"Вор" кубкового "скла"

"Ворскла" Полтава© shakhtar.com
Уперше в своїй історії "Шахтар" програв Кубок України не київському "Динамо".

Одну "зелено-білу" команду – "Вердер" – в кубковому фіналі "Шахтар" розібрав на запчастини. Втнути аналогічний фокус із іншою командою такого ж бойового окрасу – "Ворсклою" – в ще одному фіналі гірникам не вдалося. Вочевидь, поразка в другому фіналі стала наслідком перемоги в першому, проте факт красномовний, немов футбольне табло: уперше в своїй історії Кубок України виграла "Ворскла". Уперше в своїй історії "Шахтар" програв Кубок України не київському "Динамо".

Онлайн-репортаж матчу

"Зірка на ймення "Шахтар" футболу об’їлася. Фінальний матч розіграшу Кубка України мав стати останнім красивим штрихом для гучного і вдалого сезону "Шахтаря", мав стати зайвим і переконливим аргументом для віншування донецької команди, яке відбулося акурат після зустрічі з полтавцями. Однак тріумфатору останнього Кубка УЄФА фінішний акорд явно не вдався. Як не вдалося пред’явити своїм уболівальникам ще один привід зірвати салютами донецьке небо. "Зірочка" на ймення "Ворскла" виявилася не лише впертим міцним горішком, а достоту вправним, кваліфікованим опонентом, який зумів зіграти як на помилках суперника, так і на своїх сильних сторонах.

Упродовж усього матчу команда Павлова не припустилася жодної серйозної помилки, не випала із ігрового ритму чи тактичної схеми. Навіть незважаючи на те, що ворскляни відверто грали другим номером, їм, коли було потрібно, вдавалися швидкі контратаки, а з іншого боку – непогана функціональна готовність дозволила номінальним господарям поєдинку перекривати фактично всі напрямки розвитку атак гірників. "Зелено-білі", для яких вихід в фінал національного Кубка був чимось на кшталт виходу "Шахтаря" в фінал Кубка УЄФА, були мотивованішими за свого суперника, перш за все – емоційно. Вочевидь, кожен гравець та тренер полтавської команди розумів і усвідомлював, що якщо не зараз, то – нікОли. Тому всі вони лізли геть зі шкіри, аби виграти.

"Шахтар" зі шкіри не ліз. Власне, йому це робити було не обов’язково. Тим більше у турнірі, який для донецької команди навряд чи може вважатися першочерговим. Тим більше, після стамбульського тріумфу. Здалося, що Луческу, навіть попри розуміння емоційного виснаження своїх підопічних, поставив все ж саме на клас своїх гравців. Тобто, футболісти "Шахтаря" завдяки своїй майстерності та авторитету повинні були переграти/задавити мотивованого, емоційного, та все ж не такого вправного та випробуваного бійця. На це певним чином вказував і стартовий склад "Шахтаря", в якому не знайшлося місця кільком визнаним гравцям основи, а з іншого боку – з’явилося одразу двоє нападників. Зайве, мабуть, нагадувати, що у відповідальних зустрічах за такою схемою Мирча Михайлович діє нечасто. Проте цього разу румунський Містер вирішив ризикнути. Власне, це і ризиком назвати важко. Скажемо так – Луческу не підстрахував самого себе, вважаючи, що за інерцією можна здобути ще один трофей. Не підстрахували свого наставника і футболісти "помаранчево-чорної" команди. Місцями прослідковувалося, що донеччани уже за будь-яких обставин не зможуть зіграти через "не можу". На відміну від своїх візаві. Крім того, не можна не відзначити вихолощеної гри у виконанні лідерів "Шахтаря". Бразильська колонія виявилася аморфною й непереконливою (вочевидь, уже подумки на Копакабані), українці відстали від них не на багато (мабуть, подумки теж набагато далі за Жмеринку), а почесний громадянин Донецька Срна узагалі провів чи не найгірший матч у сезоні (либонь, запрошення від "Баварії" та "Мілану" будь-кому можуть забити памороки). Щось схоже можна адресувати й іншому почесному донеччанинові – Луческу. Не пригадую, щоб останнім часом Мирчі Михайловичу не вдавалося вносити корективи до гри своїх підопічних. Ось усе це вкупі й визначило підсумкову перевагу полтавців. І нехай перевага ця мінімальна, я б сказав мікронна, проте вона справедлива.

Переміг той, хто більше цього хотів. А не той, хто на підсвідомому рівні, користуючись авторитетом важковаговика, збирався закидати супротивника капелюхами. Не вдалося. Одного авторитету та гри м’язами виявилося замало. Звичайно, за бажання (а таке бажання дійсно виникає) можна тлумачити епізод із вилученням Фернандиньйо як суддівську помилку. Проте, певен, знайдеться чимало буквоїдів, котрі не без аргументів зможуть легко переконати загал, що Годулян формально мав право показувати бразильцю червону картку. Контакт із ногою Маркоськи був. Причому контакт очевидний. Так, можна при нагоді сказати, що арбітр купився на симуляцію балканця та емоції Павлова. Проте, знову ж таки, суддя буде стовідсотково мати рацію щодо дотримання букви закону, букви гри. Можливо, таким чином, себто вилученням, було порушено дух гри, але той дух – надто крихка, нематеріальна субстанція, яку не те що помацати, а привести до спільного знаменника навряд чи вдасться, тому ця категорія, це питання – наскільки дискусійне, настільки й риторичне. Інших аргументів на користь переможених, а разом і проти судді, особисто я не знайшов.

До речі, цікава деталь виходить. Парадокс, я б навіть сказав. На континентальній арені "Шахтар" судять помітно ліпше, ніж на арені внутрішній. Між іншим, це не лише мені так здається. Може, увагу пана Любоша вже час переключати й на вітчизняних Покидьків?

Ну, а інших аргументів, повторюся, у "Шахтаря" цього вечора не виявилося. Про Срну я вже говорив. Чи не найреактивніший і найпродуктивніший гравець донецької команди якось загубився на полі. Інший фланг атаки, на якому цього разу діяв Шевчук, працював ефективніше, проте його зусиль виявилося недостатньо. І тут знаходимо ще один парадокс: попри те, що гірники не збиралися вигравати за будь-яку ціну, вони таки мали можливість досягти бажаного малою кров’ю. Проте, окрім усього іншого, у них не виявилося вміння завершати атакуючі спроби. Донецька команда непогано комбінувала, а ось завершального – точніше – прицільного – удару нІкому було завдати. Гладкий із гри випав, Луїс Адріано також не зумів витиснути максимум із мінімуму, а Селезньов, схоже, пересвяткував перемогу в Стамбулі. В усякому разі, склалося таке враження, що хлопця на гру витягли із святкового столу – ні емоцій, ні можливості прискоритися. А інших атакуючих козирів у Луческу не знайшлося. Очевидно, що команді потрібен новий, забивний форвард. Хоча це питання іншого часу.

Примітно, що цього разу не допоміг "Шахтарю" і його новоспечений талісман. У попередні рази присутність на трибуні Віктора Федоровича дозволяла гірникам здобувати перемоги. Цього разу не склалося. Може, вже час Януковичу брати на футбол Люсю?

Що ж до "Ворскли", то виокремлювати нікого не варто. Команда із, будемо відвертими, посередніми виконавцями, виявилася міцним кулаком, саме командою в основному, першочерговому значенні цього слова. Хлопці зуміли налаштуватися на матч життя. Як декількома днями тому на подібний матч зумів налаштуватися "Шахтар". І хоча до подібного досягнення що "Шахтарю", що "Ворсклі", мабуть, треба буде прожити ще не один десяток літ, переможці мають бути щасливими сьогодні. Все інше значення не має.
Ось так, цікаво, героїчно, а місцями й натхненно донецько-київська кубкова монополія дістала пробоїну. Вперше за останні роки. Виявилося, що справжнім кубковим фіналом може бути й щось інше, аніж гра "Динамо" й "Шахтаря". Головне – вірити й хотіти.

Може, рівень нашого клубного футболу дійсно росте?

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 5
  • Вболівальниця з Дніпропетровська Вболівальниця з Дніпропетровська 2 червня, 15:21 Згоден 0 Не згоден 0 Ворскляни - молодці, змогли переграти такий собі "непереможний" Шахтар, за що їм велика подяка! А Сачко - взагалі герой! Люблю Полтаву і Ворсклу! Хай щастить у Лізі Європи! відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції