Янукович в ландшафті

Всі держави створені негідниками, немає жодної збудованої святими. Це добре розуміли наші предки. Коли сусіди своїх негідників помазували на царство єлеєм, українці поливали голови новообраних гетьманів лайном, аби новий начальник пам'ятав, хто він, звідки взявся і на що перетвориться.

Всі держави створені негідниками, немає жодної збудованої святими. Це добре розуміли наші предки. Коли сусіди своїх негідників помазували на царство єлеєм, українці поливали голови новообраних гетьманів лайном, аби новий начальник пам'ятав, хто він, звідки взявся і на що перетвориться.

Власне, цей ритуал і здійснюється нині над Януковичем. Виразно, ніби в шкільній лабораторній роботі видно, що дух народу (зараз цю субстанцію частіше називають "інтернет", - авт.) продукується ландшафтом. За відсутністю народу саме ландшафт творить ініціацію дощами, поривами вітру, що здувають вінки, дивною поведінкою дверей, перехожими під колесами президентських кортежів.

Ландшафт, як каже Шпенглер, продукує мову, а мова, як каже Хайдегер, є домом буття. Німецьке "ordnung" - мов гавкіт караульного собаки – і в ньому чуєш, що краще не порушувати. Російською це звучить "порьадок" - натужне "а", що ділить це слово на глуху першу частину та істерично-дзвінку другу, означає, що підлога залишиться брудною, але на всіх будуть акуратно заведені кримінальні справи. Українською "лад" - вимовте вголос це слово. Іще раз. Це явно не те, що може бути директивно встановлено, але що має трапитись само собою, в результаті спонтанної гармонії, коли ніхто не дзвенить над вухом ключами від тюремної камери.

Коротше, не треба було впроваджувати стройову підготовку для балетної трупи. Балерини кульгатимуть, походивши по плацу в кирзових чоботах.

Малоросія горбатиться на ланах, Україна ховається у плавнях. Те, що у нас проблеми, стало ясно, коли даїшники перейшли на українську, а домушники – ні. П'ятирічка президента-українофіла відкрила очі навіть сліпим (націонал-демократам): нам потрібне не українське МВС, а справжня українська етнічна злочинність в РФ, Табачник – це звісно зло, проте попереднє українське міністерство освіти – просто фуфло, натомість категорично необхідна хоча б одна бойова українська студентська профспілка, не українське міністерство корупції на культурі, а бодай один український блокбастер, не жалюгідне українське міністерство оборони, а українське підпілля: УПА, іншаллà!

Український уряд завжди буде придатком або Газпрому, або, в кращому випадку, вашингтонського обкому, проте, люди доброї волі всього Світу від Кавказа до Кузбаса, від Товариства Нової Японії до митного комітету республіки Білорусь з нетерпінням очікують доброго українського повстання в старосвітському стилі.

Україна потерпіла поразку не на президентських виборах, а значно раніше, тоді, коли ми повірили, що вона можлива як бюрократичний проект.

Що зрозуміліше бюрократії – садок вишневий коло куркульської хати чи лісоповал, втеча за пороги чи організація міжнародного розшуку, українська медитація чи російська федерація?

Янукович, як і всі інші азарови, любить ротну каптьорку і не розуміє балету, він відчуває, що функція бюрократії не відмічати голодомор, а організовувати його, що результатом "пакету економічних реформ" буде не верба над ставком, а труба під замком, що в умовах енергетичного іга краще бути не чернігівським князем, а ординським баскаком. Янукович як добрий фермер, хотів би виполоти все українське, бо справжнє українське не блакитно–жовте, як пшениця під небом, воно таки червоно-чорне, мов мак що проростає як бур'ян чи культивується, як нелегальна посадка.

Потерпіла поразку лагідна, делікатна, демократична, толерантна, прозахідна Україна шістдесятників. Реванш може взяти лише Україна зла, непримиренна, нетерпима, ризикова.

Артеменко, автор нової біографії Шухевича, розповідає, що бойовик ОУН Мацейко спочатку, згідно есерівських традицій, кинув у міністра внутрішніх справ Польщі бомбу, але вона не вибухнула, довелося стріляти. Коли, застреливши міністра, Мацейко тікав з місця злочину, то нерозірвану бомбу підняв і забрав з собою, щоб добро не пропадало.

Тому Україну неможливо описати юридичними термінами, лише поетичними метафорами. Вона не відповідає прогнозам, лише пророцтвам. Істино кажу вам: вона мов євангельська сокира вже лежить біля коренів телеграфного стовпа!

_______________________

Дмитро Корчинський
УНІАН
Дмитро Корчинський
Читайте також

Сакральний Янукович

Я люблю Україну, але не люблю її президента, її уряд, депутатів, суди, органи самоврядування, дурнуватих виборців, більшість міст, погоду, її сусідів, її боязких патріотів, її депресивну історію, її нерозвинуту літературу, її тягомотне поетичне кіно.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: