Україна антисемітська

Юрій Винничук© УНІАН
Якщо уважно дивитися полонізовані голлівудські стрічки, то так виглядає, що нема було чим більше українцям зайнятися, а розстріл євреїв – хоч якась розвага.

Українці дедалі частіше фігурують в американських та європейських фільмах. Але чомусь переважно образ українця ще від часів голлівудського "Тараса Бульби" карикатурний. Тоді у фільмі за Гоголем ми бачили бородатих козаків у червоних косоворотках, в штанах, які українські козаки ніколи не носили, та ще й співали вони "калінку-малінку". Зате польські гусари цілковито відповідали своєму історичному образу. Та це й не дивно, бо поляки брали живу участь у зйомках фільму. Чому ж вони так познущалися з козаків?

Звичайно, є винятки. В "Розпусті на експорт" (режисер Девід Кроненберг, 2007) українська повія, на прізвище Кириленко, співає українську пісню, а власник ресторану диригує хлопчаками, які грають на скрипках "Ніч яка місячна". Український емігрант з'являється у режисерському дебюті Мадонни – фільмі "Бруд та мудрість" (2008). А у "Перевізнику-3" (режисер Олів´є Мегатон, 2008) головна героїня Валентина навіть каже своєму рятівнику Френку Мартіну – "ми не росіяни, ми зовсім різні народи тут (показує на голову) і тут (показує на серце)". Це, можна сказати, просто таки революційна фраза, рівнозначної якій мені ще не доводилося чути. Можливо, саме завдяки цьому хтось відкрив для себе ще одну "білу пляму", дізнавшись, що українці – це окрема нація.

Натомість у російських стрічках українці традиційно негативні. У "Браті-2" (Алєксєй Балабанов, 2000) росіянин убиває українця зі словами: "ти, бандерівська наволоч, ще відповіси мені за Севастополь". А у фільмі "12" (2007) Нікіти Михалкова у складі присяжних українець постає в образі старого маразматика, який щось невиразно белькоче, бігає довкола столу босий, а у портфелі носить свічки, будильник, обвідок для унітазу та інші чудернацькі речі.

В "Адміралі" (А. Кравчука, 2009) саме український батальйон виявився зрадником.

Вершиною цинізму, звичайно, можна вважати "Ми з майбутнього-2", де підлі бійці УПА розстрілюють мирних жителів. Гидотність ситуації поглиблюється ще й тим, що там знявся хохол Ступка-молодший в ролі командира загону УПА. Ну, і як притаманно для кожного упівця, хляє мутний самогон, закусюючи салом. В інтерв'ю з приводу цього він навіть не думає каятися, для нього це нормальна річ.

Були б ми басками, корсиканцями чи ірландцями, уже б той Ступка-юніор ходив зі шноблем під оком і просив політичного притулку в Росії.

Особлива тема в світовому кіно – це український антисемітизм. Ще в "Будинку на Керрол-стріт" Пітера Йєтса (1988) ми бачимо українських емігрантів, які навіть розмовляють українською, але замішані у неофашистській змові. У "Збройовому бароні" із Ніколасом Кейджом (режисер Ендрю Ніккол, 2005) українська сім'я, аби виїхати в США, записалася у євреї. Батько головного героя так увійшов у роль, що навіть став учащати до синагоги. Ну, а Юрій Орлов – дуже характерне ім'я для українця! – заробляє гроші на торгівлі зброєю без жодних мук совісті.

Зате в неймовірно тупому фільмі "І все осяялось" ("Everything is illuminated", режисер Ліф Шрайбер, 2005) любителі познущатися з українців відвели душу, як слід. Молодий єврей Джонатан приїжджає в Україну, щоб знайти жінку, яка врятувала його дідуся від нацистів. А допомагають йому у цьому двоє одеситів – дивакуватий дід, який стверджує, що він сліпий і ніколи не розлучається зі своєю улюбленою собакою-проводирем, та його внук Алєксєй.

Дідусь, ясна річ, антисеміт і євреїв називає винятково "жидами". Зовуть дідуся-українця так, як і прийнято в українців, Алєксандр Пєрчов (грає його Борис Лєскін, який, між іншим, грав українця і в "Будинку на Керол-стріт"). А везуть вони американця до селища з такою традиційно українською назвою, як Трачімброд поблизу Луцька (Trachimbrod у книзі Фойєра, за якою знято фільм, а у російському перекладі „Трахимброд"). І не біда, що нічого подібного насправді ніколи на Волині не існувало. Дорогою "сліпий" дід, який веде авто, демонструє американцеві усі приваби сучасної України: горбаті запилюжені польові дороги, зруйновані будинки, розбиті вікна у придорожньому готелі з набурмосеною працівницею. І пояснюється усе це не чим-небудь, а НЕЗАЛЕЖНІСТЮ! Так ніби за совєтів тут був асфальт, а працівники готелів вишкірювали рота від вуха до вуха.

Врешті вони натрапляють на той Дрочиброд, де живе якась стара ідіотка, котра думає, що війна ще триває. Її вустами гнівно таврується ОУН– УПА, яка гірша за фашистів. Дід раптом прозріває духовно і згадує, що він і сам єврей, а онук – такі да! – теж стає євреєм. Отаке осяяння.

В серіалі "Голокост", знятому у 2003 р. на диво примітивно і ледь не на любительському рівні, про українців згадують неймовірно часто.

З вуст німців ми дізнаємося про те, що українці тільки й чекають їхнього сигналу, аби позбутися євреїв, "наче вошей". А тому радісно вітають німецьку армію. Та й вбрані українці традиційно: жінки у сарафанах і хустинах у горошок, чоловіки з довгими бородами в кашкетах, а діти звертаються до матерів неодмінно "мамушка" з наголосом, звичайно, на "у".

Якийсь німецький генерал нарікає: "К сожалению армия не смогла предовратить анисемитские действия украинцев и некоторых наших необразованных людей".

Незвичайно зворушливий епізод, коли євреїв везуть на возі на страту, а кляті українці обкидають їх гноєм і вимагають усіх спалити, волаючи: "Жидовские морды!".

А в епізоді, де євреїв зігнали на розстріл, показали якусь групу сарафанисто-бородатих осіб, і один німець каже другому, що то українці зібралися, аби подивитися, як розстрілюють євреїв. Так виглядає, що нема було чим більше українцям зайнятися, а розстріл євреїв – хоч якась розвага.

А коли якась жінка донесла, де євреї ховалися, то хвалиться перед німцями: "Я сделала то, что должна сделать каждая истинная украинка: сообщила СС".

Самі ж євреї між собою теж не приховують українофобії: "Хорошо, что вас обнаружили не украинские партизаны и не немцы". А фраза "украинские полицаи убили наших больше, чем все нацисты вместе взятые" – це просто апогей маразму. Виходить, що українські поліцаї мали якісь підпільні крематорії, які були технічно довершеніші за німецькі?

У фільмі "Вітер зі Сходу" (Франція-Швейцарія, 1983) пастор маленької держави Ліхтенштейні, де шукали схрону 500 російських вояків РОА, каже російському генералові: "Думаєте я не знаю, що робили ваші українці? Саме вони знищували євреїв у варшавському гетто. Вони посилали євреїв у крематорій Освєнціма".

Від цього уже недалеко до ствердження, що Адольф Гітлер мав маму українку.

Але от цікаво: такого спалаху антисемітизму, який відбувся у Польщі з приходом німців, Україна не знала. Поляки в липні 1941-го у Єдвабному убили і спалили півтора тисячі євреїв. Найвідоміші концтабори були теж на теренах Польщі, і місцеві мешканці спокійно спостерігали за прибуттям переповнених вагонів з євреями, вдихали запашні дими. Але антисемітами у зарубіжних фільмах виступають чомусь саме українці.

Загадка розв'язується просто: фінальні титри "Вітру зі Сходу" і "Голокосту" польськими прізвищами аж кишать. Таке враження, що поляки просто намагаються перекинути свої грішки на наші голови. І роблять це не приватно, а на світовому рівні. А ми мовчимо і з усім миримося. Добрі ми.

___________________________

Читайте також

Привид московського панславізму

У книзі "Україна на порозі XXI століття" є віщі слова: "Якщо певна критична маса росіян потрапить до вищих ешелонів влади, курс України переорієнтується... на Схід".

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 76
Вибір редакції