"Третій шлях" України

Олександр Михельсон© Телекритика
Погляди 27 квітня, 2010, 19:22 5310 22
Додати до обраного
Путін напевне не збрехав про готовність Тимошенко так само «здати» питання флоту, як це зробив і Янукович. І це не дивно: для Юлії Володимирівни ті питання національних інтересів, що не конвертуються в безпосередні матеріальні цінності, завжди були точно такою ж абстракцією, як і для Віктора Федоровича.

236 голосів «за» - без обговорення і, всупереч Конституції, без особистого голосування депутатів. Таким є результат розгляду Верховною Радою «Харківського пакту», укладеного президентами України та Росії, за яким російський Чорноморський флот лишається в Севастополі до 2042 року, а Україна натомість отримує знижку в ціні на газ – яку, втім, згідно з опублікованим у пресі текстом угоди, росіяни завжди можуть змінити або й скасувати, бо формула розрахунку ціни на паливо лишається старою.
Судячи нових пропозицій Кремля, котрі привіз напередодні до Києва російський прем’єр Владімір Путін, цим справа аж ніяк не обмежиться: росіяни прагнуть цілковитого контролю над ласими шматками української промисловості. І якщо флот – це для правлячої нині Партії регіонів річ вельми ефемерна, то тут їм не опиратись буде не можна.

Утім, важко уявити, як їм це вдасться. Останні події в дещо неочікуваному ракурсі продемонстрували сутність нинішніх українських влади та опозиції. Хоча – чому в неочікуваному? Просто все було продемонстровано максимально яскраво.

Якщо говорити, наприклад, про опозицію, то цілком очевидно, що без її мовчазного сприяння подібне голосування щонайменше не відбулося б так швидко й безболісно (якщо не рахувати синців на кількох недоторканних депутатських тілесах).

Звісно, влада приготувалась добре, а приготувавшись, діяла максимально брутально й цинічно. Саму угоду підписали у режимі «цілком таємно» - і це ті люди, котрі влаштовували свого часу справжні істерики через звичайний лист, котрий тодішні президент Ющенко, прем’єр Тимошенко та спікер Яценюк написали до Брюсселю, всього лише прохаючи дати згоду на приєднання України до ПДЧ НАТО. У переддень же голосування під стіни парламенту звезли відповідну масовку прибічників «Харківського пакту», до зали ВР запустили не лише держохорону, а й МНСників, навіть деякий час глушили мобілки довкола будівлі парламенту... Все це було досить незаконно, але виявилось досить ефективно.

Проте неважко згадати, що свого часу та ж Тимошенко добре вміла зривати голосування з нелюбих їй (а часом і народові) законопроектів. Теж у незаконні способи – до блокування електрощитової включно – але, знов-таки, ефективно.

Цього ж разу не полишало відчуття, що відбувається звичайна вистава. Димова шашка, кинута в сесійну залу, та яйця, котрими закидали спікера Литвина – усе це було, звичайно, дуже видовищно. Але в кінцевому рахунку било лише по іміджу опозиції. Причому двічі: і як по деструктивній силі, і водночас – як по силі, даруйте за оксюморон, безсилій. Головне ж – усе виявилось неефективним.

І це можна зрозуміти, якщо згадати сказані напередодні слова російського прем’єра Владіміра Путіна, котрий зі щирою усмішкою повідомив журналістам, що ідею пролонгації перебування ЧФ РФ у Севастополі він обговорював і з самою Тимошенко. Владімір Владіміровіч у своїх заявах постійно маніпулює інформацією, але, як його і вчили в КГБ, робить це дуже професійно. Принаймні, до відвертого перекручування фактів не вдається (автор цих рядків пам’ятає лише один такий момент – коли Путін плутався в заявах про кількість «вкраденого» Україною російського газу, виступаючи перед іноземними послами під час «газового конфлікту» Росії та України в січні-2009; але то могла бути й випадковість).

Словом, Путін напевне не збрехав про готовність Тимошенко так само «здати» питання флоту, як це зробив і Янукович (хоча за більші гроші). І це не дивно: для Юлії Володимирівни ті питання національних інтересів, що не конвертуються в безпосередні матеріальні цінності, завжди були точно такою ж абстракцією, як і для Віктора Федоровича.

Так само абстракцією для Тимошенко завжди був і Закон. Явно чи приховано незаконні рішення її урядів можуть скласти добру брошуру – досить згадати хоча б досі не повернуті застави учасникам проваленої приватизації Одеського припортового заводу, та й самі ті торги в цілому…

У таких речах з Тимошенко цілком згодний (звісно, внутрішньо) і екс-президент Ющенко, котрому належить крилата фраза «Інколи дзвінок з секретаріату президента може бути вищим за закон». Інакше кажучи, наші провідні опозиціонери ВНУТРІШНЬО не можуть виступати ні за дотримання Конституції, неодноразово зґвалтованої новою владою, ні – принаймні, в більшості своїй – за національні інтереси, що передбачають такі ефемерні (для них) речі, як престиж держави чи навіть її військова безпека.
Єдине, що вони можуть – це боротися за електорат, причому винятково методом шоу. Так би мовити, не ділом, а словом. Що і відбулось сьогодні у стінах вищого органу державної влади.

Втім, ще цікавішою видається позиція чинної влади. Ще 2004 року неоковирного в своїх публічних виступах Януковича багато хто в Україні порівнював із білоруським «бацькою» Лукашенком. Мовляв, Віктор Федорович, як і Аляксандр Ригоравіч, позакручує всі гайки, загнобить українську мову й почне узгоджувати в Москві підручники з історії, а прапор ЄС разом із Хартією прав людини накаже прибити до тренувальних мішеней у якомусь зі своїх мисливських будиночків.

Проте поки що все скидається на те, що Янукович – таки не Лукашенко. Можна навіть сказати, далеко не Лукашенко. Тобто в плані ставлення до національного духу тощо вони дійсно дуже схожі. Проте Лукашенко виявився класичним авторитарним лідером і, поступившись Росії в усіх ідеологічних питаннях, як поранений звір бився за кожен матеріальний долар. І продовжує битися. Натомість уряд Януковича – Азарова кремлівські можновладці нині ставлять Лукашенку в приклад у плані поступливості!
Позірна знижка ціни за газ, котра означає, крім усього іншого, що «живих» грошей за нібито «орендовані» ЧФ площі Україна так ніколи й не побачить, звичайно, прихильниками влади все-таки може вважатися наслідуванням «методу Лукашенка». Котрий вони, ці прихильники, безумовно, схвалюють. Проте «регіонали» самі загнали себе в пастку: тепер їм неможливо буде пояснити власним же виборцям, чому не варто віддати росіянам монополію на ядерне паливо, на газозбут, на авіабудування, на хімпром (звісно, обставлено все буде цілком «паритетно»)… Адже ж самі п’ять років розповідали, що варто лише «налагодити стосунки з Росією» - і вітчизняна промисловість зацвіте пишним цвітом, чи не так?

Схоже, Україна вкотре обирає свій особливий, лише їй притаманний шлях. Між двома варіантами поведінки колишніх республік СРСР – стрімко рухатись у Європу, переживши економічні незгоди, чи лишатись у «Азіопі», виторговуючи за це економічні преференції у Москві – ми винаходимо щось третє. Навряд чи навіть мешканці Севастополя, чи, скажімо, Єнакієву, подякують Партії регіонів, якщо цим «третім шляхом» країна прийде до ситуації пасажира з відомого анекдоту, котрому попутники заявили: «Спочатку з’їмо твоє, а потім – кожен своє».

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 27 квітня, 2010, 19:22 5310 22
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 22
  • справедливий справедливий 25 травня, 13:30 Згоден 0 Не згоден 0 І як із Вашого разрахунку кому будуть потрібні зайві трубопроводи назадіяні під прокачку обмеженої кількості газу? Правильно Хіба, що на металобрухт.А ціна газу на яку погодилася Юля не під,ємна неитулькі для населення, алае і для майже всієї низки промислових пудприємств, а цеїх закриття, массове звільнення робітників. І кому ві цього буде добре? відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції