У світі тварин

У світі тварин

Юрій Андрухович

За ґратками в зоопарках мали б сидіти, наприклад, депутати – з тих, які кидають стільцями у голови. Я навіть їх потаємно підгодовував би – тільки б вони сиділи у клітках.

Я не розумію людей, які тримають у себе вдома екзотичних тварин. Тобто я припускаю, що на цьому світі живуть диваки, які здатні перейматись особливо ніжними почуттями до крокодилів, варанів або пітонів. Але я ніяк не можу зрозуміти, заради чого виривати ці створіння з їхнього природного середовища. Душевної дружби з ними все одно не складеться. Так захотіла природа.

Мені колись розповідали історію про одомашнену ящірку-ігуану, яка вкусила свого господаря, а потім ходила за ним по всій квартирі. Куди б він не ступив – ігуана за ним. Наївний – як його назвати? о! – покусанець думав, що таким чином тварина демонструє своє покаяння, вибачається за скоєне. Щойно через кілька годин якийсь фахівець просвітив його, що ігуана просто за ним полює. Вона боїться впустити момент, коли отрута почне діяти і можна буде поласувати своєю жертвою. Тому що так вони чинять у своєму природному середовищі – кусають жертву, а потім її переслідують, поки вона не охляне.

За що їм нас любити? Нам з усякими нессавцями взагалі, як кажуть росіяни, "не по пути". Ну, коти чи собаки хоч супроводжують людей багато тисяч років, тож навчились уживатися й миритися з двоногими істотами. Дехто з них, здається, доходить навіть вищих стадій інтелігентності, ніж їхні господарі. У пограничних ситуаціях вони іноді виявляють більше витримки, розуміння, якщо хочете – гуманізму.

Собаки і коти – хороші актори, і в цьому вони схожі на людей. Живучи при людях, вони навчились акторства. Хоч роль собаки і роль кота є дуже різними. Знайомий нейрохірург колись порівнював їх із різними типами наркоманії. Якщо пес – це веселий курець трави, якому понад усе потрібне близьке за настроєм товариство, то кіт – самодостатній споживач героїну, що насолоджується самотністю, з головою занурений у трагізм і безвихідь буття.

Про котів я знаю менше, а про собак можу підтвердити. У нас колись був пес, який полюбляв ходити за батьком по пивнушках, демонструючи свою з ним солідарність. У нього там навіть були свої улюбленці серед випивох-завсідників – тільки з їхньої руки приймав він їжу, якщо вдома його перед тим насварили за легковажність.

Але собаки й коти – це наші найдавніші супутники, з ними контакт загалом склався. Що ж натомість інші наші брати й сестри?

От, скажімо, лев із львівського цирку – не забуваймо, що ця тварина у випадку Львова є ще й символом міста. У нашій країні немає більше міст із таким красивим символом. Цар звірів!

Минулої осені сотні львів’ян стали свідками того, як нещасна тварина не витримала конфлікту з дресирувальником і пішла в наступ просто на арені, під час вистави. "Лев напав на дресирувальника!" – сповіщали заголовки новин. З рук у руки пересилалися телефонні відео, зняті на злощасній цирковій виставі.

Люди не побоялися зміни настрою дикої тварини, забули про небезпеку – головне, що трапилася можливість усе зафільмувати на телефон. Ось тут він шматує дресирувальнику плече, ось добирається пащекою до горла – а, може, нам усім пощастить стати свідками того, що він його з’їсть чи принаймні красиво порве? Відкусить голову, руку, ногу, частину тулуба? А потім усе це ми викладемо на своєму фейсбуці? Чи в аднакласніках?

Такий норовистий лев міг би стати мегазіркою львівського цирку, люди б купували квитки спеціально на нього, чекали б виходу свого кумира – знаменитого лева-вбивці. От тільки не склалося: дресирувальника врятували, всі лишилися живі, і тварину начебто виправдали. Кажуть, ніби заслали до зоопарку – відбувати ув’язнення. Боюся тільки, щоб цей "виправний заклад" не став для нього зоною.

Бо зоопаркам я нашим не довіряю. Ну, яку освітню й пізнавальну функцію вони можуть виконувати? Сидить бурий ведмідь, закутий у клітку й ланцюги, наче справжній зек, причому рецидивіст, ловить кількасантиметровими кігтями кукурудзяні палички. Бідолашні мавпи, приречені до скону світити голими червоними задами перед реготливим натовпом. Дельфіни, що душаться у двометрових ваннах. Облізлі лисенята, вражені рахітом. Вовки, перетворені на гієн. Удави й лемури за склом.

Двісті років тому, коли ще не існувало телебачення й Інтернету, та й усі ми були дурнішими, люди виправдовувались: "Ми хочемо бачити тварин у своїх зоопарках, бо пізнаємо природу". А тепер? Звичка мучити братів наших менших воістину непозбувна.

Перед різдвяними святами всіх цих зоопаркових, циркових і домашніх в’язнів стає шкода ще більше. І коли черговий ведмідь відкушує черговому п’яниці голову, то здається, що ваги справедливості трохи вирівнюються. Якщо чесно, то за цими ґратками мали б сидіти люди. Можливо, депутати нашого парламенту – з тих, які кидають стільцями у голови. І хай би вони розважали відвідувачів своїми викрутасами в зоопарках. Я навіть їх потаємно підгодовував би – тільки б вони сиділи у клітках.

Як у канадському цирку "Дю Солей". Там із самого початку відмовилися від тварин у шоу. Люди все виконують самі. Я обожнюю дивитись вистави цього цирку.

______________________________________________________________________________

Читайте також:

Про братів, росіян і братів росіян

"Русские братьев не едят!", - сказав російський поет, подивившись на конину. Я й досі не можу вдосталь намилуватися тією фразою.

Повʼязані теми:

Наступна публікація