У світлі нових віянь зі Сходу, коли відродження СССР починає набирати обертів, цілком логічно, що має повернутися і совєтська ідеологія. Наша влада на словах начебто повзе в Європу, але товсті вгодовані задниці все ж таки тягнуть її назад.
У зв’язку з річницею трагедії у Бабиному Яру уже геть затьмарені не менші трагедії на Соловках, у Биківні та Вінниці, туди наша влада й не потикається, щоб не хвилювати світлу пам’ять про більшовицький режим, який убивав з куди більшим натхненням, ніж це робили німці.
На останніх шоу в Шустера і Кісєльова знову вигулькнула мова про те, що українцям слід вибачитися перед євреями. Здавалося б, Леонід Кравчук уже це зробив. Але чомусь і далі ця тема випірнає. Так виглядає, що вибачатися повинен кожен наступний президент? А може, задля більшого ефекту будемо вибачатися усією нацією?
Дивно, що ми так легко погоджуємося, ніби нам є за що вибачатися, а в той же час не вимагаємо таких вибачень стосовно себе. Жодному з наших керівників і на гадку не спаде, що перед нами мала б вибачитися Росія за Голодомор, Биківню, Вінницю, Соловки, за липень 1941-го, коли усі тюрми України були залиті кров’ю, за Сибір і мордовські табори. Польща – за акцію Вісла, за концентраційний табір „Береза Картузька” і пацифікацію початку 1930-тих. Угорщина – за жахливий терор на Закарпатті після того, як була розгромлена Закарпатська Україна.
Росія ж бо й не приховує, що стала правонаступницею більшовицької імперії.
На телебаченні знову вигулькнули фотографії єврейського погрому у Львові в 1941.Виявляється, і за це повинні вибачатися саме українці. Але з чого видно, що люди, які роздягають і б’ють євреїв – українці? Ба, навіть не просто українці, а „украинские националисты”. А у фільмі «Степан Бандера. Рассекреченная жизнь» Лєоніда Млєчіна можна почути ще й такий коментар: „На глазах толпы украинские полицейские убивали и избивали евреев”.
Кожен хто бачив цю кінохроніку (Deutsche Wochenschau і зараз можна стягнути з Інтернету), міг пересвідчитися, що жодних поліцейських там не видно. Над євреями знущався львівський люмпен, а враховуючи, що українців у Львові на ту пору було не більше 10% та й жили вони не в центрі, де погром відбувався, то чому вибачатися маємо саме ми?
Є ще одна деліктна обставина. Ті євреї, над якими знущалися влітку 1941, були здебільшого не польськими євреями, а приїжджими – совєтськими. Відразу після „возз’єднання” більшовики почали масові арешти і вивезення українських та польських родин на Сибір. Дуже часто причиною такого вивезення була гарна квартира і меблі. Відтак у цих квартирах поселялися совєтські чиновники, партійні діячі та работнікі тарговлі. Серед них була велика частка євреїв. От їх найбільше й ненавиділи у Львові.
Звичайно, цим жодною мірою виправдати погром не можна, але можна бодай пояснити витоки люті.
Цікаво, що Надзвичайна державна комісія зі встановлення німецьких злочинів на території Львова у 1945 р. по свіжих слідах ще не виявила жодної участі українців у погромах. Бо не було такої вказівки? Натомість маємо документи про те, що націоналісти попередили весь свій актив, що німці готують провокацію і збираються використати для цього українців.
Пізніше цим питанням займався Трибунал ФРН у 1960 р. та спеціальна Канадська комісія розслідування воєнних злочинів, а в 1966 р. на вимогу Польщі ще й генпрокуратура Гамбурга. Ні до єврейських погромів, ні до знищення польських професорів Львова у червні 1941 р. не мали жодного стосунку вояки «Нахтіґалю» та оунівці.
Але... пірніть в Інтернет і можете виловити безліч протилежних тверджень, не підкріплених жодним документом. Хоча ні... Натяки на те, що якісь таємні документи існують –є. Так в архіві ізраїльського меморіального комплексу «Яд-Вашем» начебто зберігаються документи, які свідчать про причетність націоналістів. Постає цілком природне питання: чому ж їх досі не опубліковано? Чому українська делегація, яка відвідала Ізраїль саме з метою перевірки цих відомостей, не виявили тих документів?
Існує якась дивовижна змова проти українців з боку росіян, поляків та євреїв. Комусь дуже хочеться робити нас антисемітами. При цьому усі вони вдаються до відвертих фальсифікацій, публікуючи фотографії та кінохроніку, які не мають стосунку до націоналістів або до злочинів УПА. А чого варті свідчення очевидців, які описують українських поліцаїв у Собіборі, а ті поліцаї вигукують команди... російською! Чи, може, слова „Bystriej! Dawaj! Biehom!” – таки українська лексика? Може, я щось пропустив у своєму розвитку?
Але факт залишається фактом: саме в Україні у всі часи зосереджувалася найбільша кількість євреїв і, зі всього видно, жилося їм тут цілком не зле. Євреї у своїх молитвах проклинають Богдана Хмельницького, але... після козацького погрому їх не стало менше в Україні, а вони продовжували прибувати сюди з Європи. І я щось не чув, аби вони коли-небудь проклинали англійських та іспанських королів, які виганяли їх зі своїх держав, насильно християнізували і благословляли погроми.
Натомість знаємо про євреїв у козацькому війську, окремі з них ставали сотниками і полковниками, про єврейських січових стрільців, про дружбу Баал Шем Това (1698 – 1760), засновника хасидського руху, з Олексою Довбушем. Навіть у „Єврейській Енциклопедії” написано, що „усі великі євреї походять з Галичини”.
Але про це воліють не говорити.
Ніхто не любить слабких. У тюрмі таких опускають і роблять „пєтухами”. У мене таке враження, що опустили цілу Україну.
______________________________________________________________________________________________
Я не дивуюся, що пересічний росіянин теж готовий любити усіх людей на землі, окрім українців. Але набагато дивніше, коли Героєм України стає графоман, для якого прагнення незалежності трактується як зрада