"Юра прости, Юра прощай..."

Юрій Сьомін отримав букет квітів від уболівальників "Динамо"© turnir.com.ua
У останній змагальний день футбольного чемпіонату Київ попрощався з сезоном, а Сьомін – із Києвом. Прощання видалося якимось буденним, хоча і взаємним.

Шляхи "Динамо" та Юрія Павловича Сьоміна розходяться. Чемпіони України почимчикують на заслужений відпочинок, тоді як їхній уже колишній наставник – до Москви, піднімати рідний "Локомотив". У зворотному напрямку, себто із Білокам’яної, відбув ще один непересічний російський фахівець – Валерій Газзаєв.

Юрій Сьомін на прощання переміг "Шахтар". Відео

Оцінити таку рокіровку по гарячих слідах дуже складно. Певна річ, якби Сьомін горів бажанням залишатися в Києві, він би залишився. І про жодні зміни не могло бути й мови. Однак упродовж своєї київської епопеї російський фахівець не приховував, що залюбки повернеться до "Локомотива". Для такого кроку потрібно було лише, щоб зрослися кілька сприятливих (для Сьоміна) обставин. І ось усі потрібні аргументи на користь повернення склалися в єдиний пазл. Звичайно, невеликий сенс на користь залишитися у Павловича був. Як і в тому, щоб Суркіси заперечували проти його від’їзду. Проте і Сьомін, і власники динамівського клубу проявили взаємну лояльність і послідовність. Наслідком чого й стало передчасне повернення Юрія Павловича додому.

Результати 30-го туру Прем'єр-ліги

Отже, як ми, знову ж таки, на емоціях і за браком часу, можемо охарактеризувати період, упродовж якого росіянин тренував "Динамо"? Мені здається (певен, і не лише мені), що плюсів виявиться набагато більше, ніж негативу. По-перше, "Динамо" знову чемпіон. По-друге, так чи інакше, але Сьоміну вдалося почистити команду, навести в її нутрі елементарний порядок. Ну і, нарешті, успіх у єврокубках. Який можна назвати беззаперечним навіть незважаючи на болючу поразку в півфіналі від заклятого друга.

Тим більше, якщо порівнювати з тим, що було до приходу Сьоміна.

Отже, двох думок з цього приводу бути не може – Юрій Павлович достоту високо підняв занедбане донедавна реноме київського клубу. Це – з одного боку. Власне, це те, що можна проаналізувати, окинути оком, так би мовити пощупати.

З іншого боку – прихід, безсумнівно, відомого, можна навіть сказати харизматичного тренера, але всі його досягнення – в минулому. Себто, можна з певною долею вірогідності стверджувати, що Газзаєву в Києві треба все починати спочатку. До того ж, планка вимог після від’їзду Сьоміна значно підвищилася. Валерію Георгійовичу вже не треба наводити порядок, піднімати з руїн, відсікати зайве. Майже всю асенізаційну роботу зроблено до нього. Фактично колишній армієць отримав у спадок готову команду, яка, до того ж, стартує одразу в груповому турнірі Ліги чемпіонів. Тобто, я це все підводжу до того, що у Газзаєва за визначенням не може бути права на серйозну похибку чи суттєвий плацдарм для відступу. Усі – від Суркісів до Парамона – вимагатимуть від нового динамівського керманича результату. І ще раз результату.

І ці всі матимуть рацію. Бо, по-перше, мають чемпіонський імунітет, а, найголовніше – статус півфіналіста європейського кубку. Чи здатен Газзаєв стартувати із місця в кар’єр – це дійсно питаннячко. Відповіді на яке немає. І бути не може. Проте при бажанні можна знайти немало (я б сказав навіть чимало) аргументів на користь того, як у Газзаєва на перших порах не клеїлося в його колишніх клубах. І в московському "Динамо", і в "Аланії", і в ЦСКА йому знадобився не один сезон, щоб побудувати команду й поставити їй гру. Чи дадуть йому потрібний час у Києві – відверто кажучи, сумніваюсь. Навіть незважаючи на те, що контракт із цим фахівцем укладено на три роки. До того ж, ні для кого не секрет, що Газзаєв – це не "рубаха-парубок", яким був і залишається Сьомін. Новоспечений динамівський тренер не практикує задушевні розмови зі своїми підопічними, спільні походи в кіно чи ресторани. Радше навпаки – він запросто може відгородитися від команди зовні невидимою плівкою недовіри, використовуючи за будь-якої потреби парканну лексику, навіть не задумуючись, що таким чином може комусь наступити на мозоль. До того ж, не забувайте, що і з пресою у Георгійовича стосунки далеко не найкращі. А в порівнянні з його попередником це навряд чи плюс.

Тобто, при всій повазі до володаря Кубка УЄФА на даному етапі можна сказати лишень, що до "Динамо" прийшла людина, яка звикла всі двері відкривати з ноги, входячи зі своїм статутом. Певним чином це добре. В визначених пропорціях. Але навряд чи це може слугувати зайвим козирем у чужій країні і в чужому клубі, в якому є свої устої і свої авторитети. Закруглюючи цю тему, хочу сказати, що в особі Газзаєва на даному часовому проміжку (підкреслюю – саме зараз) ми маємо кота в лантуху. Якщо Сьомін після років сімейної динамівської руїни прибув до Києва з дипломом реаніматора на тлі доброзичливого оптимізму і повертається до Москви на коні, зі щитом і з прощальними словами вдячності, то Газзаєв прибув до столиці України лише з похвальною грамотою за колишні успіхи. На тлі обережної настороженості. І, за великим рахунком, замість "Ласкаво просимо" від загалу він почує хіба "здрастуйте". Все інше він має довести не словом, а ділом.

Про сам факт призначення саме цього тренера на посаду динамівського наставника говорити довго не доводиться. Воно, звичайно, є що сказати. Але одна особлива риса направленості пошуків динамівського керівництва відбиває будь-яке бажання знайти в цьому логіку, а не лише владний перст. Складається враження, що коли президент київського клубу збирається казати "а", то він, щоб бува не помилитися, заразом виголосить і всю абетку одразу. Згадайте, коли шукався закордонний тренер, то перепробували всіх більш-менш відомих – від Хітцфельда до Ле Гуена. А зупинилися, якщо не помиляюсь, на Буряку. Якщо ж робилася ставка на вихованцях динамівської сім’ї, то покерувати не дозволили хіба що Зуєву. В той час як Блохіну шансу так і не дали. Тепер ось у Суркісів інший прерогативний напрямок – Росія. Відтак кандидатура Газзаєва в такому контексті – єдино можлива. Чи єдино правильна – про це вже поговоримо в наступному сезоні. Сподіваюся, що хоча б контурні висновки з цього приводу можна буде робити вже після кількох турів нового чемпіонату.

Що ж до останніх штрихів чемпіонату, що вже благополучно спочив у бозі, то зазначу, що остання серія динамівсько-шахтарівського кордебалету виявилася найменш цікавою. Таке враження, ніби на попередніх етапах були зірвані всі маски, персонально з’ясовані герої, злодії та невдахи. Радше з поваги до автора серіалу треба було дочитати останню сторінку. Приємність якої передовсім у тому, що вона – остання.

Ось, власне, і все. Як там у класика – "залишалося лише скапуватися". Всі вільні, всім велика подяка.

Хоча ні. Воістину фінальний акорд – в останній день травня. Саме тоді ми дізнаємося, хто здобуде Кубок України. А ще той день, вочевидь, має нарешті назвати ім’я президента Прем’єр-ліги.

Тож наберемося терпіння. Гра варта свічок.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції