Вушка ФСБ

Можна тільки дивуватися, як багато людей раптом дивовижно прозріли стосовно Юлії Латиніної. Щойно зараз, після її спічу про Сенцова, усі почали її розглядати як глибокого крота ФСБ у середовищі російської опозиції.

А раніше ніхто не замислювався, чому уже багато років її передача "Код доступа" вільно звучить в ефірі, незважаючи на таку гостру критику режиму Путіна? Розгадка проста: левову частину свого часу журналістка і справді присвячує критиці влади, завойовуючи довір'я слухача, але потім, скориставшись цим довір'ям, вішає на його вуха замовні макарони.

Тобто спалилася вона не зараз, а доволі давно. Адже саме Латиніна заявляла, що жодних будинків у Москві й Волгодонську ФСБ не підривало, а в Рязані були "учения с сахарком".

Коли це стосувалося інтересів ФСБ, Латиніна завше була на підхваті.

Гадаю, таких глибоких кротів не тільки в російській опозиції, але й в українському мислячому сегменті, серед політиків і депутатів доволі багато. Ось і Мочанов раптом спалився, хоча досі скрупульозно нарощував армію своїх читачів на "Фейсбуці". Але коли хазяїн дає команду "фас!", жодні аргументи щодо поспішності і зваженості уже не діють.

Щодо Латиніної закралося тверде переконання, що вона крута опозиціонерка і борець з режимом Путіна. Позірно вона такою виглядає і досі. Але якщо розібратися, то можна помітити чимало дивних розбіжностей.

Латиніна, звісно ж, ніколи прямо не ставала на бік Путіна, але також ніколи не барилася підкинути дрівець у тліюче вогнище з виглядом святої простоти.

Намагаючись вибудувати доказову базу під свою версію щодо арешту Сенцова, вона згадала замах художника Сікейроса на вбивство Троцького. Мовляв, звинувачення режисера в тероризмі не таке вже й чудне, бо ось і геніальний художник замочив пензлика в кров. А ще у неї і терорист Савєнков – геніальний російський письменник. А що Сенцов? Зняв лише один фільм, де всі актори грали безкоштовно. Його й порівнювати нема чого з Сікейросом і Савєнковим.

І таким ото нехитрим чином руйнується одна з підвалин громадської думки про те, що інтелігент і людина творчої професії не може бути терористом. Хоча це й справді велика рідкість. Однак не така вже й рідкість, якщо згадати сталінську епоху, коли письменників, митців і науковців стріляли цілими пачками, звинувативши у тому самому, в чому й Сенцова. І російський народ, як і зараз, сумнівів не висловлював.

А далі Латиніна починає обґрунтовувати іншу вигідну для Кремля версію: Сенцов таки був терористом, і це дуже логічно, згадавши, що він також був учасником Майдану. А Майдан, виявляється, якраз і показав "эффективность насилия", бо "власть Януковича пала не тогда, когда Янукович приказал стрелять в народ", а "тогда, когда народ начал стрелять в ответ".

Шкода, що при цьому Латиніна не порівняла кількість жертв з одного і другого боку.

Хитро заплітаючи усі свої докази причетності арештованих українців до тероризму, Латиніна заплела язиком таке, що ні в кут, ні в двері: "он и его друзья хотели взорвать памятник Ленину в Константинополе".

Мені важко уявити, як можна сплутати Сімферополь з Константинополем. Але погодьтеся – ефект куди вражаючий. Десь там на Клязьмі це викличе неабияку реакцію.

Після цього Латиніна переходить уже на вищий пілотаж пропутінської дидактики і заявляє, що Сенцов мав цілковите право на теракти: "Олег Сенцов поступил так, как имеет право поступить человек, считающий свою родину оккупированной". Йому, мовляв, було б краще "не отрицать вину, а отстаивать свое право на борьбу с окупантами".

Тут вона робить реверанс і починає виправдовувати терористів тим, що вони не хотіли нікого убивати. І дивується, чому терористи не визнали своєї провини і не захищалися тим, що вони не вчинили жодного матеріального лиха, не було й не передбачалося жертв.

"Но государство особенно звереет от того, когда ему лгут в лицо, – констатує журналістка. – Потому что у государства есть достаточно серьезные доказательства, и вместо этого его, извините, макают в дерьмо и рассказывают ему, что Сенцов совершенно "невиновный". И в такой ситуации государство звереет и сажать начинает не за то, что сделал человек, а за то, что он отрицает, что это сделал".

Тобто, коли держава бреше перед цілим світом – це нормально, від цього ніхто не звіріє, а коли держава думає, що їй в очі брешуть – цього вона вибачити не може.

Кожен, хто слідкував за справою Сенцова, добре знає: те, що хотіла б почути Латиніна від "терористів", якраз і вимагало від них ФСБ.

Комусь може здаватися, що Латиніна – це просто скарбниця усіх енциклопедій, а "Вікіпедія" у неї в голові сидить, як табличка множення. Однак якщо придивитися уважніше до тих чи інших її висловлювань, то можна помітити, що там чимало нісенітниць.

Вона уже перед тим наплела дурниць, розповідаючи, як добрі більшовики віддали "Украине часть Российской империи", "искусственно поддерживали украинский язик". І якби не вони, то "в начале XX века украинский язык был бы в Украине, ну, примерно такой же, как сейчас бретонский во Франции. Это язык части необразованного населения".

І звичайно ж, українська мова не так культурно розвинута, "как язык русский".

Нагадаю, раніше про те, що Україна – цілковито штучне утворення, заявляв і шеф мадам Латиніної Путін. Так що усі пазли складаються.

А на її нісенітниці можна протиставити бодай одну цитату з праці російського вченого Романа Якобсона: "Украинские элементы начали просачиваться в русский литературный язык на рубеже XVII столетия в качестве носителей вестернизации и секуляризации...

После украинско–русского воссоединения (1654) поток украинских книжников в русские культурные центры усиливается на протяжении второй половины XVII — начала XVIII в...

Ближе к концу XVII в. происходит сильная украинизация и тем самым также и полонизация русской литературы" (Р. Якобсон, Работы по поэтике, Москва, 1987, с. 60).

Як російська мова розвивалася і збагачувалася за рахунок української, і як українські вчені створили усі абстрактні та наукові терміни у XVІІІ сторіччі – річ відома. Однак не для отупілих мас, які все ще слухають Латиніну.