Історія з грифом "Секретно": У пошуках могили героя-2

Володимир В'ятрович
ТСН.ua продовжує серію публікацій "Історія з грифом "Секретно": справа з "віднайденням" місця поховання Головного командира УПА Романа Шухевича.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Початок статті читайте тут

Cправа з пошуком місця поховання Романа Шухевича отримує несподіваний розвиток — відгукнувся колишній співробітник МҐБ О. І. Болдін, який заявив, що брав участь у ліквідації тіла Р. Шухевича. Саме його двосторінкова заява стала основою для відповіді Голови СБУ І. Смєшка депутатові В. Червонію від 1 грудня 2004 року, а ця відповідь, своєю чергою, — для сенсаційних заяв, урочистостей, відкриття пам'ятника.

В заяві О. І. Болдіна вказується, що в грудні 1998 року до нього звернувся колишній працівник МҐБ полковник Олександр Семенович Гнап із проханням розповісти, де і коли було поховано тіло Романа Шухевича. Цікаво, що керівництво СБУ, яке з 1992 року займалося вирішенням цієї ж проблеми, судячи з документів, нічого не знало про ініціативу ветерана МҐБ, до того ж, СБУ знадобилося значно більше часу, аби вийти на учасника подій березня 1950 року, аніж цьому ветерану.

Але йдемо далі за свідченнями Болдіна про події півстолітньої давності: "Нас, групу оперативних працівників 2-Н МҐБ України, зібрав разом начальник цього управління полковник Іван Кирилович Шорубалка і поставив перед нами завдання: вивезти Шухевича за межі Західної України і конспіративно спалити його". Виникає запитання: навіщо так далеко вивозити труп, адже саме це може деконспірувати саму операцію?

Виконати завдання, за словами Болдіна, мали дев'ятеро осіб, із них, крім автора заяви, ніхто не залишився живим. Спершу група планувала поїхати на Житомир: за твердженням колишнього емгебіста, на той час це була єдина нормальна дорога. Але вже виїхавши зі Львова, вирішили повернути на Тернопіль. "Переїхавши Збруч, група і вантажний автомобіль з військовими у вигідному місці повернули ліворуч через неглибокий придорожній кювет, піднялися вгору на ліву придорожню смугу, на околицю молодого лісу, де і вирішили почати кремацію тіла Шухевича. Усю фізичну роботу із розвантаження дрів і потім виносу тіла з машини, яке згодом поклали на підготовлену велику купу дрів, политу бензином, зробили солдати. Оперативні співробітники на відстані від вогнища оточили місце, щоб уникнути появи сторонніх людей. Весь процес зайняв три з половиною години. Коли згас вогонь і охололо попелище, весь попіл було зметено на брезент, знесено вниз до ріки Збруч і з моста викинено в річку. Це було 9 березня 1950 року. Збруч розлився широко, і з того місця, де проходила кремація, було видно бурхливий потік ріки. Після завершення завдання група повернулась до Львова".

На жаль, Болдін не вказує, як через понад п'ятдесят років було знайдено потрібне місце, а лише наголошує, що "якби не наполегливість Олександра Семеновича (йдеться про Гнапа. — В. В.) і його детальне знання терену, ми не знайшли б те, чого шукали". В кінці березня 2002 р. на місці кремації О. І. Болдін з О. С. Гнапом встановили хрест, на якому написали роки народження і смерті Романа Шухевича.

Такий короткий виклад свідчень, що стали основою для заяв про виявлення місця поховання Романа Шухевича. Спробуймо розібратись із ними докладніше. Болдін вказує, що кремація відбулася 9 березня, тим часом за словами Кошевського тіло щонайменше до 10 березня, а може й до 12-го, залишалось на упізнанні у Львові. Далі автор заяви вказує, що місце кремації було знайдено у 2002 році, де встановлено хрест, тоді як СБУ ще у 2004 була переконана, що жодних слідів місця поховання виявити неможливо. Чому про знайдене місце О. С. Гнап, який підтримував контакт із керівництвом СБУ і навіть був радником її голови Смєшка, не повідомив Службі безпеки? За словами Болдіна, місце знайдено завдяки старанням Гнапа, який добре знав цей терен. Звідки він міг знати місце кремації, якщо сам не брав у ній участі? Щоб з'ясувати ці питання, звернімося до свідчень самого Гнапа.

Перше, що впадає в око при ознайомленні з документом під назвою "Інформація ветерана органів державної безпеки України Гнапа О. С. про пошук і встановлення місця поховання праху Р. Шухевича", — це стиль тексту. На відміну від сухої заяви Болдіна, тут маємо замалим не художній твір, який починається словами про "багатовікові стремління українського народу до його незалежності і державної самостійності". Зважаючи на час написання інформації (червень 2005 року), тут містяться і гостроактуальні пасажі, які мали б пояснити мотивацію автора: "Роздумуючи над нашим життям, дітей та онуків наших, особливо з обріїв наслідків Оранжевої революції, звернення Президента нашої держави В. А. Ющенка, держави, що вперше за свою 900-літню історію встає з колін і оновлюється, — подати один одному руку для загальнодержавного примирення, — я вирішив викласти свої думки в пресі".

З подальших слів Гнапа з'ясовуємо, що шукати місце захоронення останків Романа Шухевича він почав у 1998 році. Ще до зустрічі з Болдіним йому вдалося дізнатися про те, що тіло було спалене за межами Західної України. Після цього Гнап розпочав пошук "конкретних виконавців цього акту вандалізму". Він зазначає, що перевірив велику кількість архівних справ, опитав сотні свідків. Чомусь його активна пошукова діяльність залишилася непомітною для СБУ, котра здійснювала паралельні пошуки. Наприкінці 1999 року від згадуваного нами полковника І. К. Бабенка він дізнався про склад групи, яка проводила кремацію Шухевича. Слід нагадати: в розмові з працівниками СБУ в березні 2004 року Бабенко твердив, що нічого про це не знає.

Таким чином Гнап вийшов у своїх пошуках на Болдіна, якого, до речі, у своїх свідченнях весь час чомусь називає Бородіним. Тут, власне, знаходимо більше інформації про процес пошуку місця.

Отже, спочатку він був зосереджений у зовсім іншому районі — на Рівненщині, в околицях м. Корець і р. Корчик. Гнап це пояснює так: Болдін забув, що група, яка спочатку справді їхала на Житомирщину, згодом повернула на південь. Більше року пошуки тривали в неправильному місці . За цей час Болдін переніс дві важкі хвороби: інфаркт та запалення легенів, але його недуги не зупиняли Гнапа, для якого головним орієнтиром слугували слова про те, що "з місця, де спалювали тіло Р. Шухевича, було добре видно повноводну річку". Користуючись таким "точним" вказівником, Гнап "перевірив усі мостові переходи через р. Збруч аж до м. Скали Подільської Тернопільської області. Переїхавши через Скала-Подільський міст на лівий берег Збруча, вдивившись пильно в рельєф тамтешньої місцевості, я побачив щось подібне до місцевості, про яку мені розказував Бородін О. І., де проводилася вищезгадана акція кремації. Розповівши керівництву СБУ, я взяв з собою в Києві Бородіна О. І. та виїхав на границю Тернопільської та Хмельницької області. Як тільки ми переїхали р. Збруч, Бородін сказав: "Оце і є те місце, яке ми стільки років шукали". Кілька годин він буквально кроками міряв відстань від дороги, оприділяючи місце згарища".

Як бачимо, описаний процес пошуків викликає більше запитань, аніж дає відповідей. Як можна було точно знайти місце, керуючись винятково розповіддю про події п'ятдесятирічної давності, почутою від дев'яностолітньої людини? Район пошуків, судячи зі слів Гнапа, був величезний: відстань від Корця Рівненської області до с. Гуків Хмельницької (де нібито знайдено місце кремації) — близько 200 км!!! Згідно зі свідченнями Гнапа, пошуки завершилися 2002 року, і про їхній результат знало керівництво СБУ. Чому жодної інформації про ці пошуки не містять матеріали Служби безпеки, в яких детально описано власні заходи її працівників? Звідки Гнап, ще до зустрічі з Болдіним, знав, що останки Шухевича спалено за межами Західної України?

Усі ці питання турбували не тільки автора цих рядків, але й співробітників СБУ, які намагалися перевірити отриману інформацію. У процесі пошуку вони виявили одну непевну зачіпку. Це два накази керівництва МҐБ від 16 березня 1950 року, обидва — про відзначення співробітників відомства за участь у важливому завданні. Стосовно першого працівники архіву дійшли висновку, що це — відзначення за участь в ліквідації Романа Шухевича. Другий наказ містить прізвище О. І. Болдіна та А. Г. Кагановича, якого Болдін називає серед організаторів кремації тіла. Відповідно, висувалася робоча гіпотеза про те, що другий наказ був відзначенням учасників кремації. Проте прізвища інших, згаданих у другому наказі та у свідченнях Болдіна, не збігаються, перевірити ж названих у другому наказі осіб неможливо через відсутність даних про них як у ГДА СБУ, так і в Російському державному військовому архіві, куди зверталися працівники СБУ. Тому дуже важко стверджувати, що виявлений наказ підтверджує інформацію Болдіна.

Спробою підтвердити інформацію ветерана МҐБ були пошуки на дні Збруча неподалік від вказаного місця. Вони дали несподіваний результат: 4 і 6 жовтня 2005 року на дні річки було знайдено залишки кісток, які, згідно зі звітом шукачів, були "схожі на людські". Знахідка справді дивна, адже, по-перше, відповідно до свідчень, жодних кісток не залишилося, мова йшла винятково про розсипаний у ріці попіл, по-друге, важко уявити, як можна знайти у річці кістки, які мали б пролежати у воді понад п'ятдесят років. Зрештою, чому не доведено чи спростовано "схожість" кісток на людські, не здійснено необхідної ДНК-експертизи, щодо можливої належності цих кісток Романові Шухевичу.

Отже, знову замість відповідей запитання.

І ось, нарешті, головне з них: чому Голова СБУ Ігор Смєшко подав цю неперевірену інформацію як факт встановлення місця, де було знищено тіло Шухевича? Відповідь можна отримати, якщо звернути увагу на дату наданого депутату Червонію листа — 1 грудня 2004 року. Отже, вона не була виявом бажання якнайшвидше повідомити бодай щось: від часу отримання заяви Болдіна минуло вісім місяців. Більше того, здійснена за той час перевірка не дала додаткових аргументів. Тобто не було об'єктивних підстав вважати, що отриманий СБУ матеріал вичерпує проблему місця поховання Шухевича.

Тому висуваємо припущення, що відповідь було зроблено 1 грудня 2004 року виключно з політичних мотивів. Керівництво СБУ, вже усвідомлюючи незворотній характер Помаранчевої революції, намагалося з найкращого боку показати себе патріотично налаштованій громадськості і вже майже новому президенту В. А. Ющенку. Саме тому Смєшко вирішив скористатися з не до кінця перевіреної інформації. Схоже, що справу з "віднайденням" місця поховання Головного командира УПА можна розглядати в одному контексті з поширеною на початку 2005 року через закордонні ЗМІ інформацією про велику роль СБУ в тому, що Помаранчева революція не завершилася кровопролиттям.

Політичні спекуляції довкола проблеми на тому не завершились. У березні 2006 року, напередодні парламентських виборів, коло встановленого хреста відбувся великий мітинг, влаштований націонал-демократами. Місцева влада також активно намагається використати "збручанську" версію, щоб привернути увагу до себе. Сільський голова Гукова, розташованого неподалік "віднайденого" місця, в одному з інтерв'ю стверджував, що місцеві жителі давно знали, де було спалено Романа Шухевича, але переховували цю таємницю.

Протягом 2007—2009 років Служба безпеки України неодноразово зверталася до ФСБ Росії з проханням надати інформацію про місце поховання Шухевича. Документ, який містить таку інформацію, майже точно є в архіві у Москві. Проте відповідь весь час була однаковою: "Документів із теми, що вас цікавить, не знайдено". Так само не дало результатів додаткове розслідування цієї справи й опитування можливих свідків та очевидців тих подій.

Тим часом в Україні й надалі вирували політичні пристрасті — вибори, перевибори, коаліції, опозиції. У цій круговерті періодично виринало прізвище Головного командира УПА: 2007 року указом президента він визнаний Героєм України, того ж року стараннями російських і проросійських ЗМІ "нагороджений" двома Залізними хрестами Третього рейху та званням гаупштурмфюрера СС. У 2010 році за нового президента суд у Донецьку (той самий, який кілька років тому відхилив аналогічний позов), визнав незаконним указ 2007 року, у вересні цього року зі шкільних підручників історії України зникають портрет та інформація про нього. Країна перетворилася на театр абсурду, на сцені якого періодично ставлять історичні п'єси з героями і зрадниками, що періодично заміняють один одного.

Та хаос стосується не тільки минулого, його оцінок та інтерпретацій. Ним переповнена сучасність, яка не перестає дивувати взаємозаперечними рішеннями судів, "еластичністю" політиків, що сьогодні завзято відстоюють погляди, на поборювання яких вчора витрачали всю свою енергію. Добра хвороба склероз, коли нічого не болить і кожен день новини, гарантує, що суспільство мовчки проковтне усі ці вихиляси і сприйматиме їх як належні. Так триватиме доти, поки суспільство не усвідомить, що держава, яка не будується на власній пам'яті про минуле, приречена на постійний хаос сучасності. Допоки ми не віддамо належної шани справжнім героям минулого, "героями" нашого часу будуть негідники та авантюристи.

_________________________________________

Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": У пошуках могили героя

Сталінське "Немає людини — немає проблеми" у випадку з Шухевичем не зовсім спрацювало.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 5
Вибір редакції