Трагедія без тріумфу

Жажа Коельйо та Марко Девіч не врятували "Металіст" від ганьби© metalist.ua
Із чотирьох представників України до групового турніру Ліги Європи пробився лише один...

До хорошого звикаєш швидко. Але невдачі змушують також хутенько опуститися на грішну землю. Бо час не лише лікує рани, а й завдає нових. Особливо тоді, коли замість ліків – ейфорія у вигляді профілактики.

Статистика матчів "Аустрія" - "Металург", "Металіст" - "Штурм".

Минулий континентальний сезон став для футбольної України напрочуд вдалим. Він, сезон тобто, не тільки приніс перший в нашій незалежній історії єврокубок, а й достоту чітко почав декларувати підвищення загального рівня українського клубного футболу, контурне народження його "третьої сили". Ми цілком реально і закономірно мали й могли розраховувати на подальше розширення числа українських повпредів на міжнародній арені, на подолання комплексу одвічних невдах, на подальший прогрес не лише "Шахтаря" чи "Динамо". Або хоча б на те, щоб наздогнати в таблиці коефіцієнтів Росію. Та мало на що ми могли ще розраховувати під впливом сяйва зірок Кубка УЄФА. Чи зірок з пляшки коньяку. Власне, у кожного свої пріоритети. Але мова зовсім не про це.

Новий сезон наглядно продемонстрував, чого варті наші надії та сподівання. А головне – чого варті наші клуби. Після феєрії, яка, будемо відверті, все ж була радше випадковістю, винятком із правила, настав час фіаско. Це навіть не закономірність, а наш звичний стан. Одним не вистачило мотивації, іншим досвіду, комусь майстерності, а декому – глузду. Тому й отримали те, що й мали, що заслужили: "Шахтар" замість Ліги чемпіонів опинився в турнірі рангом нижче, а "Металіст", "Металург" та "Ворскла" відтепер можуть спокійнісінько зосередитися на змаганнях внутрішнього календаря. У них нині буде достатньо часу для висновків, уроків та роботи над помилками.

От лише чомусь нав’язливо здається, що мудрішими після таких прочуханів наші клуби "другого ешелону" не стануть. Перш за все тому, що скільки не наступають на одні й ті ж граблі, розумнішими не стають. Хіба що досвідченішими. А цього малувато для прогресу, для підтвердження закономірності приємного винятка.

Свідомо виношу за дужки "Шахтар". Команда серйозного європейського рівня отримала в суперники якесь непорозуміння. На кшталт того, кого, даруйте, отримала в опоненти "Бенфіка". Розлючена після тимішоарського конфузу донецька команда просто закидала відверто слабкого супротивника капелюхами. "Сівасспор" апріорі не мав шансів. Це все одно, що Гренаді воювати проти США. Тому особливо вітати команду Луческу немає потреби. Вони зробили те, що мали зробити. Привітаємо тоді, коли вони вийдуть з групи.

Не будемо зайве горювати щодо поразки "Ворскли". Ну не могли полтавці пройти "Бенфіку". Для цього треба було, щоб збіглося до купи дуже багато суб’єктивних чинників. Щось на кшталт зірок на небі, масового харчового отруєння португальців чи неймовірно шаленого фарту українців. Нічого екстраординарного не сталося. Тому далі прямують люди, котрі нещодавно були на помітних ролях у "Барселоні" та "Реалі", а не ті, хто не так давно виконував обов’язки дільничного міліціянта.

Тобто, усе закономірно, як лікар і прописав. Але подякувати "Ворсклі" неодмінно треба. Хоча б за вишеньку від торту.

А ось "Металіст" із "Металургом" – окрема пісня. Тривожна і водночас печальна. Та чи повчальна?

Харків’яни перед повторною зустріччю мали запас віри та міцності у вигляді виїзної результативної нічиї, тоді як донеччани – претензії й надії у вигляді схожого результату першого матчу. Однак у підсумку обом не вистачило не стільки суб’єктивних категорій, скільки суто матеріальних – як то майстерність, клас чи досвід.

Не знаю чому, але нинішній "Металіст" вражає розбалансованістю, відсутністю цілісного враження. Команда елементарно не готова до серйозних матчів. Там, де можна було виграти за рахунок інерції, удачі, це було зроблено. Коли ж довелося вичавлювати із себе по крихтах лінь, прямолінійність, стагнацію, все обернулося трагікомедією. Парадоксально, але в минулому сезоні в розпорядженні Маркевича було менше футболістів, проте команда могла запалити серця вболівальників, стрибнути вище голови. Нині ж, коли принаймні кількісно команда підсилилася, виявилося, що грати нікому.

Більше того, досвідчений Маркевич не зумів налаштувати своїх підопічних на, вважайте, головний матч півріччя. На кону стояла путівка до групового етапу єврокубку. Задля цього варто було форсувати форму, тасувати склад, заохочувати преміями та штрафами – словом, зробити все можливе й неможливе, щоб потрапити до числа вибраних. Ось це було б по-чоловічому, це стало б підтвердженням класу, це б вивищило слобожанську команду над рештою переслідувачів двох наших грандів.

Однак ні так, ані сяк "Металіст" не зумів налаштуватися на тяжку й виснажливу роботу, фактично на бій. Удача, яка двічі посміхнулася в двох попередніх зустрічах турніру, цього разу виявилася не в доброму гуморі. Воно й зрозуміло – скільки ж можна безпідставно допомагати. Працював би в структурі харківського клубу Любош Михел – інша справа. А так...

Відверто кажучи, нині, по гарячих слідах, мені навіть якось лячно за подальшу долю цієї команди. На жаль, вона виявилася звичайнісінькою вискочкою, і тепер може просто розвалитися, зневіритися. Це ж лише сильний падає, як м’яч, а слабкий – як шмат мокрої глини. Ким видасться "Металіст" – не знаю.

Занадто скромним і зайве ввічливим на тлі таких собі австріяк виявився "Металург". Команда, яка за кадровим і фінансовим потенціалом може сміливо заткнути за пояс нинішню "Аустрію", на футбольному полі склала зброю. Дивно, що така потужна команда цілком і повністю залежить від стану двох-трьох новачків. З тих чи інших причин немає їх у складі – немає й результату. І я не згоден, що команді Костова треба подякувати за цей євросезон. Їй неодмінно варто дорікнути за те, що вона не використала свого шансу. Якого може доведеться чекати ще не один рік. Власне, а кого тоді проходити, як не австрійців?

Ось і маємо те, що маємо. Від хорошого доводиться відвикати. І знову, як і зазвичай, на континентальній арені сподіватися на двох перевірених і випробуваних бійців. Можливо, ці бійці комусь вже встигли добряче набити оскомину, однак нічого іншого, тобто ліпшого, у нас немає. Справжня "третя сила" так і не викристалізувалася, загалом українські команди так і не навчилися грати через "не можу", відтак марно вимагати продовження банкету – ми знову чужі на цьому святі життя...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції