Вперед в минуле!

Юрій Винничук© УНІАН
Заяви про те, що досить, мовляв, витрачати народні гроші на зайвий дубляж українською, адже всі й так російську розуміють, як на мене, доволі перспективні. Чому з цією світлою метою не звернутися до всіх інших країн Східної Європи?

Тремти, Україно! Регіонали взялися за історію, культуру і мову. „Нова ідеологія України буде збудована на принципах широкої автономії регіонів”, – проголосила Ганця Герман, на яку зійшло перед Великоднем осяяння. Далі, правда, наша Ганця дещо відходить від ідей Учителя і дозволяє регіонам „обирати ту мову спілкування, яка відповідає потребам більшості його мешканців, ставити пам'ятники тим героям, пам'ять про яких живе в їхніх серцях".

Так що чекай, Україно, на новий поділ. По той бік – Сталін і Ленін, по цей – Шевченко і Бандера, по той – Пйотр Первий, Катя Втора і Нікалашка Втарой Кровавий, по цей – Мазепа і Калнишевський, там – ніколи неіснуюча Молода Гвардія, тут – існуюче УПА. Таким чином нащадки запорізьких козаків і отамана Махна тихенько перетворяться на малоросів.

І як з такою державою дати раду? А на це є рецепт у нашого невтомного Табачніка. Адже шкільні підручники, незважаючи на такий разючий регіональний поділ, будуть спільні. Правда, яким чином вони зможуть розтлумачити Сходу і Півдню, що козаки колись спілкувалися сключітєльно на общєпонятном, душі не чаяли в царях-батюшках і мріяли про єдіную-нєдєлімую, я не знаю.

Але на те є Толочко і К, готові на заклик партії знову скинути хоч в одну колиску, а хоч в одну домовину три братні народи. "Підручники для шкіл повинні писати педагоги”, – відкриває Америку Табачнік. Так ніби досі їх писали доярки. І тут же ж додає, що "необхідно не викреслювати жодної сторінки з історії та висвітлювати події об'єктивно".

Але ж ми знаємо, що об’єктивність є різною. І ще пам’ятаємо об’єктивність совєтську та об’єктивність кучмістську. Тому й не дивно, що коли мова заходить про Степана Бандеру і Романа Шухевича, то наш історик вважає, "якщо згадані персонажі носили форму гітлерівської армії під час Великої Вітчизняної війни, про це треба говорити правду". Це і є приклад об’єктивності, яка нас чекає. Бо що з того, що Бандера не носив німецької форми? "Якщо хтось сповідував терористичні погляди, то про це треба говорити правду", – закликає Табачнік. Але коли заходить мова про пам’ятник терористу Джугашвілі, то це не викликає жодних заперечень. „Це, – мовляв, – позиція місцевих органів самоврядування".

Об’єктивність за Табачніком – це зазвичай нахабна брехня, яка з вуст нібито-історика звучить дико. «Я беру учебник для 9 класса по истории, – каже він. – Тут высказывается мысль о том, что на территории Российской империи украинцы подвергались невероятным унижениям и ограничениям. И, в то же время, как аксиома говорится о том, что на территории Австро-Венгерской империи украинцы не подвергались унижению. Это неправда. Все эти ограничения в Австро-Венгрии были жестче, чем в России. Так что в учебнике написана просто ложь».

Тобто історик, орденоносний академік і на додачу ще й шевальє Табачнік знає щось таке, чого досі ми не знали? І це неправда, що в Росії забороняли українські школи та проповіді в церквах українською мовою, а в Австро-Угорщині навпаки – дозволяли? Це неправда, що під цісарем видавалося сотні журналів і газет, тисячі книг, а під царем за все ХІХ ст. був лише один журнал „Основа”, що проіснував два роки? Що цісар жодного разу не підписав указу про якісь утиски щодо національних мов? І це неправда, що за свій патріотизм українці Галичини й Буковини не мусили платити засланням та тюрмами, як то було в Росії? І неправда, що за Австрії була конституція, а у віденському парламенті виступали депутати з Галичини українською мовою? Що більшість своїх творів геть усі українські письменники з території Росії опублікували за кордоном?

Свій погляд у Табачніка і на Голодомор. Але, якщо бути об’єктивним, то чому б не запрезентувати і свій погляд на Голокост? Чи тут уже протестує кров предків? Та історія – це тільки частина грандіозного реформаторського плану. На черзі ще й література: „прежнее министерство образования допустило глубокую ошибку, включив произведения многих современных украинских авторов в учебную программу. Это будет пересмотрено. Просто должно пройти 20-30 лет, чтобы понять насколько действительно то или иное произведение является подлинным шедевром». Як бачимо, сумнів висловлюється лише щодо творів виданих за часів Незалежності. А це означає – назад у літературу совєтського періоду. І дарма, що окремі твори, видані за останні 20 років, перекладені за кордоном, а ті, що писалися в 50-70-ті роки ніхто й на монгольську вже не перекладе. Бо ж мусить бути гармонія: якщо історія препарована, то й література теж. А то мало які віршики про Голодомор чи про УПА можуть потрапити на очі школярам.

А що апетит приходить під час їжі, то міністр освіти вирішив перебрати на себе ще й повноваження міністра культури, який – пам’ятаєте, комплімент Ганці Герман? – чудово виспівує стрілецькі пісні. І ось уже під загрозу потрапили фільми дубльовані українською і українське мовлення телеканалів. І знову наш правдолюб не втримався від цинічної брехні, заявивши, що після введення обов'язкового перекладу художніх фільмів українською мовою "кількість відвідувань в кінотеатрах Львова впала мало не на третину".

Сказати, що це маячня пацієнта палати №6? Ні. Ми ж інтелігенти. Дійсність насправді така, що навіть якби замість Львова фігурував Луганськ, то й це виявилося б неправдою. Бо відвідування кінотеатрів останнім часом зросло всюди – і на Сході, і на Заході, а страх перед українською мовою давно розвіявся. І якщо футболіст Мілевський не хоче дивитися фільмів з українським дубляжем, то він їх не буде дивитися і з німецьким чи французьким, але в Німеччині йому не вистачить нахабства про це говорити.

Заяви про те, що досить, мовляв, витрачати народні гроші на зайвий дубляж, адже всі й так російську розуміють, як на мене, доволі перспективні. Чому з цією світлою метою не звернутися до всіх інших країн Східної Європи? А то навіть маленька Естонія дублює фільми і не звертає уваги на фінансові труднощі, а росіяни, які складають там понад 40% населення давно з цим фактом змирилися. Дивно чи не так? Виявилося, що естонську їм легше було вивчити ніж українську. Фінно-угорська кров заговорила, чи що?

Вбачати у всіх цих діях Табачніка лише щире уболівання за народ якось не випадає. Скоріше за все йдеться про банальне бабло. Написання підручників, друкування десятків тисяч екземплярів – це неабиякий прибуток. При цьому дещицю пожертвувань можна скосити із вдячної російської сторони, якій буде обіцяно збалансований підхід на усі контроверсійні явища. В боргу не залишаться і російські кінопрокатники, прибутки яких різко зростуть. Так що добробут любителя архівних документів і старовини забезпечений.

________________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Україна – не Європа

Миле діло архів! Скількох людей можна тримати за одне місце, насолоджуючись п’янким вином влади!

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 23
  • Оптиміст Оптиміст 10 квітня, 14:39 Згоден 1 Не згоден 0 Для кот-поляк: На відміну від тебе він вчена людина, яка розуміє, що говорить, а ти просто принижений, звертаюсь до всіх на сході та не будьте малоросами станьте українцями, відкрийте очі на цей світ не живіть у своїй уяві. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції