Єдина кухня

Роман Чайка
Мандрівник, який прокручує ручку ФМ-радіо у своєму авто, за маршрутом Київ – Чоп, переконається, що цілодобово уся ця територія піддається аудіо-бомбардуванню московського шоу-бізу. Ця тисяча кілометрів до кордону репертуарно мало відрізняється від мандрівки Москва – Рязань.

Синьоока Волинь. Той край, який пересічні співгромадяни з центру чи сходу називають "западенщиною". Для місцевих – це край лісів-озер, край Лесі Українки, край партизанки.

"УПА зродилась на Волині" - перший рядок повстанської пісні. Але у ресторані «Блакитні озера», де усе заквітчане рушниками й скатертинами, де у вишиванках плавають залом пишнозаді й пишногруді волинянки-офіціантки, величним русскім матом усе покриває блатний шансон. Дивно, але ніхто: ні батьки з дітьми за сусіднім столиком, ні старша пара, що вивчала меню під децибели голосних колонок, навіть оком не повели. Ще більше здивування вималювалося на обличчі молодиці-офіціантки на запитання - чому у них лунає така похабщина. Тюремна малява і навіть нецензурщина. Таке ще треба було добре підшукати. Людям подобаються ці ліричні пісні – на таку відповідь господині у вишиванці вже нічого й не скажеш.

Подібний репертуар лине в салоні маршрутного бусика чи рейсового автобуса Шацьк-Львів. Пригадується, що схоже довелося слухати і в гуцульському ресторані на Воловецькому перевалі. Банош, токан, піджарка з грибами під надривний зеківський блатняк. На флагштоках тріпотять синьо-жовтий і прапор Євросоюзу. Під лобовим шклом автобуса, що спинився перед гуцульською граждою, - червоно-чорний повстанський прапорець. Бандерштадт із присмаком Колими.

Живемо у вільній демократичній державі – кожен має право споживати те, що його багата українська душа забажає. От лише важко пояснити туристу таку аудіоспецифіку і вишуканий смак господарів. Самому важко второпати, чому західняки, діти та онуки гордих і нескорених бійців підпілля та дисциплінованих загонів УПА, якими захоплювався французький генерал де Голь, демонструють сьогодні любов до пост-гулагівського фольклору. Ні в Галичині, ні в Карпатах, ні на Волині не має жодної родини, де б когось не репресували «визволителі», не вивезли у концтабори Сибіру, не кидали у радянські тюрми за «буржуазний націоналізм». Брата моєї бабусі, до прикладу, який працював на залізниці, військовий патруль у 1949 році розстріляв чергою з автомата ППШ за те, що на питання «которий час, молодой чєловєк» - відповів українською. Ворога радянської держави було знищено на місці навіть без суду трійки НКВД. І таких історій сотні тисяч. Очевидно, що за десятиліття такого правління, збереження своєї віри, мови, звичаїв, пісень, свят перетворилося на своєрідний гуманітарний спротив, а методи встановлення єдиного совєтського миропорядку – на звичну окупацію та гуманітарну колонізацію. Пояснити феномен єдиного шансонного простору банальним «стокгольмським синдромом» місцевого населення неможливо.

Мандрівник, який прокручує ручку ФМ-радіо у своєму авто, за маршрутом Київ – Чоп, переконається, що цілодобово уся ця територія піддається аудіо-бомбардуванню московського шоу-бізу. Ця тисяча кілометрів до кордону репертуарно мало відрізняється від мандрівки Москва – Рязань. Про телерепертуар національних телеканалів й говорити немає бажання. І медіа простір, і гуманітарне меню центральних та західних регіонів мало чим відрізняється від східно-південної художньої кухні. Достатньо порівняти репертуар курортно-пляжної зони Чорного моря чи кримських здравниць із рештою рекреаційної відпочинкової території літа. Ефект вирівнювання. Усі роками споживають страви єдиного «русско-совєтского міра». Дифузія. Конецентрація блатняка вирівнялася по всій території.

Насправді, вибору в аудіо середовищі України просто немає вже двадцять років. Частина людей вимушено перебуває в альтернативному дискурсі інтернету, в українській та світовій альтернативі. Тут вибір є, обмін художнім файловим продуктом зростає. Соціальні мережі замінили культурну афішу, концертний репертуар, телепрограми, фільмотеку кінотеатрів. Ця інтернет-спільнота культурно й цивілізаційно скоро оформиться в окремий етнос. Субнацію. Але решта безінтернетного народу приречені і роками вимушені коритися і споживати безальтернативний потік неорадянської пропаганди та шансонного сурогату. Вже виростає й мужніє друге покоління постсовєтських українців позбавлених різноманіття вибору культурного та медійного продукту. Цей інформаційно-культурний тоталітаризм не залишає шансу. Йдеться навіть не про виживання, а про підміну духовного бездуховним. Як там казав теоретик: жити у суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. А жити у безпробудному суспільстві зеківського блатняка і бути вільним від спільного шансонного простору вже віддавна не має змоги. Він накриває тебе звідусіль. Випалена земля. Отруєна аудіо-атмосфера. І навіть просте право бути сьогодні іншим, поза блатним шансоном прирівнюється до культурного спротиву, до нової партизанки.

____________________________________________________________________________________________

Роман Чайка
Роман Чайка
Читайте також:

Наша яма

Життя – це набір звичок, яких нам не хочеться змінювати. Наша яма стала звичкою для людей з різних класів і соціальних груп. Люди і яма прижилися.


Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 23
  • ekli ekli 24 липня, 21:32 Згоден 10 Не згоден 2 між іншим.... тут коппорація гоблінів і монстрів навіть до адімнів ваших (TSN) дібралась.... банять на рівному місті (ПО АЙПІШНІКУ).... це ще більше вселяє віру у мабутнє! мене вже по 3х апіншіках забанили (це четвертий).... хоча і не троль... . паршиво на душі і через це.... тупізм крєпчає. що навіває сум і розпач відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції