Усе тільки починається

Усе тільки починається

Роман Чайка

У країні виник великий інформаційний каньйон взаємного нерозуміння усього, що діється. На одному боці прірви теле-нація, а на іншому - Інтернет-народ.

Щовечора, як і останніх двадцять років поспіль, український телеглядач продовжує воювати у Другій світовій телевійні з наголосом на Вітчизняній.

"Кіно і німці" міняється на "кіно і мєнти" на тлі триколорів, двоголових орлів, портретів Дзержинського та Путіна на стінах відділків. Історії про московських зірок шоу-бізнесу, комедійні серіали із жартами рівня радянського "Аншлагу" та різні вітчизняні "фрік-шоу", мегатонни бездарної реклами з величезною кількістю суржику та граматичних помилок у ній. За останні місяці власники телекнопок впіймали ідеологічну струю нового режиму і різко збільшили повтор старого радянського кіно-агітпропу. На регіональних каналах ситуація ще більш драматично-примітивніша.

Це віртуальне життя, плацебо для пострадянського, безініціативного, зденаціоналізованого елемента займає увесь час поза його роботою. Дві-три години такого телеперегляду прирівнюються до зброї масового знищення. Вітчизняне ТБ глушить співвітчизників як динамітна шашка рибу. Глядачі спливають животом вгору на диванах з виряченими від вибуху очима. І в кожному пакеті каналів завжди присутня танкова дивізія російських каналів кремлівської пропаганди, яка дочавить усіх, хто ще подаває ознаки самостійного сприйняття дійсності. "Думай как мы, думай лучше с нами".

Тренд останніх років – діти втекли на просвітницькі канали Discovery та National Geografic, а молодь масово "звалила" в Інтернет, де кількість якісного відео матеріалу та інформації щохвилини зростає. Цей процес однаковий серед мешканців Києва, Львова, Харкова, Одеси і Дніпропетровська. У заручниках залишилися мільйони мешканців сіл та маленьких містечок, у яких такого Інтернет-вибору немає.

Менше року вистачило, щоб "здати без бою" територію теленовин. Усе частіше після випуску новин в телеящику хочеться крикнути – я хочу жити у тій країні, яку мені щойно показували. Готовий емігрувати в цю райську Україну – країну реформ та стабільності. Острівець спокою у такому буремному світі, де навіть у парижах горять авто і сльозогінний дим закриває вид на Ейфелеву вежу.

А тим часом анти-телевізійні громадяни в лічені хвилини отримують реальну картину дня через Інтернет з необхідними відео-фактами. Швидкість поширення інформації через мережу Facebook вже вища, ніж через ТБ і радіо. Оперативність, різноманітність, аналітичність і головне – відсутність будь-якої цензури. Так тут іде запекла кібер-війна. Присутність інфокілерів та провокаторів по типу "бригада.ру" та інших гебешних та гру-шних працівників клавіатури, кликуш з різних партштабів величезна. Але озброєний Google чи іншим пошуковим сервером користувач не залишається безсилим у цій війні і легко знайде сотні шляхів перевірити інформацію, уникнути цензури.

Дві спільноти живуть день у день у спільній країні. Одним викладають готові пропагандистські схеми трактування історії, подій сьогодення, ідеологічні кліше на завтра. Відчуття дежа вю. Народжені в СРСР ще не забули програму "Время" і політінформації на роботі. Інші самостійно відбирають інформацію, обмінюються файлами та гіпер-посиланнями, дискутують на форумах.

З кожною годиною ці дві суб-нації віддаляються одна від одної. Усе далі від взаєморозуміння. Їх опис і пояснення подій, явищ навколишнього життя усе більше різниться. У нас безліч розломів: цивілізаційний, етнокультурний, соціальний, освітній, електорально-географічний. До них додався ще один великий інформаційний каньйон взаємного нерозуміння усього, що діється у ці хвилини в своїй країні та довкола неї. Різний фактаж, понятійний ряд і термінологія. На одному боці прірви теле-нація, а на іншому - Інтернет-народ. Наслідки розлому відчутні в будь-яких громадських місцях від маршрутки до гастроному: агресія, роздратування, хамство, відсутність толерантності. Це французи своє невдоволення проектують на владу і виносять на вулиці. Радянські люди агресію акумулюють у собі, а потім порційно оббризкують таких самих "гнаних та голодних" співгромадян залпами своєї люті.

У схронах внутрішньої еміграції відсиджуються залишки інтелектуального середовища, які відмовилися піти на службу до нового режиму у різні гуманітарні ради. Ці емігранти час від часу виходять на дискусії в цифрову мережу, але також не мають жодних каналів комунікації з великим теле-народом. Для теле-нації ці інтелектуали ніколи не стануть авторитетними, бо будь-який "басков-галкін" чи черговий "гоша куценко" стоятимуть в табелі про телеранги багатократ вище.

Збільшення розважального контенту ускладнює порятунок теле-нації від паралічу мізків. Але процес відтоку людей від екранів до моніторів щодня наростає. Критична маса гомо сапієнс ще далека мета, але невпинно наближається.

Масова інтернетизація усього народу повільно, але спроможна засипати цей інфо-розлом нації. Північнокорейський та китайський досвід по стерилізації мережі не так легко впровадити нашим керманичам у стислі терміни побудови "нової країни". Теоретично таке бажання завжди виникає у автократів, проте Інтернет-технології випереджають радянські архаїчні схеми контролю масової свідомості. Практично один системний адміністратор комп'ютерної мережі сильніший за полк цензорів з усією міліцією разом узятою. Система завжди боялася людей поінформованих. Стара машина телепропаганди вже дає збої. Усе лишень починається...

_______________________________________

Роман Чайка
Читайте також:

Підручнико-учєбнік

Українцям варто підтримати ініціативу госдумівських емісарів переписати підручники історії і наповнити їх матеріалами з московських архівів.

Повʼязані теми:

Наступна публікація