Трохи сонця в холодній воді

Україна - Англія - 1:0© AFP
Нехай і немотивована, та все ж Англія, переможена. Переможена закономірно, цілеспрямовано і місцями навіть видовищно.

Краще пізно, ніж ніколи. Загнана в глухий кут власними прорахунками, фобіями та маніями, українська збірна змогла у вирішальний момент зібратися і вирішити на свою користь віковічне питання "бути чи не бути". Нехай і немотивована, та все ж Англія, переможена. Переможена закономірно, цілеспрямовано і місцями навіть видовищно. Тепер знову все у наших руках.

Україна - Англія - 1:0. Статистика матчу

Після цього знаменного подвигу (це вам не жарт – досі "топ" команди ми не перемагали) для досягнення завдання-мінімум – посісти другу сходинку в групі – залишилося зробити ще один важливий крок. Здолати на виїзді Андорру. Після Англії це нам до снаги. Здається, нам зараз усе до снаги. Але поки що облишмо богом забуту Ла Велью. Давайте будемо жити сьогоденням - ми перемогли саму Англію!

Англійці грають ані добре, ані погано. Вони грають, як англійці. Тобто, достоту прогнозовано і схематично. Проте, попри візуальну прогнозованість британців, переграти їх вкрай складно. Потужна, майстерна і водночас мобільна команда передовсім за рахунок своєї середньої лінії може змести зі свого шляху будь-якого опонента. Доведено на практиці.

У той же час Англія дуже не любить, коли проти неї грають щільно. Дуже щільно. Коли позбавляють простору, м’яча, можливості розвернутися. Залишаючи тільки стандартні ситуації. Також доведено шляхом "втику".

Ось такого команда Капелло відверто не полюбляє. Саме таким чином проти британців діяли українці в виїзному матчі, на "Уемблі". Таку тактику сміливо можна назвати "і сам не гам, і другому не дам". Проте у інший спосіб зіграти з англійцями більш-менш вдало українці змоги апріорі не мали. Тому й поступилися з різницею лише в один м’яч. А не в три чи чотири, як хорвати, котрі вирішили змагатися з родоначальниками гри мільйонів у відкритий футбол.

Схожу тактику на матч із Англією збірна України обрала й на домашній поєдинок. З тією лише різницею, що окрім "і сам не гам" цього разу підопічні Михайличенка у першу чергу через складність турнірного становища повинні були запропонувати щось більше. Бо ймовірна нічия, котра за будь-якого іншого випадку могла вважатися майже панацеєю, цього разу однозначно прирівнювалася до поразки. Тому обов’язково треба було, окрім іншому не дати, "й самому гам".

Певна річ, що сперечатися в досвіді, індивідуальній майстерності чи харизмі з Террі, Руні чи Джеррардом зеленим Ракицькому, Хачериді, Ярмоленку чи Кобину – все одно, що Арсенію займатися армреслінгом з Віктором Федоровичем. Чи не єдиний шанс у такому випадку для яйцеголового спасителя країни, тобто для молодих хлопців української національної команди – зібрати в кулак усе те, що ще можна зібрати, і тиснути, тиснути, і ще раз тиснути. На суперника, я мав саме це на увазі.

Себто перетерпіти, перебігати, перестріляти, запресингувати, словом, не давати вільно дихати приїжджому гранду. Заради справедливості також варто додати, до гранд цей таки перебував у напівтренувальному режимі, адже всі свої турнірні питання зняв ще задовго до дніпропетровського візиту.

Хто б що не говорив (у першу чергу Капелло), але немотивована Англія – це лише її половина. Навіть попри те, що вона завше грає так, як вважає за потрібне. Проте, окрім усього іншого, будемо справедливими: дон Фабіо не зумів як слід налаштувати своїх підопічних. Для наших гостей Україна не була чимось на кшталт червоної ганчірки – як та ж Хорватія. Тому й діяли англійці так, щоб, з одного боку, і не переобтяжуватися, а з іншого – не впасти лицем в багнюку.

Одначе не Англія вела цю гру. І про це треба говорити першочергово. Як не дивно це звучить в світлі останніх зустрічей нашої команди, проте у вирішальний момент, саме тоді, коли конче необхідно, коли відступати справді нікуди, Україна зуміла по краплях вичавити із себе комплекс меншовартості і провести свій найкращий поєдинок за останні два-три роки. Емоційний підйом, бажання домогтися свого, постійне намагання шукати щастя поблизу чужих воріт, хороша функціональна готовність – усе це у нашої команди зашкалювало.

Чому усього цього не було раніше – питання, вочевидь, риторичне. Проте не будемо його нині зайвий раз мусолити – усьому свій час. Якщо раніше за якість гри нашої команди не варто було поставити й ламаного шеляга, то те, що українці продемонстрували на "Дніпро Арені", вартує найвищих епітетів та відзнак.

А тут ще й нещастя помогло. Так склалося, що через різні обставини провідні оборонці жовто-блакитної збірної опинилися поза грою. Й Михайличенку довелося ставити на вирішальний матч дебютантів Хачериді та Ракицького. Котрі в поєднанні з Кучером та Кобиним склали достоту не прогнозований, не передбачуваний конгломерат. Цей квартет міг преспокійно як провалитися, так і зіграти вище за всілякі похвали. На наше щастя, сталося друге. Наша лінія оборони, скроєна наспіх і не від найкращого життя, видала на-гора чудову гру. І не в останню чергу саме завдяки виваженим і вправним діям цих хлопців ми справді можемо в екстазному захопленні тисячоголосною горлянкою затягнути "Ще не вмерла". А Хачериді з Ракицьким, як на мене, узагалі можуть розділили звання найкращих у цій зустрічі.

Так сталося, що нам допомогло й ще одне нещастя. Цього разу – опонентове. Уже в самісінькому дебюті матчу воротар суперників вимушений був йти на фол останньої надії, зупиняючи прорив Милевського після відвертого ляпу Фердинанда. Грін своїми діями виграв на свою користь епізод, але позбавив свою команду чисельного паритету. Більше того, так сталося, що один "зайвий" гравець на нашу користь не зламав гру української команди, як це інколи траплялося, а навпаки, благополучно позначився на їхніх подальших діях. Скажу більше – навіть не забитий Шевченком пенальті не вибив наших із сідла. Не знаю, чи збіг це обставин, чи показник нашої міці (їхньої байдужості), але факт залишається фактом: після того, як м’яч після удару з одинадцятиметрової позначки замість сітки влучив у стійку, наша команда руки не опустила. Продовжувала вперто шукати шанси. І знаходила їх.

Цього разу ці шанси матеріалізовувалися після дальніх пострілів. Організувати красиві комбінації чи стрімкі індивідуально-командні проходи господарям не вдавалося. А от удари з дальніх дистанцій цього вечора "йшли", як ніколи. Милевський бабахнув у стійку, Ракицький від щирого серця у "рамку" – лише реакція Джеймса врятувала. І, нарешті, Назаренко. Дніпрянин, можливо, й не пробив так сильно, як Милевський, чи так влучно, як Ракицький, проте політ м’яча після його пострілу підкоригував Ешлі Коул – і наливаймо повнії чари!

Щоправда, майже одразу Лампард міг змусити наливати чари вже з іншої причини, проте на наше щастя не поцілив у дальній кут.

Але все-таки наше щастя цього разу було в наших руках. І ногах. І навіть головах. Українським футболістам вистачило "фізики", витримки, вправності і в другій половині зустрічі, коли англійці таки почали прокидатися від сплячки. Одначе несамовите бажання господарів, їхня як чисельна, так і мотиваційна перевага позбавила цього разу команду Капелло її звичних козирів. А нам чи не вперше з часів повернення із німецького Мундіалю подарувала справжнє футбольне свято.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
  • uxxa uxxa 14 жовтня, 16:10 Згоден 0 Не згоден 0 Сергею: С какого перепугу сб. Украины 1 место ?? Вспомни игры с Италий и Испанией на прошлом ЧМ. Пока что сб. Украины чужая на праздниках футбола, к сожалению. Нужен ТРЕНЕР, чтобы сборная стала командой, как минимум ! и этого маловато - нужны игроки, которые доказали бы своё мастерство игрой в лучших клубах Европы. Тогда да - номер 1 :) відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції