"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Режимні люди в Радянському Союзі – зеки, номенклатура №1, архівні працівники, стиляги, куркулі, іноземці… І навіть Володимир Ілліч Ленін, адже комуністи майже півстоліття приховували його єврейські корені. Як це було.

Що читаємо? Збірник статей істориків – 13 російських та однієї француженки – «Режимные люди в СССР», який вийшов у серії «История сталинизма» (РОССПЭН, «Фонд Первого Президента России Б.Н. Ельцина», Москва, 2009).
Чому зараз? «Вся страна фактически была поделена на зоны с особыми режимами» - так було. Тепер, що маємо нині, – депутатський імунітет, спецдачі в Кончі-Заспі та Пущі-Водиці з пільгами на комунальні послуги для кількасот метрових будинків, майже безкоштовний відпочинок у найкращих санаторіях, гроші на оздоровлення…

Цікаво порівняти з тим, що було в різні епохи радянського часу. В’їзд у Миколаїв та Севастополь відкритий для всіх. Паспорти нині є у всіх українців, обмеження за «п’ятим пунктом» лишилися тільки у пам’яті емігрантів, прописка у формі реєстрації – формальність.

Але як і тоді влада («режим») і народ живуть ніби на різних полюсах землі. Своїм – усе, громадянам – усе, що залишиться.

Що цікавого? В Радянському Союзі існувало «множество режимов», які будучи обмежувальними для одних і навпаки для інших, і складали феномен «режимних людей». З одного боку, десятки закритих для світу й навіть не існуючих на картах міст. З іншого – надзвичайні умови проживання в цих містах – відсутність квартирних черг, можливість вільно купити автомобіль, зрештою – ковбаса в магазинах, і без черг.

Чимало міст та місцевостей були закриті для відвідування пересічними громадянами. В Україні це – Балаклава та Севастополь. Носії «краснокожей паспортины» отримали вільний доступ у «город русских моряков» лише у 1984-му, у рік смерті Андропова. А іноземці – тільки через 12 років, вже рішенням українського уряду.

Велетенські території СРСР, приблизно з Францію, були недоступні для відвідування іноземними туристами. Такі регіони як Калінінградська область, Камчатка, Чукотка – повністю. Миколаїв, Херсон і Керч як центри військового суднобудування – теж. Навіть від Москви та Ленінграда дозволялося віддалятися не більше, ніж на 25 кілометрів. Сцени з фільму «Невероятные приключения итальянцев в России», де закордонні авантюристи на «жигулях» розсікають неокраї російські простори – кіновигадка, такого бути не могло в принципі. І пік режимності – 250-тисячне місто Сєвєродвінск, столиця атомного підводного флоту СРСР, яке взагалі неможливо було знайти на картах. Його ніби не існувало…

Колишні в’язні ГУЛАГу після виходу на свободу потрапляли в залежність дії іншого режиму – заборони на проживання у певних містах. Як тоді казали, «мінус п’ять» або «мінус десять» - поза найбільшими містами країни. На початок 1953-го обмеження на право проживання охоплювало 340 міст, територій, залізничних станцій тощо.

Режимна шиза в Росії «косит ряды» і дотепер. Скажімо, громадяни РФ досі не можуть вільно відвідувати заполярне місто Норильськ. У відомчій інструкції, яка регламентує таку можливість, і яка порушує закони держави та Конституцію сказано, що запрошувати родичів можуть тільки чоловік – дружину й діти – батьків (і навпаки). Тобто, брат не може без спецдозволу запросити рідну сестру. Рішення ухвалюється чиновником «исходя из каждой конкретной ситуации».

Особливе місце в радянському режимному маразмі посідали архіви. Все, що можна було заборонити, закрити, приховати – заборонялося, закривалося, приховувалося. Адже відповідальності за це не було жодної, натомість «за потерю бдительности» покарання було швидким і жорстоким. Від розстрілів у сталінські часи до відсторонення й неможливості далі працювати за фахом – під час відлиги та застою.

Керівник Державного управління архівів МВС СРСР Бєлов постраждав, приміром, за те, що після виявлення в 1965-1966 рр. у архівах Житомирської та Хмельницької областей документів про діда та прадіда Володимира Ілліча Леніна звернувся по інстанції з запитом – що з цим багатством робити. Відповіді не було. Відтак чиновник наказав вилучити зі справ 284 аркуша, не роблячи копій, й відправити в Москву. Поклав їх у сейф. Зробив у двох примірниках акт про знахідку – звісно, без імені Леніна і навіть без згадування назв документів. Один примірник акту залишив собі, інший потрапив до секретаря ЦК КПРС з ідеології Суслова.

Тільки через 27 років, у 92-му, коли вже не було ні Компартії, ні Радянського Союзу, громадськість дізналася про Іллічевих прадіда та діда зі Старокостянтинова – Мойсея Іцковича Бланка та його сина Ізраїля (Сруля), у хрещенні – Олександра Дмитровича. І це при тому, що ще у 1932-1934 рр. рідна сестра вождя Анна Ульянова-Єлізарова зверталася до Сталіна зо дозволом оприлюднити матеріали про єврейських родичів Леніна – «Я не знаю, какие могут быть у нас, коммунистов, мотивы для замолчания этого факта».

В одній лише «Ленінці», чільній радянській бібліотеці, до «спецхрану» потрапили 300 тисяч найменувань книг, півмільйона журналів і ще 473760 видань, які мали гриф «для службового користування». Серед них такі суперсекрети як рекомендації ЦК ВЛКСМ «О работе с детьми и подростками в летнее время. Инструктивные материалы отдела школьной молодёжи».

Але часто цінні матеріали не потрапляли навіть до «спецхрану», де все-таки була можливість вберегтися для нащадків. В одному лише 1959-му на переробку відправили 87,8 млн. архівних справ. Виникла чисто орвелівська ситуація – держархіви, які за логікою, мали б боротися за збереження «ефемерії», стали постачальниками сировини для паперових фабрик і звалищ. І все дуже просто пояснюється – з грошей, отриманих за «макулатуру», керівництво архівів мало право отримувати чималі премії. Тож, чим більше спишеш історичних документів – тим більше грошей!..

Серед безслідно втраченого й особистий архів відомого київського письменника-фронтовика Віктора Некрасова. Після його висилки з СРСР «…в узкий проход дома, в котором находилась его квартира, -- это был самый центр Киева, на Крещатике, д.15, въехал самосвал. В кузов полетела старая мебель, нехитрые домашние вещи. И рукописи… А потом грузовик уехал на свалку. Вслед за этим по акту № 220-76 все книги В.П. Некрасова в ВГБИЛ [Всеросійська державна бібліотека іноземної літератури] были уничтожены. Из каталога были изъяты все карточки с его публикациями. Единственные экземпляры были переведены в сейфы «спецхрана». В общий фонд они были переведны только в 1989 г.».

Жах попадання під певний режим відчуло радянське селянство. «Ужасы раскулачивания, трагедию голода 1932-1933 гг., унёсшего 8 млн. жизней и бесчеловечность отношений, как писал И. Сталину в известном письме М. Шолохов, «нельзя забыть до смерти». Разделив крестьян на «категории» и отнеся наиболее самостоятельных деревенских тружеников, так называемых кулаков, к «первой», правительство обрекло на расстрел… 767 тыс. кулаков».

«Сами по себе они не страшны – их мало, и в любой момент их можно смести в мусорный ящик. Но они служат дурным примером в безделье, пижонстве, разврате, плохо влияют на молодёжь. Совсем как вирусный грипп, страшный не сам по себе, а своими осложнениями». Актуальне слово «грип», ага. Але написано це майже півстоліття тому. Йдеться про стиляг, які зовнішнім виглядом самі себе ставили поза радянським режимом моди, адже у вузьких штанах і краватках «вибух у джунглях» бачили «признаки политического оппозиционизма». Як писали комуністичні газети (інших, нагадаю, не було), «от стиляги до преступника – расстояние микроскопическое».
Водночас, перші особи партії та держави для себе будували не комунізм, а режим… правильного й здорового харчування. Тоді коли трудящі давилися в чергах, коли робітники Новочеркаська за хвилину до розстрілу вимагали «Хрущова – на ковбасу!», номенклатура – по спеціальних списках – отримувала права безперешкодної купівлі делікатесів.

Так було завжди, навіть у голодні постреволюційні роки. Виявляється, що знаменитий «голодний обморок» наркома Олександра Цюрупи був викликаний ажніяк не недоїданням, а серцевим нападом. Проте, легенда пішла в маси, потрапила на сторінки газет і книжок, у кіно. А більшовик-урядовець тим часом отримав 5 тисяч рублів, величезні на ті часи гроші, й поїхав собі відпочити, полікуватися за кордон. До речі, ось, що в 1920-му входило у так званий «совнаркомовський пайок» - борошна – 20 фунтів (фунт – 410 грамів), масла коров’ячого – півтора, олії – два, чаю – чверть фунта, цукру – фунт, солі – півтора фунта (нагадаю, це на один місяць!), круп різних – 7 фунтів, риби та м’яса – по десять, овочів – пуд, тобто 16 кіло. Ну, і сірників – три коробки.

Невістка одного з чільних революціонерів Лева Камєнєва згадувала, як на початку 30-х, в Кремлі, в їдальні, до обіду давали «…полкило масла и полкило икры. Зернистой…», а ще «чудные отбивные. Всё, что хотите».

В середині 1980-х років право на «кремлёвку» мали близько 8 тисяч людей. У паперах вони значилися як «номенклатура №1». У доньки колишнього головного редактора «Правды», члена ЦК КПРС Михайла Зимяніна зберігся на пам'ять перелік кондитерських виробів, які для обраних готували на спецкухні – 94 позиції...

Фраза. «Первый секретарь велел мне зайти в библиотеку горкома. Там на столе посреди зала пропагандистов меня ждало свежее мясо… Я имел право купить его по бросовой цене, сколько хотел для себя, но не для других… Незабываемой остаётся простокваша Мечникова, которую заказывали на базе 9-го Управления: белый фарфоровый стаканчик с золотой каёмчокой под бумажной крышкой с портретом Мечникова, крышка перевязана красивой ленточкой».

Анонс. Наступного понеділка – актуальний огляд – особливо для тих, хто налаштований голосувати «проти всіх». Правдива історія виборів у Радянському Союзі. Які написи громадяни робили на виборчих бюлетенях і чи справді влада нумерувала бюлетені невидимими чорнилами?..

______________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Гельфанд на псевдо Парвус. Друг Льва Троцького і Рози Люксембург. Саме він передавав мільйони німецьких марок для партії більшовиків. Ленін не дозволив йому повернутися на батьківщину...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
Вибір редакції