Дочка Путіна вчить китайську. Мєдвєдєву треба поміркувати, де святкувати наступний Курбан-Байрам. Ставка на етнічних росіян себе не виправдала ні в Підмосков’ї, ні в Криму.
Мартін Хайдегер, навіть перебуваючи в лавах НСДАП, таємно від ГЕСТАПО продовжував відмінювати іменники й дієвідмінювати дієслова. І він сказав фразу, яку згодом часто повторювали плутократи й сіоністи: мова - дім буття.
Це, поза сумнівом, вірно для німецької мови та німецького буття. Проте, англійська - це біржа буття, французька - зАмок буття, латина - пантеон буття, грецька - храм буття, іврит - скінія буття, російська - штрафний ізолятор буття, українська - схрон буття. Цим все і пояснюється.
Росія є, але так, що краще б її не було, а Україна є так, ніби її немає. Янукович (який нетактовно поводить себе так, ніби він є) занадто розконспіровує національний бункер, привертає увагу пошукових собак, залишає сліди на снігу.
Такий важливий елемент української народної культури, як Конституційний суд, є аналогом римської колегії авгурів – спеціальної інституції, яка забезпечувала громадянам зв’язок з потойбічним. Тому коли незаконне рішення Конституційного суду скасувало нелегітимну реформу, було порушено основний принцип сакральності – невнятність.
Відтепер у нас в усьому винен Янукович. З його боку – це сміливо, але не мудро. Хоча крок, почасти, зрозумілий. Як одесити розповідають донеччанам, послуги бувають настільки великими, що на них можна відповісти лише чорною невдячністю. Чорна невдячність – це те, в чому буде вправлятися президент по відношенню до Партії регіонів, від якої він став значно менше залежати завдяки рішенню конституційних авгурів.
В продовження цього, адміністрація намагається протиснути через більшість самовбивчий для партій закон про мажоритарні вибори до Верховної ради, або хоча б змішану систему.
За роки опозиційних поневірянь по парламентських коридорах, нічних телеефірах, бізнесових самітах і елітарних саунах Партія регіонів набралася зайвих персонажів і зобов’язань. Звільнитися від них найлегше, звільнившись від партії. Таке вже було у 1998-му. Не можливо було кинути кожного біржевого гравця, але вдалося кинути біржу.
Партія регіонів залишається у протифазі до сукупності регіонів: Україна є так, ніби її нема, а Партії регіонів не буде так, ніби вона є.
Якщо Януковичу випаде стати нашим Лукашенком, то він неуникнено стане Лукашенком і по відношенню до "Газпрому".
Справа не в тому, що Московський тандем гроші любить більше за слов’янську єдність, а в тому, що "слов’янське" більше не в стані забезпечувати єдність. Хоча в Росії "слов’ян" все ще більше половини (в Москві вже менше), саме неслов’яни проявляють найбільшу бізнесову, релігійну, кримінальну, політичну, демографічну і кар’єрну активність.
Росія і раніше трималася на Вітте і Бенкендорфах, на Джугашвілі й Бронштейнах, проте нині змінився субстрат. Мєнт - дагестанець, барига - азербайджанець, работяга - таджик, чиновник - татарин, олігарх - як завжди, і кожному з них дедалі важче впарювати ідею про особливу цивілізаційну місію балалайки, їм нецікаво слухати про триєдиний народ. Пі час п’ятничної молитви в мечетях росіяни не схильні сприймати всерйоз пропагандистські тренди чергового генерального секретаря ЦК РПЦ.
Дочка Путіна вчить китайську, бо він розраховує на підтримку виборців Приамур’я і Далекого Сходу. Мєдвєдєву треба серйозно поміркувати за те, де святкувати наступний Курбан-Байрам (точно не у відеоблозі).
Найближчим часом у шкільні підручники буде впроваджено концепцію про Російську Федерацію – продовжувачку славних традицій Великої Хазарії – колиски всіх братніх народів, скарбниці всіх віросповідань. Ставка на етнічних росіян себе не виправдала ні в Підмосков’ї, ні в Криму. Наступник Лужкова фінансуватиме в Севастополі вже не "русских соотечественников", а Меджліс і справа піде веселіше. Проблема лише в тому, що штрафний ізолятор буття може безболісно перетворитися на зіндан, але схрон занадто схожий на могилу.
Читайте також:
Українська політика та російська література (до законопроекту Єфремова - Симоненка)
Борці за рускоязичєство нині не читають, але слухають "шансон". Пафос цього жанру абсолютно співпадає з центровою емоцією російської класики.