"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Практично ніхто з дослідників феномену Йосифа Сталіна не оминає його ставлення до євреїв. Негативне ставлення до євреїв склалося в його голові ще задовго до перевороту 1917-го.

Що читаємо? Монографію відомого російського дослідника Геннадія Костирченка "Тайная политика Сталина. Власть и антисемитизм" (Москва, "Международные отношения", 2003). Вождь і євреї. Прагматизм і цинізм великої політики.

Що цікавого? Практично ніхто з дослідників феномену Йосифа Сталіна не оминає його ставлення до євреїв. Приміром, американський його біограф Роберт Такер вважав, що негативне ставлення до євреїв склалося в його голові ще задовго до перевороту 1917-го, адже в характері майбутнього вождя містилося "презрительное отношение ко всему небольшому, слабому", а дореволюційне російське єврейство саме таким і було.

Інший історик Абдурахман Авторханов писав, що "сталинский антисемитизм не был зоологическим как у Гитлера, а прагматическим" або, словами Роберта Конквеста, "был скорее политикой, чем догмой".

З іншого боку, в обширному сталінському портфелі публіциста перша, дореволюційна, згадка про древній народ цілком співчутлива – "Стонут постоянно преследуемые и оскорбляемые евреи, лишённые даже тех жалких прав, которыми пользуются остальные российские подданные, - права жить везде, права учиться в школах, права служить и т.д.?". Але не варто думати, що захищаючи на словах долю народу більшовик Коба виходив з гуманістичних позицій. Євреї йому були цікаві "прежде всего легковоспламеняющимся человеческим материалом, идеально подходящим для раздувания революционного пожара на просторах обширной империи".

Як доказ юдофобії наводиться момент полеміки двох фракцій в РСДРП, коли Сталін, виступаючи в 1905 році перед грузинськими робітниками в Батумі нібито висловився так: "Ленин возмущён, что бог послал ему таких товарищей, как меньшевики! В самом деле, что за народ! Мартов, Дан, Аксельрод – жиды обрезанные. Да старая баба Засулич. Поди работай с ними. Ни на борьбу с ними не пойдёшь, ни на пиру не повеселишься. Трусы и торгаши!". Автор не до кінця довіряє цьому епізоду, але й не заперечує, що таке могло мати місце.

В 1921 році, на Х зїзді партії більшовиків Сталін, який тоді був наркомом у справах національностей, проводить постанову про початок "коренізації", віддаючи на місця можливість формувати владні вертикалі та горизонталі, "по преимуществу из людей местных, знающих язык, быт, нравы и обычаи соответствующих народов". В 1926-му, через п’ять років "українізації", у центральних виконавчих органах УРСР українці займали 38% посад (у 1923 р. їх було 14%), росіяни – 35% (37%), євреї – 18% (40%).

Протягом 20-х років більшовики за допомогою "органів" зупинили діяльність практично всіх організованих єврейських спільнот – від юдейських громад (приміром, в Одесі з 48 синагог закрили 47!) до численних видань, "Обществ по распространению просвещения среди евреев".

Надпотужним ударом по єврейству стала ліквідація НЕПу. Уявіть собі, кожен третій московський непман був євреєм: їм належало 75% аптек, 55% парфумерних магазинів, близько половини крамниць, де продавалися тканини, галантерея тощо. В Україні двоє з трьох тодішніх "підприємців" мали єврейське походження, в Білорусі – дев’ять з десяти.

24 травня 1928 р. політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення про ліквідацію останньої небільшовицької партії в СРСР – Єврейської Комуністичної Робітничої партії ("Поалей Ціон" – "Робітники Сіону"). Протягом наступного десятиліття були ліквідовані і підпільні осередки радянського єврейства – від аполітичних івритських літераторів до молодіжних сіоністських груп.

Бідність і соціально-побутова невлаштованість викликали спалахи побутового антисемітизму. "Проклятый квартирный вопрос так и не могут разрешить. Всё переполнено евреями. Для нас помещения нет, а для них моментально готова комната" - подібні настрої потрапляли навіть на сторінки газет.

Після вигнання з політбюро Льва Троцького, Льва Камєнєва та Григорія Зінов’єва народилася приказка – "Раньше в политбюро пахло чесноком, а теперь – шашлыком". Троцький бідкався, що "антисемитизм поднимал голову одновременно с антитроцкизмом".

При цьому виступаючи на форумах ВКП(б) перший секретар ЦК неодмінно виступав проти проникнення антиєврейських настроїв у "некоторые звенья нашей партии". Максим Горький написав статтю, де визначив антисемітизм як "религию дураков".

У 1925 році був розстріляний друг Сергія Єсеніна, поет Ганін, який очолював "Орден русских фашистов". У планах таємної організації була боротьба з "еврейским засильем" і цілком сіоністська ідея про "переселение евреев на свою родину в Палестину".

Протягом перших років Радянської влади дискутувалося питання створення окремої єврейської радянської республіки. Ідея зі степовою частиною Криму провалилася, зокрема, через сильний спротив вождів українських більшовиків Миколи Скрипника та Емануїла Квірінга. Відтак у Сталіна народився прожект єврейського національного "очага" біля станції Тіхонькая у Приамур’ї. У нове місто Біробіджан примусово-добровільно скерували близько 20 тисяч євреїв з заходу СРСР. Для них заснували Єврейський театр ім. Лазаря Кагановича та газету "Біробіджанер Штерн". Та все ж половина переселенців тільки-но побачивши тайгу і надважкі умови життя повернулися додому. Провалилася і спроба заселити край 870 євреями-емігрантами з Аргентини, Литви, Польщі та навіть Палестини.

Після приходу нацистів до влади єврейські організації зі США просили Сталіна дати біженцям з Німеччини притулок. Політбюро висунуло зустрічну вимогу: "а) все переселяемые из-за границы принимают советское гражданство до въезда в СССР и обязуются не менее трёх лет работать в пределах Еврейской автономной области, б) отбор переселяемых производится… на территории, входившей до империалистической войны в состав Российской империи, в) переселяющиеся в СССР должны иметь при себе 200 долларов".

1374 відчайдухи з Польщі, Литви та Румунії все ж таки прибули на Далекий Схід. Хто не втік, той згинув у ГУЛАГу. Станом на 1939 рік в АО проживали всього 109 тисяч людей, з яких близько 16% - євреї.

Відтак "на смену преференций идишистской культуре приходит латентная политика её постепенного удушения". Закривалися школи з мовою викладання на їдиш, відділення для підготовки вчителів, Одеський та Харківський єврейські машинобудівні технікуми. Якщо в 1897 році 97% євреїв імперії володіли рідною мовою, то вже в 1940-му таких залишилося 40%.

Євреї були найбільш освіченим народом в СРСР. З кожної тисячі – 268 осіб мали середню, а 57 – вищу освіту. Для росіян ці цифри становили відповідно 81 і 6.

У вересні 1939 року Червона Армія вирушила на зустріч вермахту у так званий "визвольний похід". На приєднаних до СРСР територіях ліквідованої Польської держави та держав Балтії проживали близько 2 млн євреїв. Протягом найближчих двох років сто тисяч із них будуть депортовані на схід. Цей злочин, правда, врятує більшості з них життя…

Тоді ж наркомом закордонних справ замість Максима Літвінова (справжнє прізвище – Валлах) став В’ячеслав Молотов (Скрябін). Через багато років він згадував – "Сталин сказал мне – "Убери из наркомата евреев". Слава Богу, что сказал! Дело в том, что евреи составляли там абсолютное большинство в руководстве и среди послов. Это, конечно, неправильно". Вінстон Черчілль це зауважив – "Еврей Литвинов ушёл, и было устранено главное предубеждение Гитлера".

Після початку радянсько-німецького зближення євреїв перестали призначати в державний апарат, обирати депутатами (між 1935-1939 рр. це число стало менше відразу в чотири рази!). Якщо ще 1 січня 1938 року євреї складали близько 50% посад у центральному апараті НКВС, то вже через рік, їх залишилося лише 6%, а в 40-му – ще на один відсоток менше.

Війна принесла смерть 2,8 млн радянських євреїв. Пропаганда не акцентувала на національних стражданнях: жертви Бабиного Яру та інших місць Голокосту фіксувалися як "мирні радянські громадяни".

Для мобілізації сил проти окупантів був створений Єврейський Антифашистський Комітет на чолі з режисером Соломоном Міхоелсом. Але водночас "органам" дали завдання пильно стежити за діяльністю ЄАК, бо його вважали "генератором еврейского национализма". В листопаді 1948 р. Сталін написав текст постанови Ради Міністрів СРСР, де було вказано, що ЄАК ліквідується через зв’язки з органами іноземної розвідки. Багатьох його активістів ув’язнили, деяких – розстріляли.

В 1942 році, коли німці стояли під Москвою, партапарат як справу першочергової важливості займається вирівнюванням національних диспропорцій у… Большому театрі. Діячі агітпропу звернули увагу політбюро, що керівний склад "целиком нерусский", мовляв "национальное достояние" очолюють 10 євреїв, 1 вірменин і 1 росіянин. У доповідній ставилося питання – як можуть прививати любов до російської музики особи з прізвищами Ойстрах, Гілельс, Флієр, Гінзбург тощо. Актрису Фаїну Раневську не затвердили на роль княгині Єфросинії Старицької в фільмі "Иван Грозный" режисера Сергія Ейзенштейна (теж якесь неправильне прізвище), бо "семитские черты у Раневской очень ярко выступают, особенно на крупных планах".

Восени 1945 року з Києва на адреси Сталіна, Берії і в "Правду" прийшов лист групи демобілізованих фронтовиків-євреїв – "Здесь сильно чувствуется влияние немцев… Здесь распоясались всякого рода националисты, порой с партийным билетом в кармане… Здесь свирепствует невиданный в нашей советской действительности антисемитизм. Слово "жид" или "бей жидов"… со всей сочностью раздаётся на улицах столицы Украины…". Далі йшло описання єврейського погрому в районі Євбазу, теперішньої площі Перемоги, коли протягом одного дня було побито близька ста євреїв, п’ятеро з яких померли в лікарнях. Результат? Автори листа були заарештовані.

На початку 47-го Сталін повернув у Київ на посаду першого секретаря республіканського ЦК Лазаря Кагановича, відсуваючи голову уряду Микиту Хрущова на другий план. Головним завданням намісника стала боротьба з "українським буржуазним націоналізмом" та… "сіоністами".

28 січня 1949 р. у "Правде" вийшла погромна стаття "Об одной антипатриотической группе театральных критиков". Цією та сотнями подібних публікацій літераторів з прізвищами Гурвіч, Юзовський, Варшавський, Борщаговський, Холодов (Мєєровіч), Левін, Бровман звинувачували, що вони є "носителями глубоко отвратительного для советского человека, враждебного ему безродного космополитизма". На роль їхнього лідера призначили "буржуазного националиста", пов’язаного з "сионистскими заговорищиками" Альтмана. Відтак кампанія з пошуку "прихованих ворогів" перекинулася на письменників, журналістів, архітекторів, композиторів, викладачів, філософів, істориків, які зарекомендували себе як "люди без роду и племени"…

Про справу "евреев-вредителей" та вбивство в оболонці "нещасного випадку" Соломона Міхоелса написано вже багато. Зауважу лише фірмовий сталінський цинізм: "Правда" опублікувала співчутливий некролог людині, яку чекісти зв’язали і задавили вантажівкою, водночас Президія Верховного Совєта СРСР нагородила убивць орденами…

І на сімейному фронті у вождя з євреями не склалося. Він був категорично проти як шлюбу сина Якова з одеситкою Юлією Мельцер, так і проти роману доньки з режисером Олексієм Каплером. Світлана Алілуєва писала в спогадах – "То, что Каплер – еврей, раздражало его, кажется, больше всего". Покарання не забарилося – був двічі засуджений і вийшов на свободу лише влітку 1953 р. Не визнав Сталін і наступного чоловіка доньки – студента МГИМО Григорія Морозова, який так само був єврейського походження. У даному випадку в ГУЛАГ відправився його батько.

Фраза. "Сталин при утверждении нового заведующего отделением ТАСС в Берлине отругал Молотова, что тот предложил кандидатуру с фамилией, созвучной немецкому "юде" (еврей)… Зачеркнув в документе слово "Юдин", он размашисто написал "Филиппов". Обладатель новой фамилии… так и остался на всю жизнь И.Ф. Филипповым".

Анонс. "Дозволенное и запретное в исламе" -- книга видатного мусульманського проповідника, шейха Юсуфа Кардаві. З неї дізнаємося про сотні релігійних приписів, які супроводжують всі аспекти життя правовірних. Від вибору та приготування їжі, виховання дітей, сексуального життя до благоустрою квартири та вибору професії. Що таке халял і харам?

_____________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Неймовірна трагедія президентського літака польського президента Леха Качинського, який летів якраз до містечка Катинь, що під Смоленськом, вкрай актуалізувало тему безсудного розстрілу комуністичним режимом СРСР цвіту польського офіцерства навесні 1941 року.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції