"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Як кримські татари, українці та інші національні меншини жили під час німецької окупації. Контраверсійні оцінки, вражаючі факти.

Фюрер бачив Крим "німецьким Гібралтаром", з якого можна було б керувати всім Чорним морем, а шеф Німецького трудового фронту Роберт Лей пропонував весь півострів зробити курортом для істинних арійців. У генкомісара Криму Фрауенфельда народилася ще більш екзотична ідея - заселити регіон німцями з Південного Тиролю, "щоб назавжди врегулювати італійсько-німецькі суперечки".

Що читаємо? Монографію дослідника Олега Романька "Немецкая оккупационная политика на территории Крыма и национальный вопрос (1941-1944)" (Сімферополь, "Антиква", 2009). Книга неоднозначна, не завжди збалансована, уїдлива до українців, категорична щодо кримських татар. Але в ній міститься чимало фактичного матеріалу, без знання якого важко зрозуміти, що саме відбувалося в Криму під час німецької окупації.

Чому зараз? Тема Криму і міжнаціональних стосунків, як кажуть, "у всіх на устах". Неспівпадіння кримськотатарського та "слов’янського" поглядів на події війни часто є предметом для політичних спекуляцій, темою ксенофобських публікацій комуністичної, але й найвпливовішою на півострові, "Крымской правды".

Що цікавого? За останнім радянським переписом 1939-го, у Криму проживали 49,6% росіян, 19,4% кримських татар, 13,7% українців, 5,8% євреїв, 4,6% німців, 1,8% греків, 1,4% болгар тощо.

За всієї важливості місця Криму у геополітиці, його долю - що, власне, з ним, а головне - з його народами, робити, нацисти так і не вирішили. 2 квітня та 20 червня 1941 р. рейхсміністр Альфред Розенберг представляв Гітлеру меморандуми, з яких виходило, що СРСР після окупації мав бути розділений на сім регіонів, зокрема, й "Україна і Крим" з центром у Києві. Півострів мав увійти в генеральний округ "Крим" (населення регіону - майже 662 тис. осіб), стати частиною рейхскомісаріату "Україна". На чолі округу став екс-гауляйтер Відня Альфред Фрауенфельд.

У керівництві Райху та нацистської партїї, на думку Романька, було загалом дві головні точки зору на окупаційну політику в СРСР - "проросійська" та "національна". Першу представляли, здебільшого, представники вермахту, які вважали, що доцільно встановлювати тісніші стосунки з росіянами як найбільшою й найвпливовішою нацією в Радянському Союзі. Іншу позицію мав вже згадуваний Розенберг, який наполягав на оперті на національні групи, неросійські народи та народності, "роз'єднати росіян і всіх решту".

Один із чільних турецьких пантюркістів Нурі-паша писав Гітлеру: "Надання свободи такій невеличкій області як Крим, стало б для Германської імперії не жертвою, а політично мудрим заходом. Це була б пропаганда в дії".
В одному з варіантів плану Розенберга містилася ідея виселити з півострова всіх росіян, євреїв і кримських татар, таким чином збільшивши вплив "українського чинника". Але, очевидно, що наці робили це не для українців, їх мусили виселити трохи згодом, а з метою майбутнього прямого підпорядкування Криму Берліну. Історичним підгрунтям цього був факт проживання в середні віки в Криму германського племені остготів. Це була реалізація вимоги Гітлера - "виселити всіх чужинців і заселити германцями". Крим у цьому випадку став би Готенландом, Сімферополь став би Готенбургом, а "город русских моряков" - Теодорісхафеном. Було організовано археологічні експедиції, зокрема на городище Мангуп - колишню столицю княжества Феодоро. У висновку, представленому у Берлін, було зазначено, що ця фортеця побудована готами.

Фюрер бачив Крим "німецьким Гібралтаром", з якого можна було б керувати всім Чорним морем, а шеф Німецького трудового фронту Роберт Лей пропонував весь півострів зробити курортом для істинних арійців. У керівника Криму генкомісара Фрауенфельда народилася ще більш екзотична ідея - заселити регіон німцями з Південного Тиролю, "щоб назавжди врегулювати італійсько-німецькі суперечки". Гітлеру ця ідея дуже сподобалася, він навіть розчулено сказав, що кліматично Крим звісно кращий, "це справді земля, де течуть ріки з молоком і медом". Геносе Фрауенфельд не міг зупинитися і придумав ще більш фантастичну в умовах війни ідею - переселити в Крим 2 тисячі німців із... Палестини, яка перебувала під мандатом британців. Проти "завирательных" ідей виступив начальник Верховного командування Вермахту генерал-фельдмаршал Кейтель. На його думку, евакуація людей, передусім - росіян та українців, паралізувала б економічне життя краю. Гітлер почув резони і переніс остаточне врегулювання цієї проблеми на час "після війни".

У грудні 41-го у Бахчисараї було створено Мусульманський комітет на чолі з Абдурешидовим. Відтак комітет переїхав у Сімферополь. Німці не дозволили найменувати цей представницький орган "кримським". Дуже швидко такі органи були створені по всьому Криму. Самі киримли бачили ці комітети предтечею відновлення національної державності, а німці - допоміжним елементом творення окупаційної адміністрації, пронімецької пропаганди тощо. Наприклад, неодноразові прохання про згоду німців обрати муфтія Криму так і залишилися без задоволення - мовляв, татари просто "не заслужили такої честі". Врешті, коли німцям прийшов час покидати Крим, то вони надали можливість виїхати дуже малому числу представників колабораційних структур (60 осіб, двадцятеро з яких були прийняті в штат кримськотатарського відділу відомства Розенберга) і бійців добровольчих формувань (близько 2 тисяч).

Близько 20 тисяч кримських татар взяли в руки зброю чи відверто працювали "добровільними помічниками" німецької армії. Одним із перших був створений загін самооборони у селі Коуш. Його очолив місцевий мешканець Раїмов, а старостою села став член ВКП(б) Хасанов. Генерал-полковник фон Манштейн високо оцінював успіху кримськотатарських добровольців у боротьбі з радянськими партизанами, але при цьому не дозволяв їх добре екіпірувати, зброю давали не німецьку, а тільки радянську, трофейну, вимагали звіту за кожен використаний патрон. Один із керівників комуністичних партизан Попов писав на "велику землю", що Коуш взагалі варто було б "стереть с лица земли". Це була реакція на спалення кримськотатарськими добровольцями грецького села Лакі в Бахчисарайському районі, там загинули 50 осіб.

В січні 44-го, буквально за кілька місяців до визволення півострова радянськими військами, командувач військами Вермахту в Криму генерал-полковник Йенеке наказав почати підготовку до створення "місцевого земельного уряду" з представників кримських татар, росіян та українців. "Урядові" планувалося передати адміністративне, але не політичне, керівництво органами влади, контроль за допоміжною поліцією, яка формувалася з місцевого населення, питання релігії та просвіти, благодійність і судові питання. Але вже було пізно, проект залишився паперовим прожектом. Тільки 17 березня 1945 р., коли долю війни було майже вирішено, Розенберг від імені німецького уряду визнав Кримськотатарський національний центр під керівництвом Едіге Киримала "єдиним представником (політичним і дипломатичним) кримськотатарського народу".

В пропаганді активно використовувалася періодична преса - газета "Голос Крыма" часами мала наклад до 80 тисяч примірників, а також радіо. Але німці не були задоволені професійним рівнем журналістів. Зберігся лист фюрера СС до поліції "Сімферополь": "Треба якимсь чином (потурбуватися), щоб вісті між 15.00 і 16.00 не передавалися жахливо поганою російською мовою. (Через це) імена перекручуються, наголоси робляться невірно, читання... без збереження розділових знаків". За один лише червень 1943 р. штаб пропаганди випустив 98925 плакатів і 15850 брошур.

Автор цитує архівний документ, спогади очевидця - "...я видел целые волны караимов и армян, набросившихся на управу с желанием рвануть себе куски общественного пирога... Цивильные татары бросились в частную торговлю, караимы заняли счётные должности, а армяне - административные. Болгары, из-за своей малочисленности... заняли более скромные места: начальников цехов, хлебопекарен и мастерских... (Все нерусские) ставят себя в положение враждебностик русскому народу и его государственности". В іншому документі повідомляється, що патенти на торгівлю дають передусім татарам, грекам і вірменам, і в останню чергу - росіянам. Начальник Центрального штабу партизанського руху Пономаренко писав Сталіну - "Кримські татари отримали сади, виноградники та тютюнові плантації, відібрані у росіян, греків тощо".

Українська громада створила свій національний комітет, який звернувся до співвітчизників із закликом повернути собі правдиву національність у документи і цим закликом скористалися близько 4 тисяч осіб. Тим більше, що у спеціальному магазині це стимулювалося видачею борошна та інших продуктів харчування.
Фраза. "Фюрер слабо разбирался в нюансах национальных концепций его окружения" - американський історик Александер Даллін.

_________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

"ЦІКАВІ КНИЖКИ" З ВАХТАНГОМ КІПІАНІ

Постаті Розстріляного відродження, Міхновський і Донцов, Сталін з Горькім, безсоромник Бабель і німфоманка Раїса Т. - інгрідієнти захопливого чтива.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • тол тол 26 жовтня, 11:17 Згоден 0 Не згоден 0 Завжди є перекинчики. Коли після розпаду союзу поляки почали у Львів привозити матеріальну допомогу для місцевих поляків, багато чистокровних росіян (безпосередньо дві сусідські родини) раптом "виявили", що вони "поляки". Це майже анекдот,але коли трапляється нагода ухопити ласий шматок, немало людей зраджують свою націю.І,на превеликий жаль,таких і серед українців більше,ніж достатньо.За правляння царської росії чимало українців стало росіянами,вже й не кажу про дурсоюз відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції