Мені соромно, що 21-річний юнак сьогодні мріє про ту ж Україну, про яку мріяв я ще тоді, коли він мріяв лише про новий велосипед. Проте він бачить Україну майбутнього такою ж, як я.
Днями в компанії розговорився з одним молодим хлопцем про політику. Зазвичай уникаю подібних набридлих розмов. Але парубійко не лишень щиро цікавився подробицями з життя можновладців (подібна річ не є дивиною, попри нав’язливі розмови про аполітичність сучасної молоді). Його судження про "потойбічний світ" виглядали навдивовижу мудрими, а оцінки здавалися вельми влучними.
Коли розмова зайшла про "Україну без Кучми", я мимоволі кинув ритуальне "Пам’ятаєш?" Співрозмовник дещо знітився, злегка почервонів і винувато розвів руками: "Не дуже. Мені тоді лише дванадцять виповнилося".
Настала моя черга соромитися. Не тому, що несвідомо поставив хлопця у незручне становище. Я відчув власну провину за те, наскільки несуттєво, принизливо дріб’язково змінилася Україна з тих часів. Не те, щоби за ці роки нічого не відбувалося. Навпаки. Проте, ми чомусь і досі неквапливо "розбудовуємо" наявне, замість того, аби будувати майбутнє. Досі гаряче сперечаємось про те, про що давно мали забути. Досі розважливо визначаємось із напрямком руху, що, як на мене, лише свідчить про позірність нашого "невпинного просування".
На початку лютого 2001-го в одній з київських кав’ярень ми, Юля Мостова, Сашко Кривенко, Микола Вересень, Тарас Кузьмов та автор цих рядків, народили невеличкий текст. Незабаром він був оприлюднений як маніфест Форуму національного порятунку. Тієї самої структури, що зіграла ключову роль у русі "Україна без Кучми", у першій антикучмівській революції.
Маніфест мав неофіційну назву "Спитай!":
"СПИТАЙ себе, чи подобається тобі, як ти живеш?
СПИТАЙ сина, хіба спокійний він за старість своїх батьків?
СПИТАЙ підприємця, скільки хабарів він роздав?
СПИТАЙ господаря, чи спокійний він за своє добро?
СПИТАЙ суддю, чи вільний він у своїх рішеннях?
СПИТАЙ тюремника, скільки людей сидять без суду та слідства?
СПИТАЙ правоохоронця, скільки разів він порушив права і закон?
СПИТАЙ у загиблих, чи про таку країну вони мріяли?
СПИТАЙ молодь, чи залишиться вона жити в такій країні?
СПИТАЙ голову СБУ, чиєю безпекою він займається?
СПИТАЙ генерального прокурора, коли він востаннє говорив правду?
СПИТАЙ президента, чи чув він щось про совість і честь…"
Спливли роки. Кучма поступився місцем Ющенку, Ющенко - Януковичу. Країну лихоманило від кампаній, мітингів та скандалів. В державі створювалися та розвалювалися коаліції, змінювалася та відновлювалася Конституція, обирався та розганявся парламент, народжувалися та помирали надії. Затяті опоненти влади ставали загарливими посіпаками режиму, герої - зрадниками, зрадники - героями, страхополохи - відчайдухами. А ті питання так і залишилися. Залишилися риторичними.
За цей час тодішні діти виросли, стали повноцінними членами суспільства, здобули право обирати та бути обраними. Проте ми так і не здобули Україну нашої мрії. Так і не досягли буцімто обраної мети.
Той факт, що в переддень десятої річниці "України без Кучми" фактично реанімовано кримінальну справу проти безпосередніх учасників УБК, дає сумні підстави вважати: Україна й надалі залишається "з Кучмою". Байдуже, носій якого прізвища є очільником країни. Та обставина, що розмови про наявність цензури (не сперечатимемось про форми та обсяги) досі залишаються актуальними, означає: ми свого часу трішки недопрацювали. Усі разом і кожен окремо. Після маніфесту "Спитай!" мав з’явитися маніфест "Відповідай!". Мав, але не з’явився.
Якби кожному з мешканців цієї країни виявилося до снаги взяти на себе крихту відповідальності за неї, усі вони, безвідповідальні, залишилися б голодними. Позаяк політики надто безпорадні, аби самотужки досягти майже безборонної перемоги бруду над словом, слова над ділом, зневіри над вірою.
Перемоги безборонної, але, вочевидь, не остаточної. Мені соромно, що 21-річний юнак сьогодні мріє про ту ж Україну, про яку мріяв я ще тоді, коли він мріяв лише про новий велосипед. Проте мене тішить, що він, і тисячі його однолітків бачать Україну майбутнього такою ж, як і я.
І це дарує надію, що (можливо) десять років потому маніфест "Спитай!" сприйматиметься виключно як кумедна пам’ятка померлої епохи.
____________________________________________________________________________
Інші часи – інакші пісні. То був Майдан громадян, революція ідеалістів. Це – Майдан власників, бунт прагматиків.