Туреччина не схвалила Європейської хартії регіональних мов. Те, що утискаються права курдів, вірменів, греків, лазів, аджарців – не проблема. Вся проблема в Україні.
Днями світ облетіла новина, яка не дуже когось і зачепила за живе. А вже точно, що не схвилювала жодного українця. Ну, хіба трішки та й то небагатьох, бо новину цю розповсюдили далеко не всі ЗМІ.
Йдеться про заяву курдської громади: "До недавнього часу в Туреччині було заборонено говорити курдською, діє заборона на курдську мову у школах і офіційних установах. Ми знову вимагаємо у турецької влади свободи користування курдською мовою, яка заборонена чинним законодавством. На знак протесту у дні відкриття усіх турецьких шкіл із 20 по 25 вересня ми закликаємо батьків залишити своїх дітей вдома".
А що на те турецька влада? Вона категорично проти викладання у школах курдською мовою, бо це, мовляв, призведе до розколу країни за етнічною ознакою. А міністр національної освіти Німет Чубукчу навіть різко засудила заяву курдів, заявивши, що проти батьків, які не пускають дітей до шкіл, порушать судове переслідування.
Здавалося б, нічого нового. А чого й справді чекати від Туреччини, яка послідовно намагається асимілювати усі свої етнічні меншини, а трохи більше як сто років тому влаштувала феноменальну різню вірмен та ассирійців? Курдів вона мотлошить систематично і з особливою жорстокістю постійно. Це вже як чаю напитися. То до чого тут ми зі своїми проблемами? І чому саме я раптом згадав бідолашних курдів, яким від душі давно співчуваю?
Причина – візит президента Парламентської Асамблеї Ради Європи Мевлюта Чавушоглу. Приїжджає цей поважний член в Україну і отримує небувале просвітлення. Відразу починає поради давати. Хоча ні, не відразу, а щойно після того, як отримав від головного Підрахуя ступінь почесного доктора (Honoris Causa). І отоді чоловіка осяяло. Японці називають це "саторі", а ми – "шафа на голову впала".
Потягнуло того бідного оглу на відвертість. І почав він не тільки економічні та юридичні проблеми піднімати, але й мовною політикою зацікавився. Особливо йому сподобався новий регіональний законопроект про мову: "Мене повідомили, що у цьому законопроекті при визначенні національних меншин, права яких будуть розширені, встановлена межа в 10% загальної кількості населення, і це теж не зовсім правильно і справедливо. Я сподіваюся, що це буде виправлено українськими парламентарями, зокрема моїм дорогим другом Сергієм Ківаловим. Усі національні меншини мають бути повноправними в усіх відношеннях, це дуже важливе питання для Ради Європи, ось чому ми так багато працюємо в цій області. Необхідні закони мають бути ухвалені".
Тобто наш оглу вважає, що навіть тих 10% забагато для повного щастя, а треба не скупитися і знизити межу до 5%, а то й – не будемо дрібничковими! – і до 1%! Щоб і тунгус, і "друг стєпєй калмик", усі могли на своїй рідній мові у будь-які двері постукати і знайти розуміння. Нічого дивного, що Азаров, виступаючи на відкритті V з'їзду "Союзу молоді регіонів України" (чи то пак "голубого комсомолу"), з переляку бовкнув: "Что мешает вам сейчас углубленно изучить хотя бы один современный язык, язык, на котором можно общаться – английский язык, китайский, например?"
О, яка здорова думка! І справді, на дідька лисого мучитися з тою українською мовою, якщо можна відразу перейти на китайську? Тим більше, що скоро китайців у нас теж буде понад 10%. А то з тими кровосісямі жіть нємажліва.
Та повернемося до доброго дядечка Чавушоглу. Те, що Туреччина не схвалила Європейської хартії регіональних мов, його не хвилює. Те, що роками утискаються права курдів (12 мільйонів), вірменів, греків, лазів, аджарців – не проблема. А вся проблема в Україні. І цікаво, що турок при цьому не попхався зі своїми ідеями в інші країни, які хартії не прийняли, ані в ті, які її не ратифікували, а таких 27 з 44! Серед них – Росія, Франція, Італія. А от сюди можна лізти зі своїми ідеями і молоти маячню про те, що й 10% зависока планка.
Чого б ото не вирушити нашому туркові до Москви і там не просвітити владу щодо повноправності меншин?
У той час, як в Туреччині жодних шкіл окрім турецьких нема, в Україні панує повна свобода. Але як тільки новий законопроект про мови вступить в силу, ми станемо свідками переможної ходи українсько-російської двомовності, яка дуже швидко стане російсько-українською. І наголос у законопроекті, який так сподобався туркові, але якого він точно на батьківщину не повезе, робиться саме на двомовності, а не на мовах меншин. І ота двомовність, читаємо в законопроекті, "склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства".
Про те, яким чином вона склалася історично – ані слова. Але чого ж така сором'язливість? Розповіли б, як Росія тотально душила розвиток української мови, забороняла і нищила. Як присилала своїх колоністів в Україну і Прибалтику і доручала їм керівні посади. Як переселяла цілими селами русскіх мужичков у вимерлі українські села в 1930-тих роках. Як за одну ніч уся Кубань і весь Зелений Клин стали російськомовними, а не двомовними.
Усе це туркам дуже знайоме, бо те саме вони чинили з сербами, переселяючи албанців, які прийняли іслам, у Косово. В результаті албанці демографічно перемогли сербів. Зараз та сама тактика у циганів Словаччини. Залишилося небагато часу, коли словаки стануть меншістю, і країна з благословення доброї матінки Європи розвалиться.
Автори законопроекту дійшли уже до такого блюзнірства, що твердять, ніби консолідаційну роль у суспільстві може мати тільки "двомовність", чим переплюнули навіть кремлівських ідеологів. Бо там відповідно до Федерального закону РФ "Про державну мову Російської Федерації", сказано, що саме російська державна мова є мовою, яка "сприяє взаєморозумінню, укріпленню міжнаціональних зв'язків народів РФ в єдиній багатонаціональній державі", а захист та підтримка російської мови як державної "сприяють примноженню та взаємозбагаченню духовної культури народів РФ".
Нічого подібного про українську мову в проекті регіоналів не знайдете. Їй відведена знову та сама роль, яку вона виконувала в УССР – роль пасербиці.
Але чому усіма цими проблемами мусить перейматися якесь оглу? От воно отримало свого почесного доктора разом з деякими сувенірчиками і поїхало собі. Чи був це хабар за давньою азійською традицією? Нехай там в Асамблеї розберуться. Але що оглу виконало свою підлу місію, то таки факт. Тепер його благословення тиражується всюди – навіть у районній пресі. Правда, лише в українській. Російська і турецька мовчить.
___________________________________
Читайте також:
Дмітрій Табачнік нарешті порушив горде мовчання і розродився першою поважною статтею у ранзі міністра. Нарешті душа не витримала – вибухнула праведним гнівом.