Тут похований Фантомас

Юрій Андрухович
Погляди 31 жовтня, 2011, 13:53 4273 5
Додати до обраного
Раніше навіть пенсіонери знали, чим живе молодь, тепер заради цього треба лізти в мережу, у спільноти, копирсатись у рекапах. Що там вони дивляться на Геловін? Невже Савіка Шустера і цю локальну тролячу відьму, в минулому, здається, адвоката?

Хліб, арахісове масло, шоколадні чіпси, гарбузове насіння, журавлина (для тих, хто не знає, що це таке – "клюква", тільки не така, яку вживають наші сусіди росіяни, себто без цукру), фруктовий мармелад, яблука в сиропі. Як добре іноді змінити сусідів! У когось вони росіяни, а в мене тепер американці. Пощастило.

Мої сусіди-американці готують нам, своїм гостям, спеціальні геловінські сендвічі. Такий собі джанк-фуд, лише домашнього приготування. Ви вже знаєте – це те, що на вигляд завжди краще, ніж на смак. І те, що особливо смакує дітям.

Американські діти не можуть жити не тільки без гамбурґерів та картоплі фрі, але й без такої от, як довільно і трохи зневажливо перекладає "джанк-фуд" українська діаспора, сміттєїжі. Печиво у формі ведмедиків, мармеладні хробачки (кажуть, улюблені ласощі добряги Біла), кольорові тістечка. На Геловін усі ці штуки відіграють особливу ритуальну роль.

Ось і тепер – хлібина у формі черепа з мармеладом залитими очницями слугує всім нам за містичний почастунок. Це вже мексиканське відлуння, це йде від їхніх Днів Померлих – Dia de los Muertos. Американці так само схильні переймати дещо від своїх сусідів, південних. Як добре мати південних сусідів! А нашим південним сусідом є хіба що море, та й те Чорне.

Я зовсім не люблю солодкого, ну хіба лиш того, що печуть у Франику на свята, але на інші. Американці розпитують мене про те, як в Україні святкують Геловін і які в нас існують страшні культи.

"Культ лічності", - випалюю відразу ж, а потім думаю, як би краще пояснити їм, що всі свята українці святкують однаково і незмінно коло телевізора. Ну, принаймні переважна їх, українців, більшість.

Ні тобі особливих сендвічів, ні маскарадних костюмів. Костюмованих і ситих у нас показують на ТБ, за всі двадцять років цього виявляється більш ніж достатньо. І злякатися цих із тєліка теж можна незгірш за справжніх живих мерців. Для нас це не свята й не ігри, а щоденна реальність. Битняк. Або ж (інше красиве старослов'янське слово) – битовуха.

Ну, хто там грається в нечисту силу? Хіба лиш окремі представники нашої студентської молоді? Але ось уже й церква – та, що з усіх найправославніша – вимагає все це гріховне неподобство за добрим прикладом Росії офіційно і строжайше заборонити. Так що готуймося – скоро всіх цих дискотечних вампірів ганятимуть наші безстрашні мєнти. І стаття буде спеціальна у кримінальному кодексі – за приготування яєшні на вічному вогні.

Раніше навіть пенсіонери знали, чим живе молодь, тепер заради цього треба лізти в мережу, у спільноти, копирсатись у рекапах. Що там вони дивляться на Геловін? Невже Савіка Шустера і цю локальну тролячу відьму, в минулому, здається, адвоката?

Мабуть, не просто адвоката, а тепер уже персонального адвоката свого персонального президента. У нього таких жіночок трохи є. Усі як на підбір із чорними ротами. Сам чорт злякався б таких почвар, глупої геловінської ночі заблукавши в околицях телецентру. Тим більше, в Києві він поруч із кладовищем.

У моєму дитинстві ми аж таких страхів не знали. Хоча, звісно, були інші. Найбільшим кіногітом тих часів був, звичайно ж, "Фантомас" із Луї де Фюнесом і Жаном Маре. Цей фільм перевернув наше життя і рішуче перекроїв сіру совкову буденщину.

Пацани всюди, де лиш могли, малювали на стінах таємничу літеру F. Підкидали у поштові скриньки сусідам-пенсіонерам записки з текстом "Мне нужен труп – я выбрал Вас. До скорой встречи! Фантомас".

А ми в нашій українській школі додумалися були до однорядкового віршика "Леся Українка – Фантомаса жінка". Воно, звичайно ж, дурне, але що з них, передпубертатів сяких-таких, візьмеш?

Один із таких, молодший брат мого друга, вирушив з батьками й бабусею на кладовище – провідати дідову могилу, як воно й належиться в поминальні геловінські дні у галичан. Богданчик свого діда не пам'ятав, бо той помер, коли він був зовсім маленький. На кладовищі він вирвався вперед і, поки дорослі розмірено чимчикували до дідового місця, він наштовхнувся на могилу з фотографією показного і лисого, мов коліно, чоловіка.

"Дивіться! Дивіться! – закричав Богданчик. – Тут похований Фантомас!". "Тихше, дурню, - обірвав його батько. – Це не Фантомас, а твій дідусь". Усім стало незручно перед бабусею.

От була сила кіно! Не те що всі ці теперішні "Сутінки". Навіть пенсіонери в ті часи не могли не знати про Фантомаса. І не побоюватись його. І це при тому, що культових фільмів тоді ще не було. Була масова популярність деяких із них. Всього лише популярність, але така потужна, що здатна була відразу ж увірватись у підлітковий щоденний реал.

А що тепер? Що вони дивляться? Свої профілі у ґуґлях, тим і живуть. А ще? Невже всю ту саму нечисть, що й їхні батьки в телевізорах?

"У нас в Україні на Геловін теж цікаво, - кажу я своїм сусідам, відкушуючи святкове хлібне тім'ячко. - І на Геловін, і завжди. Таке враження, наче в нашу землю справді закопали когось дуже недоброго. Суцільна ніч. Устигай тільки бачити й боятись. І коли вже ті треті півні світанку?"

_____________________________________________________________________________

юрій андрухович
УНІАН
Юрій Андрухович
Читайте також:

Фонарь юей

Що в нашому світі не застаріває і лишається вічнозеленим та молодим, то це матюк. Тепер їх уже використовують не лише для того, щоб висловлювати емоції (як негативні, так і позитивні – якщо останні ще взагалі у когось трапляються). Ні, матюками нині реалізуються важливі і глобальні моменти – ними називають блоґи, підписують фотографії, з них укладають поетичні антології та власні імена.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 31 жовтня, 2011, 13:53 4273 5
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 5
Вибір редакції