканських племен, якщо вже десять років спокійно і буденно сприймає новини про Гонгадзе, чию відрізану голову так і не знайшли доблесні "захисники демократії" з Генпрокуратури?

Якщо середньовічне вбивство Георгія у 2001 році ще шокувало частину українського народу і вивело на вулиці, то вже у 2011 цей акт дикості не збурює суспільних емоцій, а новини у "справі Гонгадзе" викликають заледве роздратування у телегромадянина, якому "це все" так набридло. Ми зазвичай вважаємо африканців-канібалів дикунами, але чи далеко відійшли на шляху еволюції від цих африканських племен?

Американців, мавпуючи пасажі Задорнова, вважаємо бездуховними матеріалістами і тупими малоосвіченими даунами. Хоча американська нація демонструє і пропагує суспільну солідарність до ближнього: калік, немічних, хворих та бідних. Армії волонтерів та тисячі громадських організацій опікуються безробітними, безхатченками, сиротами. Безкоштовно й у свій приватний час.

Співчуття та християнська солідарність є суспільною нормою у тих, над ким ми зверхньо насміхаємося. Цю Америку ігноруємо. Стараємося цього не помічати. Зручно і легко підмінили у своїй уяві ціле суспільство комерційним голівудівським кінопродуктом: та усі вони такі! Помічаємо лише американський імперіалізм, а водночас відмовляємося бачити великоросійський імперіалізм. Ця вибірковість до проявів зла у навколишньому світі йде ще з радянського ХХ століття, коли за наказом партії усіх людей ділили на правильних і буржуазно-неправильних. "Єдиномисліє" було добром, а "вільнодумство" - суспільним злом. Чи багато змінилося з тих пір?

Чи можна лише толерантністю і терпимістю пояснити всеукраїнський "пофігізм" до соціальної нерівності і щоденної несправедливості? До фактів насильства держави над громадянином? Невже теоретичний страх перед каральною силою міліції та інших силових структур влади бере гору над бажанням справедливості? Сотні дітей вмирають щодня в країні через брак коштів на ліки. Лікарні в обласних та районних центрах страшніші за бараки концтаборів.

Попри те, розростаються палаци у Конча-Заспі, розбудовується резиденція у Межигір’ї. Мільйони коштів ідуть на побудови майданчиків для тих українців, які мають власний гелікоптер. Автопарк державного управліннями справами, уряду та парламенту легко може конкурувати з колекціями авто арабських нафтових шейхів. Мільярди йдуть на обслуговування розкоші урядовців, парламентарів та президентської свити. Усе це робиться демонстративно із широким висвітленням в потоці цензурованих новин країни. Вершиною цинізму є періодичні урочистості із нагородженням найуспішніших у світі нашої корупції та рейтинги Forbes, які радісно обговорюють оптимістичні голоси ФМ-радіо.

Усі ці гроші із запасом могли б перекрити фінансування програм боротьби із епідемією туберкульозу та гепатиту, підтримки ВІЛ-інфікованих, онкохворих - порятунку тисяч життів. Рядки бюджету обслуговування президента, Кабінету міністрів, Верховної ради вистачило б для справжньої реформи житлово-комунального господарства або медицини. А народ, кожен другий з якого живе на межі бідності, мовчить і терпить.

60% українців визнали погіршення рівня власного добробуту за рік - це лютневі дані Центру Разумкова. 32% громадян грошей вистачає лише на їжу. 31,7% опитаних відзначили, що на харчування коштів їм вистачає, однак вони вже не можуть дозволити собі одяг або взуття. Це останні дані дослідження інституту ім. Горшеніна. 78,1% респондентів вважають, що за останній рік економічна ситуація в Україні погіршилася. То чим же пояснити покору соціальному рабству і терпимості до феодальної розкоші вельмож?

Скоро нам будуть дивуватися африканські народи. Щодня у країнах Євросоюзу, де добробут і якість життя у багато разів вищі, тисячі громадян виявляють солідарність і виходять на акції протесту. Влада їх країн з часу економічної кризи демонструє обмеження витрат на власні адміністративні функції. Після кожного страйку чи маніфестації шукає механізми відповідей на вимоги перегляду зарплат чи цін.

У нас усе навпаки – витрати на владу зростають, а весь тягар витрат зашивають у зростання цін, акцизів і тарифів. Бензин за європейськими цінами, гречка за ціною екзотичних делікатесів – людський ажіотаж у магазинах і тиша навкруги. Українська загадка: невже стабільність у бідності більше цінується, ніж острах соціальних протестів? А можливо це сумарний ефект індивідуальної байдужості кожного громадянина до несправедливості та жорстокості? Коли сума черствих душ, які втратили бажання відрізняти добро і зло, дає загальний результат паралічу суспільства.

Соціальний бунт завжди був і лишається найгіршим шляхом вирішення проблем нетолерантного суспільства. Нажаль влада, ніби зумисне, робить усе можливе й неможливе, щоб відрізати народу усі інші шляхи виходу із соціальної безвиході. Наростають водночас емігрантські і протестні настрої. За цим параметром на початку весни нас випереджали лише тунісці. Невже точку кипіння знову будуть шукати емпірично? Споглядаючи браваду, з якою прем’єр Азаров та решта урядовців зустрічали свій ювілей, закрадаються сумніви, що ці люди усвідомлюють усю вибухонебезпечність своїх дій. Колективний політ камікадзе над українською пустелею цинізму.

______________________________________________________________________________

Читайте також:

І щуку кинули у річку

Тігіпко оцінив ефект від збільшення пенсійного віку у півмільярда гривень. Якщо додати вартість президентського гелікоптера та декоративних матеріалів для Межигір'я, то отримаєте тих самих півмільярда.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: