Тріумф без трагедії, трагедія без тріумфу

Перша серія динамівсько-шахтарського протистояння в півфіналі Кубка УЄФА задекларувала лише питання. Відповіді на них дасть друга частина серіалу.

Сьомін і з четвертої спроби не зумів переграти Луческу. Натомість "Шахтар" з першої спроби зумів здобути результативну нічию в Києві і як мінімум до повторного поєдинку може почуватися фаворитом в українському "класико".

Проте й "Динамо" має повне право почуватися аналогічно – не програли, гру виразну продемонстрували, моментами суперника переважали відчутно, та й ще свіжа у пам’яті згадка про вояж до Валенсії після аналогічного домашнього результату. Так що перша серія лише задекларувала питання. Відповіді на які побачимо в другій частині.

Статистика матчу і хронологія події

Уже на перших секундах зустрічі хорват Вукоєвіч натхненно, зі знанням справи, від щирого серця заїхав по ногах хорвату Срні. Те, що було прогнозовано зрозумілим, стало практично очевидним: буде війна. А на війні - як на війні. Із усіма її звичними атрибутами. Хіба що без жертв.

Лише, повторюся, переможця не виявилося.

І в подальшому опоненти не збиралися церемонитися один із одним. Матч, який для одних може стати вінцем кар’єри, а для інших вирішальним кроком до нової якості, у підсумку став жорсткою перевіркою на профпридатність з точки зору характеру. У ситуації, коли, з одного боку, майже усе всім зрозуміло, коли майже неможливо піднести сюрприз, втаїти кота в лантуху, а з іншого боку боязнь зробити серйозну помилку перетворюється на клінічну фобію, на перший план так чи інакше виходитиме характер та дисципліна.

От усе це й вийшло на перший план. А інакше й бути не могло.

Проте попри те, що гра місцями й фрагментами була занадто законсервованою, часом надто обережною, вона не могла розчарувати. Велика ціна матчу, його неабиякий статус і високе реноме суперників притлумлювало фрагментарну змагальну повільність чи закритість. У будь-якому разі, ця гра, якою б вона не була в процесі чи не стала в підсумку, вартувала свічок. Я частково погоджусь із достоту парадоксальною тезою про те, що для обох команд, обох клубів ці два півфінальних поєдинки значать як мінімум не менше, ніж фінал. Бо фінал – то для одного з українських колективів вже не тільки особливий статус, навіть якщо він виявиться й програним, а фактично вічний аргумент на свою користь проти невдахи по півфіналу, який у найближчі роки дозволить на підсвідомому рівні відчувати не тільки свою значущість, а й перевагу. Не даремно ж президент гірників, подейкують, обіцяв своїм підопічним одразу шість мільйонів "не гривень" за прохід "Динамо". Рінат Леонідович і раніше не шкодував бонусів та гонорарів своїй команді. Але нині і для нього також ситуація винятково-унікальна. Перемога для донецького президента – ніби перепустка до закритого лондонського клубу джентльменів, ніби індульгенція за попередні невдачі й розчарування. Адже "Динамо", навіть поступившись у підсумку, залишиться клубом із багатющою історією й трофеями. Адже цей півфінал європейського кубку для "біло-блакитних" – шостий. Тоді як для "Шахтаря" – лише перший. І не зрозуміло, скільки доведеться чекати на наступний.

Словом, переоцінити цей матч просто неможливо. Навіть попри те, що через це він не виявився надвидовищним чи надрезультативним.

Якщо говорити безпосередньо про гру, то вона кардинально розділилася разом із таймами на дві майже рівновеликі частини. У першій її половині помітно домінували господарі, тоді як у другій свого добилися гості. Можливо, теоретичний знак рівності між цими половина поставити складно, адже, за великим рахунком, радше "Динамо" було ближчим до перемоги, аніж "Шахтар" до нічиєї, проте математичні розрахунки - на табло. А табло, як водиться, найкрасивіша річ у футболі.

Луческу грав, як завжди. Тоді як Сьомін намагався грати від суперника. Знаючи, що у "Шахтарі" реактивні флангові гравці – Срна та Рац – динамівський ватажок зміцнив свої краї. І в підсумку в першому таймі ні румуна, ні особливо хорвата ми так по-справжньому і не побачили. Більше того, киянам вдалося нейтралізувати й Жадсона. Тому ні розбігтися, ні розігратися "Шахтар" не міг. Усе, на що вистачало гірників - вони старалися діяти чіпко й чітко в центрі поля, проте без передач Срни та Жадсона Луїс Адріано виявився відрізаним від м’яча, а Чигринський та Кучер самотужки не могли впоратися з Мілевським та компанією.

Таким чином, позбавлена швидкості та маневреності гравців середини поля донецька команда втратила загальну швидкість. Натомість "Динамо" досить швидко проходило не лише середину поля, а й доставляло м’яча до штрафного майданчика гостей. До того ж центральні оборонці донеччан частенько почувалися, м’яко кажучи, не в своїй тарілці. Чигринський, котрий до матчу обіцяв, що виключить Мілевського з гри, не лише не зумів виконати свою обіцянку, а й у потрібний для суперника момент випередив динамівського форварда й забив м’яч у свої ворота.

Що б там не говорив Луческу після гри, проте цей епізод суттєво вдарив по моральному стану його підопічних. Не те, що вони розгубилися, одначе кияни ніби гирі з ніг поскидали. Команда Сьоміна помітно ожила, посвіжішала, почала створювати моменти. Завдячуючи передовсім все тій же загальнокомандній швидкості. А от чого господарям забракло – так це точності на завершальній стадії. Якби і з цим компонентом у "біло-блакитних" було все добре, на перерву вони б пішли ще в ліпшому настрої. Проте ні Милевському, ні Алієву, ні особливо Корреа ще раз засмутити П’ятова не вдалося.

Перерву виграв Мирча Михайлович. Він зняв із гри розгубленого Луїса Адріано, випустивши замість нього Гладкого, а потім випустив і Вілліана замість Ільсіньйо. До того ж інші футболісти "Шахтаря" отримали на горіхи. Тобто Луческу, який програв своєму колезі тактично, себто в спринті, виграв у нього в забігу на довгу дистанцію, вкотре показавши себе умілим мотиватором.

У Сьоміна можливості для вдалого кадрового маневру не виявилося. Його підопічні помітно стомилися за перший тайм. І вже з перших хвилин другої половини зустрічі було очевидно, що на весь поєдинок їх не вистачить. Конче була потрібна свіжа кров. Але навряд чи Гіоане чи Чернат можуть нині претендувати на роль реаніматорів.

"Шахтарю" для того, аби результативно огризнутися, вистачило однієї помилки суперника. Зіграв свіжий Вілліан, зіграли й Срна з Жадсоном, котрі ніби прокинулися від сплячки. А довершив загальну картину Фернандіньйо, який у першому таймі також не вирізнявся особливою ефективністю.

Як після пропущеного м’яча пригнітився "Шахтар", так після результативної невдачі вибилося з колії й "Динамо". Точніше, це гірники повірили в себе. І хоча стовідсоткових моментів поблизу воріт Богуша вони більше не створили, все ж таки забитий гол вселив їм надію, що вони таки можуть не програти. Кияни продовжували тиснути, але якось без притаманного блиску, без вогнику, радше за інерцією. Знову ж таки – й без точності на завершальній стадії. І все з тим же браком свіжої крові.

У підсумку кожен залишився при своїх інтересах, кожен має формальне право вважати, що йому одночасно й пощастило, й забракло везіння. Як і те, що обидва можуть не без підстав доводити, що переграли опонента – благо, рахунок дозволить це робити.

От тільки табло насамкінець зафіксувало тотальну рівність. Воно також має на це повне право.

Проте наступного разу обов’язково все буде по-інакшому.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції