Як українці вбивають у собі росіян

Юрій Винничук© УНІАН
Не встигли під пильне око Путіна потрапити шкільні підручники історії, як депутат російської Держдуми Сєргєй Марков уже помчав поперед батька: "Содержание украинских учебников истории не является внутренним делом Украины".

 Росіяни – і зовнішні, і внутрішні разом з іншими малоросами – не втомлюються повторювати, як заклинання, що ми "братья". Путін і Медвєдєв не скупляться на компліменти Україні і твердять про дружбу. Та не встигли під пильне око Путіна потрапити шкільні підручники історії, як депутат російської Держдуми Сєргєй Марков уже помчав поперед батька: "Содержание украинских учебников истории не является внутренним делом Украины".

Звичайно, як і зміст підручників історії у будь-якій іншій європейській країні. Кожна повинна звіряти його зі своїми сусідами, враховувати побажання і не забувати повторювати, як молитву: "ми братья, ми братья"!

Правда, старший брат при цьому всьому не надто напружується задля братських стосунків. Безліч книг і періодичних видань у Росії зі шкіри лізуть, аби довести, що українці – фікція. Не відстає пропагандистська машина і на телебаченні.

Яскравим зразком такого брехливого і ненависницького ставлення до України є документальний фільм "Убить русского в себе". Його легко знайти в інтернеті. Фільм від початку і до кінця глибоко антиукраїнський. Прем'єра його відбулася півроку тому на РТР – телеканалі, який дуже чутливий до всіх кремлівських віянь. Отже, цей фільм відображає позицію російського керівництва.

Та й як може бути інакше, якщо Путін і сам колись висловив думку про те, що України ніколи не було, а росіян в Україні аж 17 мільйонів. Цікаво, коли він отримує свої грошики з "Газпрому", так само плутає мільйони з відсотками?

Автори фільму стверджують, що їхній витвір оснований на архівних документах та історичних фактах і розповідає про зародження українського націоналістичного руху. Українців, виявляється, робили дуже просто – убиваючи в них росіян.

"Украина – это колоссальный, грандиозный проект против России, – каже режисер Вєра Кузьміна. – Он имел цель отделить часть территорий от России, изменить образ мысли и структуру души части ее народа... Я попыталась объяснить, почему у нас не получается выстроить отношения с Украиной. А ответ прост. Украина – это придуманный проект, и нельзя выстроить отношения с мифом".

Отже росіянам намагаються втовкмачити, що Україна – це тільки фантом, вигадана реальність. Така собі біла кульбабка, на яку досить лише дмухнути і вона розвіється у просторі.

На думку Вєри Кузьміной, не існує окремо російського і українського народів: "И Россия, и Украина – это один народ. Территориальные деления можно проводить как угодно, но в сознании людей остается какая-то незыблемая данность, что мы – один народ".

У цьому фільмі дуже органічно прозвучав дует людини, до якої слід неодмінно звертатися "Достойний Пан Кавалєр Командорского Крєста Ордєна Святого Станіслава шевалье Дмітрій Табачнік", і малороса Бузини. Перший, як пам'ятаємо, ще в березні виправдовуючись перед галичанами, казав, що не можна дорікати йому поглядами, які він висловив три-чотири роки тому. Ну, що ж, познайомимося з поглядами, висловленими пів року тому, а від часу перших виправдувань, три місяці тому: "На Западной Украине сформировался совершенно другой психотип человека, который готов в глаза соглашаться с хозяином, который готов его хвалить и боготворить, а ночью с таким же хладнокровием и усердием перерезать ему горло... Поэтому на Западной Украине так сильны националистические бредни. Почему на большой или надднепрянской Украине никогда не было националистического движения? Потому что украинский этнос прекрасно реализовывался в условиях поликультурной и полиэтничной российской империи".

І далі про те, як у Росії українці могли дослужитися до генералів, а галичани в Австрії лише до лакеїв.

Мені важко зрозуміти, як така маячня може вихлюпуватися з вуст історика. Адже науку він здобував ще у совєтські часи, і вже тоді у всіх підручниках можна було прочитати про таких наддніпрянських (неодмінно буржуазних) націоналістів ХІХ сторіччя, як Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Трохим Зіньківський, Іван Липа і багато інших. А в ХХ сторіччі націоналістів-наддніпрянців було ще більше. Назву бодай найвідоміших: Симон Петлюра, Микола Міхновський, якого називають батьком українського націоналізму, Юрій Липа, Дмитро Донцов, Дмитро Андрієвський, Дмитро Дорошенко. Членами ОУН були поети-східняки Олена Теліга, Олег Ольжич, Микола Пронченко, Микола Черниченко, замордовані гітлерівцями. Не були галичанами ані засновник Поліської Січі Тарас Боровець-Бульба, ані автор упівських плакатів художник Ніл Хасевич, який підірвав себе у бункері.

У фільмі на повному серйозі розповідається, що слово "Україна" уперше вжив всередині ХІХ ст. Павлин Свєнціцький – український і польський письменник. Він же ж начебто і став вигадувати українську мову. А "Львов был русский город" і була тут "русская пресса". Забули тільки сказати, що тієї російської преси, на противагу української, було, як кіт наплакав – усього кілька видань. А якою мовою та преса писалася – скромно змовчали, бо російською її важко назвати. Москвофіли послуговувалися особливим макаронічним письмом, де російські слова мішалися з галицькими, утворюючи чудернацьку суміш, яку дотепно викпив ще у 1861 р. Микола Чернишевський у статті "Национальная бестактность".

Про побудову греко-католицького храму в Києві ще одна брехня: "так далеко власть католического Запада не распространялась никогда". Але ж іще в часи Київської Русі існували католицькі храми і монастирі у Києві.

Не оминули творці фільму і деяких справді безглуздих фантазій наших ура-патріотів: "Овидий писал на украинском языке. Аттила вождь гуннов был украинцем". Чесно кажучи, ці нісенітниці того ж роду, що й відповідні небилиці російських патріотів, які виводять росіян від гіпербореїв, приписуючи їм навіть індійську цивілізацію. Але який цікавий висновок чуємо у фільмі: "с этим можно соглашаться или не соглашаться, но те, кто не соглашаются, могут сразу поставить крест на своей карьере и нормальной жизни".

Мені важко уявити себе з хрестом на своїй кар'єрі і нормальному житті, але я років уже двадцять, як деру лаха з тих дурниць. І таких, як я, багато, бо це всі фахові історики, а фантазії творять дилетанти. Але прастой русскій мужичок, подивившись цей фільм, звичайно ж при черговому опитуванні на тему "Друзі і вороги Росії" в черговий раз поставить галочку біля слова "Україна". Бо як може бути другом народ, який не хоче себе вважати російським?

__________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

"Ех, нема на вас німця!"

Не раз мені доводилося чути і у Львові, і в Києві, як хтось у штовханині на маршрутку чи метро візьме та й вигукне: „Ех, нема на вас німця!" І знаєте? Ніхто не обурювався, а навпаки погоджувалися.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 37
  • Роман Роман 31 травня, 14:39 Згоден 2 Не згоден 0 Я вам скажу як відносяться українці до рускіх , а рускі до нас.... Згідно опитування 2005-2009 років 90% українців нормально сприймають росіян, а от ---брати наші старші---- всього 30% !!! Так як тоді карлики можуть стверджувати , що ми їм брати!!! А цього не може зрозуміти значна частина населення України!!! відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції