Їх багато, їх не подолати!

Дмитро Корчинський© УНІАН
Звісно, нелегко підживлювати паніку весь час - до завершення передвиборчої кампанії, проте ті, хто три місяці тягатимуть маски, не зможуть не проголосувати за ту, хто їх на них начепив.

Фішкою минулої президентської кампанії було “бандитам – тюрми”. Нині Юля, яка передує в політичних технологіях, бореться не з бандитами, а з бацилами. Це дуже вдале набуття виключного становища: ви всі боретеся зі мною, а я борюся з епідемією.

Взагалі, більше слави від боротьби з невидимим ворогом, позаяк уявні небезпеки страшніші за реальні. Віруси майже так само технологічні, як жидо-масони: їх ніхто не бачив, але вони скрізь і від них всі біди. І, головне, віруси згодом не влаштують Нюрнберзького трибуналу.

Звісно, нелегко підживлювати паніку весь час - до завершення передвиборчої кампанії, проте ті, хто три місяці тягатимуть маски, не зможуть не проголосувати за ту, хто їх на них начепив.

Попереду боротьба з саботажем, лікарями-шкідниками у МОЗ, посилення карантину до ступеня блокади. Врешті необхідно, щоб Юля сама захворіла на свинячий грип, не на плебейське ГРВІ, а саме на шляхетний “A/H1N1”. По-перше, це забезпечить всесвітнє визнання. Мало хто з сусідніх президентів наважиться не приїхати й не посидіти біля постелі хворої, тримаючи її за руку. По-друге, і українському електорату це забезпечить ту повноту емоцій, яку виборець повинен пережити в тягу кожної виборчої кампанії: страх (паніка), гнів (на саботажників), співчуття (розчулення від споглядання хворої на вівтарі Вітчизни). Рудольфінерхаус, і все як годиться…

Було б несправедливо ображатись на неї за роздмухування паніки – іншим перед виборами доводиться воювати - який-небудь Ірак чи підривати будинки на Каширському шосе. Цікаво, з якою глобальною загрозою вона, (чи хто там у нас на той час буде в її ролі) буде боротися на наступних виборах? З інопланетянами?
Є й добра звістка. Вже другі вибори поспіль найбільш перспективні кандидати намагаються асоціюватися з поки що невнятно висловленою, але великою місією. Справді, з соціалкою не дуже виходить, натомість, є прагнення взятися за глобальні проблеми, врятувати людство. Ющенко рятував націю. Юля рятує саме життя, екзистенцію захищає. Янукович не в мейнстрімі, бо весь час гундосить за якісь відсотки, прожиткові мінімуми, мовні статуси. Нудно!

Українці є філістерами на базарі. А на виборах - вони романтики. Україна – це не валовий внутрішній продукт, Україна – це мрія. Ми прискіпливо рахуємо «сотки» у себе й у сусідів, проте «садок вишневий коло хати» - не обчислюється в сотках – він безмежний і вічний.

Янукович не розуміє того, що відчуває Юля і знає Ющенко: наші вибори – не просто заміна одних начальників на інших, тим паче, вони все одно нікуди не діваються, лише перетікають одне в одного – в Україні діє закон збереження начальства. Наші вибори – це саморефлексія, надзвичайно важливий механізм національної психології. Українці нині перебувають у процесі національного самоусвідомлення. Звісно, цим займається кожна нація увечері щоп’ятниці, чи в спецприйомнику після футболу. Проте в нас це особливо болісно. Це пригадування себе після важкого нокауту, або після коми.

Українці почали здогадуватися за власне існування пізніше ніж французи, але раніше, аніж німці. XVII ст. – кривава каша і руїна. XVIII ст. переповнене прикрими подіями, масштаб яких ми досі не усвідомлюємо. Молода нація надірвалася і ледь не здохла. ХІХ ст. ми відлежувалися, а у ХХ-му знову почався фестиваль. Фронти обох світових воєн проходили через Україну, тут таки відбувалися основні події громадянської війни, і коли в Росії відрізали пальці, у нас відрубали руки. Голодомор, окрім того, що нас вбивав, він нас деморалізував. Воєнні жертви часто надихають, але страждання від голоду принижують. Колективна пам’ять обов’язково має маніфестуватися у спільних церемоніалах. Нація обов’язково має переважати спільну радість і спільний сум, виражені в ритуалах. Такими у нас є вибори і пов’язані з ними події.

Якби вболівальники мали можливість спостерігати футбол лише по телевізору, він би швидко зник.
Кажуть, не треба зосереджуватися на нещастях. Проте, ми – одна з найтрагічніших і страшних подій світової історії. І лише трагедію змушені покласти у фундамент нашої нації. Більше нам нема чого туди покласти.

Слухайте, може ці віруси справді такі страшні ? Їх багато, їх не подолати!

_________________________________

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Дмитро Корчинський
УНІАН
Дмитро Корчинський
Поп-політика

Висунення кандидатів, яке було замислене законодавцем як нудна демократична процедура, перетворилося на феєричне шоу. Подібно футбольних болівальників, я душу віддам, щоб на виборах мій мільярдер переграв їхнього.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 26
Вибір редакції