Вигадуючи велосипед

Сергій Жадан© ТСН.ua
Потреба визначеної естетики – ким би ти не був, скільки б ти  заробляв, якщо не останній лох – купи собі тачку. А вже залежно від того, яку саме тачку ти зможеш собі купити, й будуть тебе позиціонувати. 

Оскільки соціальний статус в нашій країні сонця визначається перш за все вартістю твого засобу пересування. І всі ці велосипеди в подібну ієрархію просто не вписуються.

Їздити я вчився на чужому велосипеді. Мій власний перший дорослий велосипед батьки мені купувати довго відмовлялись, мотивуючи це таким чином – мовляв, навіщо тобі велосипед, якщо ти на ньому не вмієш їздити? Навчись спочатку, потім обов’язково купимо. Так як же я навчусь, відповідав я, коли в мене його немає? Проте батьківська позиція була твердою, хоча й не зовсім логічною. Тому я подумав і навчився їздити на чужому – великій, важкій і неповороткій «Україні», що належала котромусь зі старших приятелів. Після цього в мене з’явився мій перший дорослий велосипед. І ось уже тридцять років я намагаються більш-менш регулярно користуватися цими, як говорив поет Євтушенко, «двоколісними друзями». Я ганяв на велосипеді ціле своє дитинство, я потерпав без нього в студентські роки, я купив десь у дев’яностих у свого кузена старий надійний «команч», і їжджу ним уже більше десяти років, наскільки це можливо з нашими дорогами, корками й ставленням до велосипедистів.

Ставлення справді не надто прихильне. Велосипедистів у цій країні не люблять. Причому, не любить їх ніхто – ні пішоходи, ні власники авто. Власники авто дивляться на них презирливо й зневажливо, демонструючи перевагу власних життєвих принципів через вартість та розміри власної тачки. Пішоходи ставляться до велосипедистів із нерозумінням - вони ненавидять велосипедистів так само, як і власників автівок, проте ненависть до останніх замішана: все ж таки на певній повазі – розмір так чи інакше має значення, у нас люблять рахувати чуже бабло і зважають на чужий статус. А що може бути статусніше за який-небудь джип, припаркований під твоїм під’їздом, так що тобі не вийти ні ввійти? Велосипеди статусними не бувають за визначенням. Навіть коли харківське міське та обласне керівництво вирішило нещодавно виявити свою лояльність до велосипедного руху, й приїхало на роботу на роверах, за звичкою обравши собі найдорожчі зразки велосипедної продукції, статусно це не виглядало, й схожі вони були скоріше на воїнів апокаліпсису верхи на віслюках. Не той ефект, без джипів та мерсів зникає вся магія і таїнство влади. Велосипед виділяє тебе з натовпу, і натовпу, слід сказати, це не подобається.

Загалом, це якась така посттоталітарна травма, про які так люблять говорити аналітики. Потреба визначеної естетики, культури побуту, простих поведінкових моделей, чіткої ієрархії – ким би ти не був, скільки б ти  заробляв, якщо не останній лох – купи собі тачку. А вже залежно від того, яку саме тачку ти зможеш собі купити, й будуть тебе позиціонувати. Оскільки соціальний статус в нашій країні сонця визначається перш за все вартістю твого засобу пересування. І всі ці велосипеди в подібну ієрархію просто не вписуються. Сідаючи на велосипед, ти перестаєш бути повноправним учасником дорожнього руху, хто б там що не говорив.

На наших вулицях велосипедист автоматично перетворюється на дисидента, на порушника усталених маршрутів і небесного провидіння, на розкольника, покликаного сюди, аби розладнати надійні механізми суспільних комунікацій, одним словом - на мудака, який вимахується. Велосипедисти всім заважають. Велосипедисти забагато про себе думають. Велосипедисти роблять усім зауваження. Велосипедисти привертають до себе увагу. Велосипедисти вимагають велосипедних доріжок і агітують за здоровий спосіб життя, і навіть невідомо, що з цього всього гірше. Вони не визнають права великих джипів на першочерговий проїзд. Вони об’єднуються в якісь зграї і намагаються захищати свої права, яких їм ніхто й ніколи не надавав! Ну і як їх після цього не зненавидіти?!

Про щось подібне я думав минулої неділі, в Донецьку, коли ми говорили про проблеми міст, і Ксеня, представник Асоціації велосипедистів Києва, розповідала про їхні ініціативи, проекти й, відповідно, проблеми. Розповідала, що йдучи назустріч Євро, до них звернулись представники влади й запропонували облаштувати для відвідувачів чемпіонату пункти велопрокату. І що вони, велосипедисти, переконали владу цього не робити, якщо звісно вона, влада, не хоче мати справи з численними аваріями та жертвами, з огляду на безпеку руху на вулицях наших міст. І з нею складно було не погодитись. У нас і справді пересування містом на велосипеді до сьогодні вважається ледь не ідеологічною позицією, тягнучи за собою цілий набір соціальних стереотипів – екологія, зелений рух, громадська активність, протестні настрої тощо. Все те, що зникає в тебе разом із купівлею твого першого форда чи мерседеса.          

Хоча б здавалося – що такого страшного у велосипеді? Ми всі (ну добре, майже всі) з дитинства вчимося на ньому їздити, вигадуємо кожен свій індивідуальний велосипед, живемо собі в своєму дитячому світі, без жодної соціальної ієрархії, жодного посттравматизму й жодних статусних заморочок. Можливо, саме в дитинстві ми і є найбільш адекватними мешканцями цієї планети. Потім виростаємо, викидаємо на горища чи зачиняємо в гаражах свої старі добрі двоколісні машини, починаємо гнатися за примарними птахами успіху та респектабельності, остаточно втрачаючи рештки адекватності й перетворюючись на зомбованих споживачів телереклами. І себе самих – нормальних, спокійних і позбавлених зовнішньої агресії, нагадуємо хіба що зрідка, іноді, сідаючи принагідно в сідло якого-небудь випадкового велосипеда.

_______________________________________________________________________________________________

Сергій Жадан
Сергій Жадан
Читайте також:

Де твій люк?

Розпад улюблених музичних колективів робить нас сентиментальними й уважними. Ми починаємо більш ретельно прослуховувати те, що вони по собі залишили, оскільки тепер усе це належить нам – цілком і повністю, це тепер лише наша музика, ми маємо про неї дбати, не даючи їй цілковито затихнути.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 9
Вибір редакції