Історія з грифом "Секретно": У пошуках могили героя

Володимир В'ятрович
ТСН.ua продовжує серію публікацій "Історія з грифом "Секретно": сталінське "Немає людини — немає проблеми" у випадку з Шухевичем не зовсім спрацювало.

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Персонажі та сюжети історії з грифом "Секретно" мають довге життя і вперто нагадують про себе у сьогоденні. Люди, що загинули десятки років тому, події, що завершилися задовго до народження нинішнього покоління, не дають спокою сьогоднішньому суспільству — вони і досі в епіцентрі гострих дискусій не тільки істориків, але й політиків. Гриф "Секретно", накладений державою, яка вже сама зникла, на документи, що розкривають давно забуту правду про них, став прокляттям, що не дає їм спокійно відійти у минуле і стати історією, а не політикою. Недорозслідувані злочини, незасуджені кати, невшановані герої — багаж, з яким ми марно пориваємося у світле майбутнє.

Кажуть, що воскресають лише на тій землі, де є могили героїв. Національні герої України лежать у чужій землі Європи, Америки, Росії. Про могили тих із них, котрі полягли на рідній землі, ми часто взагалі нічого не знаємо. І це не випадково — їх боялися і після смерті, тож навіть інформація про місця їхнього поховання ретельно приховувалася. Здавалося б, упевнена у своєму вічному існуванні радянська влада насправді знала, що настане мить, коли їх шукатимуть, щоби віддати належну шану.

Історія загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 року у селі Білогорща піді Львовом добре відома (див.: Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Роман Шухевич: таємниця загибелі // "Дзеркало тижня". — №6 (381). — 16—22.02.2002). Документи та розвідки, що детально відтворюють операцію МГБ з ліквідації "Вовка" (так називали Шухевича чекісти), опубліковано, з ними може ознайомитися кожен охочий (і пересвідчитися, до речі, в тому, що відомий чекістський кілер Павло Судоплатов нескромно перебільшив власну роль у цій операції, коли описував її у своїх мемуарах).

Сталінське "Немає людини — немає проблеми" у випадку з Шухевичем не зовсім спрацювало. Ліквідація тіла командира УПА стала наступним важливим таємним завданням для чекістів. І це завдання вони виконали на відмінно — через шістдесят років після загибелі місце поховання Головного командира УПА Романа Шухевича залишається невідомим. А там, де відсутня точна інформація, завжди знайдеться місце і для домислів, інсинуацій та політичних маніпуляцій.

Дискусії про те, де знаходиться могила Шухевича, почали вирувати відразу, щойно стало можливим говорити про невідомі сторінки нашої історії. При цьому з'являлися надзвичайно різні, часом цілком фантастичні версії. Кілька років тому в ЗМІ прозвучала інформація, яка містила нібито зізнання ветерана МГБ, що вказував на поховання Шухевича на подвір'ї колишньої тюрми на Лонцького. Для перевірки цієї інформації на цьому місці було навіть проведено археологічну розвідку, яка не дала жодних результатів.

Побутували й інші версії того, що сталося з тілом головного командира. Говорилося про можливість його таємного захоронення десь на Янівському цвинтарі у Львові, про традиційне для емгебістів знищення тіла в негашеному вапні чи навіть про те, що забальзамовану голову командира відправили безпосередньо в Москву вождю народів Сталіну. Проте за відсутності нових фактів щодо цього питання воно врешті перестало цікавити ЗМІ.

І ось 2005 року преса знову зарясніла сенсаційними заголовками про відкриття "останньої таємниці УПА": місця поховання її Головного командира. Перша публікація — "Чутки щодо місця знищення праху командира УПА Романа Шухевича підтвердилися" — була опублікована у рівненській газеті "Волинь". Там, власне, було надруковано відповідь керівництва СБУ депутатові Василеві Червонію, про яку мова буде пізніше. Згодом в обласних та всеукраїнських газетах з'явилася ціла низка публікацій на цю тему. До річниці "віднайдення" могили Головного командира УПА у 2006 році Хмельницька обласна державна адміністрація видала навіть спеціальну книгу-альбом "Нескорені", в якій цей факт вже трактується як незаперечний. Львівський краєзнавець Юрій Микольський не обмежився газетними і журнальними публікаціями, а навіть видав спеціальну книжку про місце поховання Романа Шухевича.

Проте цього разу справа не обмежилася публікаціями чи інформаційним резонансом, а пішла значно далі: представники національно-демократичних партій провели на ймовірному місці поховання кілька урочистих вшанувань. Зокрема, 25—26 травня 2006 року у с. Гуків (на місці "віднайдення") відбувся перший всеукраїнський конкурс патріотичної пісні імені Р. Шухевича. Тут уже постав пам'ятник — величний базальтовий хрест із доволі дивним написом: "На цьому місці 9.03.1950 вознісся на Небо (дивне формулювання, адже відомо, що Шухевич загинув у Білогорщі. — В. В.) лицарський дух Головного командира УПА, вірного сина українського народу, генерала Романа Шухевича, який загинув 5.03.1950 року під м. Львів у нерівному бою з московсько-більшовицькими ординцями в результаті підлої зради. Друже командир, твоя справа не вмре, не загине". Документи та свідчення очевидців загибелі Шухевича абсолютно заперечують тезу про "підлу зраду" як причину цієї трагічної події. Та, на жаль, недоречності з можливим місцем поховання Командира, на цьому не завершуються.

Розібратися з тим, як, чому і звідки з'явилася інформація про "віднайдення" могили Головного командира УПА, знову допоможуть документи Галузевого державного архіву СБУ, проте цього разу передусім ті з них, які стосуються діяльності української спецслужби. Для зручності дослідників їх тут навіть зібрано в окрему папку під назвою "Копії документів МДБ УРСР про обставини загибелі Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича та матеріалів пошуку відомостей про місце його поховання".

Окрема папка матеріалів, присвячених проблемі, з'явилася в архіві СБУ не випадково. Адже протягом 1991—2006 років працівникам цієї установи неодноразово доводилося відповідати на численні запити родини Головного командира, громадських організацій, народних депутатів щодо місця його поховання. Відповідь була незмінною: на основі наявних в архіві матеріалів встановити долю тлінних останків Романа Шухевича неможливо.

Серед великої кількості документів, що стосуються діяльності ОУН-УПА і належать до цього архіву, немає матеріалів, які б висвітлювали проблему. Інформація про Романа Шухевича в архівах СБУ (не тільки Київському, але й Львівському та Тернопільському) міститься у справах його соратників по боротьбі та близьких родичів, а саме: у справах Галини Дидик, Дарії Гусяк, Ольги Ільків — зв'язкових командира; Анни Конюшик — господині будинку в Білогорщі; дружини Наталії, сестри Наталії, сина Юрія. Найважливішим джерелом до історії життя та діяльності Головного командира УПА була заведена на нього справа-формуляр у 13 томах. Проте 12 томів були знищені вже в незалежній Україні — у 1997 році! Ймовірно, саме серед них і мав бути документ, який міг розставити всі крапки над "і" у справі місця поховання.

Представлені ГДА СБУ документи свідчать, що працівники цієї установи не тільки проводили пошук матеріалів у своїх архівосховищах, але й намагалися віднайти живих учасників операції 5 березня 1950 року. Саме ця зачіпка незабаром дала результати: опитано сім колишніх співробітників органів держбезпеки, які проживають у Львові та Києві і 1950 року працювали у Львівській області. Усі вони заявили, що організацією поховання тіл убитих тоді займався комендант Управління МҐБ Львівської області Климчик. Подальші пошуки виявили, що до 1991 року він жив у Львові, звідки згодом переїхав до Дніпропетровської області. На жаль, на момент початку розслідування Климчик уже помер.

Також опитано колишнього начальника відділу зовнішнього спостереження Управління МҐБ у Львівській області полковника у відставці В. М. Кошевського, який брав участь у білогорській операції: стояв в оточенні на відстані п'яти кілометрів від місця подій. Він заявив, що про ліквідацію тіла Романа Шухевича нічого не знає, натомість певну інформацію можуть мати колишні оперативні співробітники Управління Іван Костянтинович Бабенко і Олександр Іванович Болдін.

Спершу співробітники СБУ зв'язалися з Бабенком, який розповів про те, що робили з тілом Шухевича після його загибелі. Отже, згідно з його свідченнями, труп доставили до Управління МҐБ Львівської області, де медики підготували його до упізнання (ймовірно, забальзамували). В упізнанні брали участь заарештовані учасниками ОУН-УПА та син загиблого Юрко. Бабенко стверджував, що труп залишався на території Управління протягом 5—7 днів, а що сталося з ним після цього, не знав. Наостанок Бабенко зауважив цікаву річ: на його думку, О. І. Болдін (другий із названих В. Кошевським) нічого про цю справу не міг знати, оскільки "особистої участі у заходах з ліквідації Р. Шухевича не брав".

Розмова з Бабенком відбулася 12 березня 2004 року, а вже менше як за два місяці на ім'я керівництва СБУ надійшов черговий запит у цій справі — від групи народних депутатів В. Червонія, В. Черняка, Б. Загреви, О. Тягнибока та В. Асадчева. У відповідь було відіслано листа від імені тимчасового виконувача обов'язків Голови СБУ Сацюка з традиційним повідомленням про відсутність інформації щодо можливого поховання.

Здавалося, що справа черговий раз на тому й зупиниться. Та вона отримала несподіваний розвиток — відгукнувся колишній співробітник МҐБ О. І. Болдін, який заявив, що брав участь у ліквідації тіла Р. Шухевича. Саме його двосторінкова заява стала основою для відповіді Голови СБУ І. Смєшка депутатові В. Червонію від 1 грудня 2004 року, а ця відповідь, своєю чергою, — для сенсаційних заяв, урочистостей, відкриття пам'ятника.

Далі буде...

______________________________________

 Читайте також:

Історія з грифом "Секретно": Кухня антисемітизму від КГБ-2

Провокаційна робота із загострення українсько-єврейських відносин мала першорядне значення для КГБ.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 6
Вибір редакції