Великопанські забаганки

Юрій Винничук© УНІАН
Росія і Польща дотримуються давньої латинської приповідки: „Quod licit Jovi, non licit bovi", яка в нашій народній інтерпретації звучить так: „Що вільно пану, то не тобі ґалґану”. Їм можна вшановувати ворогів сталінського режиму, а нам зась.

Відразу скажу, що я проти того, щоб нагороджувати будь-якими орденами посмертно. Винятком можуть бути лише героїчні вчинки наших сучасників. А якщо вже так припекло вшанувати якусь історичну особу, то треба бути послідовним. Якщо героями України стали Степан Бандера і Роман Шухевич, то чому ще й не Андрій Мельник, Андрій Шептицький чи Євген Коновалець? А чому не Симон Петлюра і Микола Хвильовий? Врешті можна дійти до тихого маразму і нагородити Мазепу, Богуна, князя Ігоря й Аскольда з Києм. Не забути б при цьому Кирила Кожум’яку та Іллю Муромця.

Звичайно, в цивілізованому світі таких чудасій не трапляється. Це тільки у нас можуть присудити Шевченківську премію письменникові Іванові Багряному через тридцять років після його смерті так, ніби від цього залежить його успіх у читачів. А коли на цю тему зчинилася дискусія, то договорилися до того, що Шевченківську премію слід би було у першу чергу присудити самому Шевченкові. От я й кажу: тут аби вчасно схаменутися, а то на князеві Кию наші патріоти не зупиняться. Письменник Микола Ткач на повному серйозі доводив українське походження Ісуса Христа. Чим не кандидат на героя України? Я про Ісуса.

Але мене у цьому всьому здивувала реакція росіян і поляків. Коли в Росії проголосили царя Ніколая ІІ святим, ніхто ж не обурився. Хоча для українців він такий самий святий, як Троцький.

В Росії уже віддавна і „червоні”, і „білі” в однаковій пошані, що видно навіть із фільмів. Але, виявляється, у пошані й колабораціоністи Другої світової. У 1994 в Москві біля храму Всіх Святих було встановлено пам’ятник під назвою «Воинам русского общевоинского союза, русского корпуса, казачьего стана, казакам 15 кавалерийского корпуса, павшим за веру и отечество», а саме – Гельмуту фон Паннвіцу, Андрєю Шкуро, Петру Краснову, Султан-Гирею Кличу, Тімофєю Доманову та іншим.

Кошти на цей пам’ятник зібрало товариство 15-го козачого кавалерійського корпусу СС імені генерала фон Паннвіца та група німецьких ветеранів Другої світової. Відтоді цей пам’ятник став місцем зустрічей неонацистських угрупувань. 8 травня 2007 року, напередодні Дня Побєди пам’ятник було зруйновано, але його згодом відреставрували.

А у травні 2007 року в станиці Єланській на Ростовщині відбулося відкриття й освячення Меморіального комплексу «Донские казаки в борьбе с большевиками». Увінчує комплекс чотириметрова бронзова фігура „Атамана Всевеликого Войска Донского” Петра Краснова, якого в січні 1947 року повісили в одній з московських тюрем. Разом з ним стратили генералів А. Шкуро, Клич Султан-Гирея, С. Краснова, Т. Доманова та Г. фон Панвіца. Через два роки прокуратура розглянула справу про знесення меморіалу, але козаки не дозволили його знести.

Теперішній „Атаман Всевеликого войска Донского” Ніколай Козіцин дипломатично зазначив: «Что касается генерала Краснова, то Наполеону Бонапарту в Европе же устанавливают памятники. А ведь он был захватчиком».

Треба сказати, що в Європі та Америці можна побачити чимало й інших пам’ятників російським колабораціоністам: меморіальний монумент атаманам Краснову, Шкуро, генералу Г. фон Паннвіцу та іншим козакам, яких насильно видали у 1945 г. на смерть органам НКВД, у Лієнці (Австрія); пам’ятна плита «Воинам Русской Освободительной Армии Власова» в м. Платлінг під Мюнхеном; меморіальний монумент «Воинам Русского Освободительного Движения и чинам РОА» та каплиця-пам’ятник «Воинам Русского Корпуса, воевавшим на Балканах в 1941-1945 гг.» у США під Нью-Йорком; пам’ятник „казакам-жертвам Лиенцевской трагедии” в Глендорі коло Лос-Анджелеса; пам’ятник їм же на Православному Свято-Владимирському цвинтарі в Нью-Джерсі; храм Пресвятої Богородиці у Фріулі (Північна Італія) „памяти казаков XV Кавалерийского Корпуса”; пам’ятний хрест «Воинам Русской Освободительной Армии (РОА)» в Празі на Ольшанах.

Цікаво, що окремі отамани й генерали, увічнені на цих пам’ятниках, брали участь в придушенні Варшавського повстання, у війні з білоруськими та югославськими партизанами. Однак у цьому випадку Польща дотримується мовчання ягнят. Вона піднімає голос тільки тоді, коли бачить когось слабшого за себе, в даному випадку Україну. Хоча сама Польща нічим не краща ані від нас, ані від Росії, бо у Польщі стоять пам’ятники бійцям Армії Крайової, яка пролила української крові не менше, ніж оунівці пролили польської.

А як у цивілізованому суспільстві? Багато хто з вас бачив фільм про героя Ірландії Майкла Коллінза, творця ІРА і керівника повстання 1916 року. І незважаючи на те, що на його совісті чимало англійських жертв, англійці не протестували проти зведення йому пам’ятників, і не бойкотували самого фільму. Для англійців він такий самий терорист, як Бандера для поляків.

А однак надії російських адептів єдіной і нєдєлімой, як і їхніх платних агентів в Україні, на те, що новий президент відмінить останні скандальні укази Ющенка, примарні. Про це вже заявили і Борис Колєсніков, і Ганна Герман. Зокрема Колєсніков сказав: "Таких прецедентів в українській історії ще не було. Якщо питання до мене, то особисто я б не став його чіпати... Ми не схвалюємо, що йому присвоїли звання Героя. Але піднімати навколо цього шум не хочемо".

То було сказано зараз, а ще кількома днями раніше Колєсніков не проти був і пошуміти: «Скасувати їх, напевно, неможливо, і доведеться із цим жити. Але я хочу, щоб помаранчева влада почула думку Антигітлерівської коаліції про це, щоб Захід їх на місце поставив”.

З цього випливає неабияка сенсація: і досі існує Антигітлерівська коаліція! Де, у яких саме бункерах вона засідає, відомо, мабуть, лише Колєснікову, але він мовчить. І правильно робить, а то новий замах забезпечений. А так, можливо, він організує нам разом із Пінчуком в Давосі спіритичний сеанс, на який запросить Рузвельта з Черчіллем і довідається, що вони думають про Бандеру.

Мушу товариша Бориса засмутити. Якби учасники Антигітлерівської коаліції думали так, як він, то Бандера ніколи б не зміг оселитися в Німеччині, в американській зоні окупації, а змушений був би чкуряти, як і чимало німецьких високих чинів, до Бразилії чи Аргентини, а в гіршому випадку його видали б совєтам, як видали усіх вищезгаданих козацьких отаманів, генералів і простих козаків разом з їхніми родинами. А тим часом жодного бійця УПА, жодного дивізійника з СС „Галичина”, жодного українського націоналіста не видали. Більше того, вони дістали візи до Америки, Канади й Англії. А перед тим їх тримали три роки у фільтраційних таборах і перевіряли дуже пильно, уважно при цьому вивчаючи усю негативну документацію, якою закидали їх чекісти.

Але у світлі того, що президент РФ Дмитро Медведєв опублікував „поученія” майбутньому президентові України, де заспівав знайому пісню про «спільне історичне й культурне коріння», «братерські зв’язки з українським народом», про «духовну близькість наших народів», про «нашу спільну історію», про те, що «немає уз, святіших за дружбу», то відтак ми теж, очевидно, приречені шанувати пам’ять російських колабораціоністів?

Тим більше, що й "духовний лідер" Росії патріарх Московський і всієї Русі Кіріл вважає, що існує якийсь єдиний "східнохристиянський світ", який він любовно називає "Русскім міром".

Так виглядає, що Росія і Польща дотримуються давньої латинської приповідки: „Quod licit Jovi, non licit bovi" („Що личить Юпітеру, не личить бику”), яка в нашій народній інтерпретації звучить так: „Що вільно пану, то не тобі ґалґану”. Їм можна вшановувати ворогів сталінського режиму, а нам зась?

______________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Чєлавєк з пультом

Віктор Федорович! Чуєте мене?.. Не впізнали?.. А, значить, ще довго проживу... Я український поет Антон Павлович Чехов.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 39
Вибір редакції