Як дітей з Осетії рятують від війни

Погляди 10 грудня, 2008, 15:07 421 2
Додати до обраного
Табір психологічної і соціальної реабілітації в Урекі, що на березі Чорного моря, відкритий для дітей із тбіліського табору біженців.

Урекі. На єдиний в світі пляж з магнітним піском на узбережжі Чорного моря приплив виніс голову мертвого барана. Із чорного піску стирчить шприц.

Ласкаво просимо до пансіонату "Колхіда". Тут діти з Південної Осетії оговтуються після тих жахів, які вони пережили. У когось згорів будинок, деякі бачили солдатів-мародерів. Швидше за все, жоден з них вже ніколи не завітає до свого будинку. Кордон залишається закритим.

Підлітки з дитсадка

"Я хочу стати військовим. Ми повинні розрахуватися з росіянами за те, що вони зробили', - говорить чотирнадцятирічний Григорій. У нього гарна посмішка, але сумні очі. Він народився в селі, яке розташоване просто за кордоном Осетії. "Я битимуся за свою батьківщину", - відповідає він на питання про те, яким бачить своє майбутнє.

Табір психологічної і соціальної реабілітації в Урекі, на узбережжі Чорного моря, відкритий для дітей з тбіліського табору біженців. Його організувала спілка "Людина у біді". Цей проект став взагалі першим подібним проектом, який був розгорнутий в Грузії після закінчення серпневої війни.
Організація запропонувала приїхати сюди дітям, які тимчасово живуть в одному з дитячих садків грузинської столиці. Сюди могли приїхати і батьки, але багатьом з них гордість не дозволила зізнатися, що вони страждають від свого стану біженців і потребують допомоги.

До "Колхіди" почергово привезуть дві групи дітей. Табір покликаний замінити їм канікули, які вони провели далеко не найкращим чином. Проте там ставляться й більш складні завдання.

Зняти агресію

"Перш за все ми бажаємо зняти величезну напругу, яку вони відчувають", - каже психолог Міндія Гудушаурі, якій було доручено керувати табором. Вона також проводить терапію для дітей старшого віку.

Коли вона каже про напругу, то має на увазі агресію, яку несуть у собі не тільки п'ятнадцятирічні хлопчиська, але навіть восьмирічна дівчинка.


Страх, відчай і безпорадність, через які пройшли ці діти, залишилися усередині їх і виявляються у демонстрації сили та в агресивній поведінці.

Арт-терапевт Мераб Оніані, дитячий психолог Тініко Шагошвілі та шість студентів-психологів працюють також над зміною деяких стереотипів, що закономірно закріпилися у поведінці дітей із небезпечного регіону. "В Осетії немає поняття "Пристойна поведінка". Мова там, як правило, йшла просто про те, щоб вижити. І цьому було підпорядковано все", - говорить Оніані.

Суперечки вирішувалися за допомогою кулаків, в школу не ходили. "Майбутнє" було словом з жанру наукової фантастики. Це відчувається і тут, в мирному приморському пансіонаті. Діти, не замислюючись, розпочинають бійки, спалахуючи, як порох. Досить недоречного слова, і вони готові битися до крові.

"Вони не вірять у завтрашній день", - говорить про своїх вихованців психолог Міндія Гудушаурі. Або хочуть помститися росіянам за те, що ті забрали у них рідний будинок.

Світло в кінці тунелю

Щодня після сніданку діти збираються на півторагодинну терапію. Спочатку на цих заняттях говорили про війну. "Тепер ми вже намагаємося планувати майбутнє, - говорить Гудушаурі. - Намагаємося дати дітям надію, показати світло в кінці тунеля". Але чи видно це світло, коли через неповних два тижні діти вимушені повертатися до табору для біженців?

За словами Гудушаурі, для дітей, які пережили подібне, благо вже те, що вони можуть грати десь у гарному місці. Проте вона вважає важливим, щоб робота з дітьми продовжувалася і після їх від'їзду.

Кинувши оком на пляж під час полуденної перерви неможливо уявити, скільки ці діти насправді пережили. Вони поводяться як звичайнісінькі хлоп'ята. Три симпатичні дівчатка набираються хоробрості і тихенько питають: "А у вас теж йде війна?"


Арт-терапія допомагає оговтатися

Психологічний стан батьків, перш за все, матерів, можливо, навіть гірший, ніж у дітей. 'У Осетії вони прокидалися від жаху, що солдати вбивають їхніх дітей, а тут їх переслідують нічні жахи, що діти тонуть у морі', - розповідає арт-терапевт Ондіані.

Спочатку ми цього не планували, але потім я почав запрошувати їх на свої післяполудневі заняття. Свій жах вони виливають у малюнках. "Говорити важче", - пояснює він, чому дорослі так полюбили папір і олівець.

Арт-терапією займаються і діти. Малюнки, що відтворюють будинок, сім'ю, церкви, залишають болісне відчуття. Оніані по них може визначити, що саме турбує дитину. Він вважає, що діти створюють уявний світ, де, як вони сподіваються, їм буде добре, і відмовляються зустрічатися з дійсністю.

"Цей хлопчик знає, що десь для нього є надія, але не знає, як туди потрапити", - коментує він малюнок церкви, у якої, й правда, відсутні двері. Деталь, але істотна.

У тебе згорів будинок?

Коли в перший день діти знайомилися, одним з перших питань було таке: "У тебе згорів будинок?" Інколи один ще вдарить іншого кулаком, щоб звернути на себе увагу, але поступово вони вже починають розуміти, що краще грати в м'яч, ніж битися за нього.

Вони просто інші, їм потрібна професійна допомога.
З розжареного чорного пляжу в хол пансіонату "Колхіда'" входить Леван. Цей худорлявий хлопчина народився у селі, розташованому неподалік від розбомбленого Цхінвалі. "Я хочу стати журналістом. Хочу писати про те, що росіяни зробили з Грузією", - говорить він з упевненістю в голосі, і в його блакитних очах спалахують вогники помсти. Його не цікавлять ані футбол, ані красиві машини, ані нові моделі телефонів.

"Як світ міг дозволити, щоб таке трапилося?" - він не розуміє і б'є маленьким кулаком по столу. Йому п'ятнадцять років.

Публікація Aktualne.cz, Чехія, ИноСМИ.Ru.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції © За матеріалами inosmi.ru / Р.К.
Побачили помилку - контрол+ентер
Погляди 10 грудня, 2008, 15:07 421 2
Додати до обраного
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції