"Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Вахтанг Кіпіані
Брехня, існує в двох формах – замовчування та викривлення. Причому, якщо є можливість, обдурювачі найчастіше використовують перше, так простіше – нічого не треба робити, просто не говорити всього, що знаєш.

Що читаємо? Книгу видатного американського психолога Пола Екмана «Психология лжи. Обмани меня, если сможешь» (Санкт-Петербург, «Питер», 2010). В даті помилки немає – з якоїсь, невідомої нам причини, видавництво вирішило вважати книжку з серії «Сам себе психолог» наступнорічною.

Чому зараз? Зважаймо на успіх серіалу «Теорія брехні» (Lie to me), який йде в ефірі «1+1». Ідею фільму сценаристи запозичили якраз із книги професора Екмана, яка в Америці мала назву «Говорити неправду. Ключі до обману в торгівлі, політиці і шлюбі». Трансляція викликала спалах інтересу до феномену неправди й можливості його вивчення та, звісно, виявлення. Останнє корисно завжди – і вдома, і на роботі, і під час спостереження за виборчою кампанією.

Що цікавого? Автор, який присвятив кілька десятиліть дослідженню заявленої проблеми, шокує читача тим, що заявляє – він не вважає брехню гідною всілякого засудження – «Положение, что ни в каких человеческих отношениях не должно быть лжи, слишком примитивно». Також Екман не вважає, що кожна брехня має бути обов’язково викритою – «ложь может быть человеколюбивой, порой даже вне зависимости от намерений лгущего».

Брехня, на думку автора, існує в двох формах – замовчування та викривлення. Причому, якщо є можливість, обдурювачі найчастіше використовують перше, так простіше – нічого не треба робити, просто не говорити всього, що знаєш. Варто звернути увагу на традиційну обмовку – «якщо мені не зраджує пам'ять…» - це якраз шлях відходу, потім завжди можна сказати, що брехати і не збирався, просто пам'ять підвела. Так, приміром, під час Уотергейту Александер Хейг, помічник президента США Ричарда Ніксона, вчив шефа, що, мовляв, неможливо пам’ятати всі деталі і це допоможе вийти сухим із води. Однак, інший президент Авраам Лінкольн обрав у житті іншу стратегію – говорив, що в нього недостатньо добра пам'ять, щоб брехати.

Є ще один вид брехні – говорити правду так, щоб у це не можна було повірити. Коли чоловік застукав жінку під час телефонної розмови з коханцем – вона в очі йому могла б заявити – так, це мій коханець, ми з ним тричі на день займаємось сексом. Відтак подальше з’ясування обставин неправди виглядає фарсом.

«Люди всегда совершают ошибки, говоря неправду…Объективные признаки обмана существуют». Де шукати ознаки обману? В міміці, рухах тіла, треморі голосу, ковтанні, в глибокому або навпаки дуже поверхневому диханні, довгих паузах між словами, обмовках, мікровиразах обличчя тощо.

Брехню можна викрити через те, що брехун часто не може приховати емоції, які його роздирають. Тож, обирає неправильну лінію поведінки. Фальсифікувати емоції – ще важче. Бо від страху брови йдуть вгору, а від гніву – навпаки. Тож, якщо внутрішню боротьбу ще можна приховати, то вираз обличчя – дуже важко.

Посмішка – це універсальна фальшива маска, найкраща зброя і захист. Натомість, вчені з’ясували, що навмисне зображення негативних емоцій дається людині набагато складніше, бо це вимагає задіювання певних м’язів обличчя. За спогадами сучасників, блискуче використовував гнів як маску Адольф Гітлер. Але варто було його співбесідники вийти з кабінету, він бив себе по ляжках і з посмішкою тішився – як легко він його обдурив.

Невірним було б вважати, що існують якісь рухи, вирази обличчя абощо, які самі по собі сигналізують – людина бреше. Існують лише ознаки, що емоції не відповідають словам. Це лише витік інформації. Цікаво, що, намагаючись розшифрувати брехню, ми, як правило, звертаємо увагу на слова та вираз обличчя – тоді як це найменш достовірне джерело.

Слова контролювати найлегше, саме тому обмовки – зброя проти самого себе. Але найбільш вірогідний доказ неправди – це тирада, ціла фраза – мовця «несе» і він не в стані взяти себе в руки, видаючи те, що волів би приховати. Проте, існує відома психологам «помилка Отелло», коли людина не розуміє, що чесна людина, обвинувачена в брехні, проявляє ті самі емоції, що й справжній брехун.

Відеозапис за підозрюваним у брехні дає можливість побачити те, що око під час розмови не помітить. Так, Екман описує стресову розмову зі студенткою, яка, абсолютно того не бажаючи, протягом хвилини показувала інтерв’юєру, який ставив їй важкі запитання середній палець, більше відомий як fuck. Причому, коли про це було сказано, і вона, і її візаві щиро переконували, що цього не було й не могло бути – мовляв, «я такого не робила», та «я б побачив».

Популярна думка, що так звані «маніпуляції» (почісування, закручування-розкручування волосся, покусування губ тощо) є стовідсотковою ознакою брехні, неправильна. Бо, з одного боку, вони справді, видають невпевненість, дискомфорт, але, з іншого, свідомий брехун знає про це і доволі успішно може гасити ці прояви, приховуючи їх у більш широких жестах.

Мікровирази обличчя, які можуть бути доказом брехні тривають близько чверті секунди. Людина, яка щось приховує, зазвичай, «змазує» справжні емоції посмішкою (чітка ознака брехні – її асиметричність та участь в її творенні м’язів, які знаходяться навколо очей). Найважче людині контролювати м’язи, що рухають куточками рота, задіюючи при цьому підборіддя.

«Восторг надувательства» – легко й приємно обдурювати тих, хто гарно на це піддається, у кого є репутація людини, яку важко обдурити. Природжені брехуни цілком свідомо використовують свій талант, працюючи акторами, продавцями, адвокатами, парламентаріями, шпигунами та дипломатами. Про це Екман говорить без іронії.

Перед війною італійський диктатор Беніто Мусоліні, скоротивши свою армію, публічно продовжував говорити, що має шістдесят дивізій, хоча, насправді, їх було лише сорок. І настільки повірив власній брехні, що потім, під час бойових дій, виходив із самонавіювання як факту. Що мало трагічні наслідки для нього та його війська.

Брехня діє особливо на тих, хто хоче бути обманутим. «Во многих случаях жертва не замечает просчётов лжеца, предпочитая трактовать неясности в выгодном для себя свете, тайно попустительствуя лжи, желая избежать неприятной ситуации разоблачения обмана». Автор, скажімо, наводить хрестоматійний приклад прем’єр-міністра Великої Британії Невілла Чемберлена, який в 1938-му повірив Адольфу Гітлеру, що у випадку задоволення його вимог той ніби не буде нападати на Чехословаччину. Причому розкрити брехню було важко, вождь Великонімеччини «не испытвал чувства вины и угрызения совести», адже він обдурював представника держави, яка після Першої світової отримала образливу військову перемогу над його батьківщиною.

На жаль, більшість українських політиків не могли б бути героями дослідження Пола Екмана, бо «патологические обманщики, которые знают, что лгут, но не могут контролировать своё поведение, не являются предметом моего рассмотрения».

Фраза. «Я определяю ложь, или обман, как действие, которым один человек вводит в заблуждение другого, делая это умышленно, без предварительного уведомления о своих целях и без отчётливо выраженной со стороны жертвы просьбы не раскрывать правды».

Анонс. «Людяність у безодні пекла». Книга дослідниці Жанни Ковби про те як поводило себе населення Галичини під час «остаточного розв’язання єврейського питання» під час Другої світової війни. На основі архівних джерел, мемуарів та записаних авторкою усних спогадів українців, поляків та євреїв.

_____________________________________

ЧИТАЙТИЕ ТАКОЖ:

 "Цікаві книжки" з Вахтангом Кіпіані

Михайло Булгаков зашифрував у своєму романі Сталіна з Леніним, Бухаріна з Молотовим, Зінов’єва з Ягодою, зробив радянські літературні та суспільні дискусії, розстрільні процеси тридцятих років фантасмагорією, якою вони насправді й були.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції