З журбою радість обнялась

Дмитро Чигринський проти Херарда Піке© AFP
Супер "Шахтарю" не підкорився континентальний Суперкубок. Просто "Барселона" виявилася двічі Супер. І дон Педро тут ні до чого.

У грі великих проти гідних усе вирішили дрібниці. Власне, ці невидимі зовні незначні нюанси завше вирішують знаменну роль. Соті долі секунди, соті долі сантиметра, соті долі граму стають відзнакою для обраних і нездоланною перешкодою для пересічних.

Статистика матчу "Барселона" - "Шахтар"

Цього разу переможців від переможених також відокремила єдина мить. Однак для "Барси" вона даність, а для "Шахтаря" – незбагненність. Це й відрізняє добротний клуб від клубу обраного. Такий футбол. Таке життя.

Складно однозначно охарактеризувати ставлення справжніх, рафінованих європейських грандів до турніру під гучною назвою "Суперкубок". З одного боку – начебто й престижно, адже такі чашки на дорозі не валяються, а з іншого – ніхто із дійсно великих форсувати форму саме на останню п’ятницю серпня досі не збирався і навряд чи буде збиратися найближчим часом. Складеться – добре, а ні – то й ні.

"Барселона" - "Шахтар" - онлайн-коментар матчу

Інша справа – володарі Кубка УЄФА, команди, котрі зазвичай до свого головного визнання торують довгу й тернисту дорогу, що виміряється не одним десятком років та дюнів. Тому, досягши на визначеному часовому проміжку найголовнішої своєї перемоги, вони будь що намагаються закріпити її в Монако. На вихідцях із пострадянських країн це правило підтверджувалося майже стовідсотково. ЦСКА проти "Ліверпуля", "Зеніт" проти "Манчестера", а "Шахтар" проти "Барселони" виходили заради того, аби перемогти чи вмерти. І хіба вони не мають рації, адже не зрозуміло, коли ще доведеться завітати на Лазурове узбережжя. На відміну від тієї ж "Барси" чи "Манчестера".

Проте цього разу "вбивався" не лише володар Кубку УЄФА. Помітно серйозніше, аніж просто на виставковий матч, налаштувався й тріумфатор Ліги чемпіонів. Можливо тому, що просто хотів довести, хто насправді чого вартий. Чи може вирішив зібрати унікальну колекцію сезонних нагород, серед яких не вистачало саме цього коштовного "горщика". А може просто не міг опуститися нижче свого рівня.

Барселона - Шахтар. Ерік Абідаль випереджає Фернандіньйо
AFP
На полі точилася запекла боротьба
Цікаво, що попри загальновідому тезу, про цей рівень нині можна говорити з певною долею умовностей. Сезон в Іспанії фактично ще не стартував, як не почалися й матчі групового раунду чемпіонської Ліги. Певна річ, нехай і на важливий, проте таки радше сувенірний, аніж надпринциповий матч "Барса" апріорі не збиралася форсувати форму. Мабуть, цю форму не форсував і "Шахтар", проте гірники у цьому сенсі мали відчутну фору у вигляді численних офіційних поєдинків як внутрішнього, так і міжнародного календаря. В той же час навіть фізично потужний донецький колектив не міг із відомих причин протистояти колективу каталонському віч-на-віч, тобто в плані техніки, індивідуальної майстерності. Саме так, від своїх найсильніших козирів і "танцювали" ці команди в матчі.

Соло виконувала "Барса". Тому що по-іншому бути не могло. Якщо б у футболі головним знаряддям був не м’яч, а щось інше, хіба що тоді каталонці не вирізнялися б на тлі своїх конкурентів. Навіть не готові оптимально і частково позбавлені зайвої емоційної мотивації, "синьо-гранатові" запросто компенсовували всі ці незначні огріхи грою з м’ячем. Як наслідок – контроль над ситуацією, що змушувало достоту вишколену донецьку команду багато бігати по всьому полю. Причому не обов’язково за власною ініціативою.

Одначе й "Шахтар" виявився зовсім не м’якотілим. Нехай гірники й змушені були діяти в не надто звичному для себе змагальному ключі, проте за рахунок правильно обраної тактики індивідуальна перевага іспанського чемпіона губилася на болотистому полі "Луї другого". Мені здається, Луческу дуже правильно підійшов до формування стартового складу своєї команди, відмовившись від своєї улюбленої форми ведення гри із ромбом в центрі поля. Унаслідок пертурбацій були підсилені фланги, які стали здвоєними. В запасі залишився яскраво виражений атакуючий півоборонець Жадсон. Натомість середина поля у "Шахтаря" була насичена гравцями, котрі можуть не лише атакувати, а й, на відміну від того ж таки Жадсона, захищатися. Усе це вкупі й дозволило українській команді на рівних триматися проти явного фаворита. Особливо тоді, коли ще вистачало зусиль.

Педріто приносить перемогу "Барселоні"
AFP
Педріто приносить перемогу "Барселоні"
Що впало в око саме в той час? Насамперед досить злагоджені дії донецької оборони. "Барса" не нагнітала події, тому швидкості захмарними назвати аж ніяк не можна, частково й через це гірникам вдавалося впоратися із атакуючими потугами чемпіонів Європи. Спрацьовувала, причому довго, банальна взаємозамінність, коли Срна та Рац, забувши про свої фірмові рейди, зосередились на підмозі Кучеру й Чигринському. Котрі в свою чергу як могли полегшували долю своєму воротареві.

Безумовно, варто виокремити Чигринського. І не лише через усім відомі обставини. А просто як професіонала високого ґатунку і просто порядного хлопця. Маючи фактично на руках ратифіковану угоду із іншим клубом, маючи на руках побажання того іншого клубу не брати участь у матчі, Дмитро віддав усе, що міг, в поєдинку за свій уже колишній колектив. А міг просто просидіти на лаві, поберігши на всяк випадок ноги.

А ось хто не надто сподобався, так це товариші Вілліан та Ілсіньйо. Ні, вони не "сачкували", причому і в обороні намагалися вставити свої п’ять копійок. Проте не залишало враження, що ці двоє просто продаються, набивають собі ціну. В моментах, коли ситуація просила, навіть волала, аби вони віддали передачу партнеру, котрий перебував у вигіднішій позиції, бажаючі подихати "іншим повітрям" за будь-яку ціну тягнули ковдру на себе. А дарма. Дивідендів це не дало нікому.

А ще не сподобався Ібрагимовіч. Причому не сподобався ще більше, аніж двоє донецьких бразильців, разом взятих. Кажу відверто: не розумію, що в ньому знайшов Гвардіола. В легкій, прозорій, невагомій команді, що брала віртуозністю, шиком, експромтом, навіщось з’явився телеграфний стовп, який із грацією Януковича намагався взяти найвищу ноту. Як на мене, цей натуралізований швед і поряд не стане з Ето’О...Але, зрештою, то їхні справи. За великим рахунком, "Барселона" настільки вражаюча, що може собі дозволити тримати в команді такого однопланового нападника. Особливо якщо поряд є такий унікум, як Мессі.

Що тут ще скажеш – мініатюрний аргентинець зробив гру. Доки сили не залишили донецьких футболістів, доти вони з горем навпіл стримували намісника Марадони. Сил цих вистачило рівно на два тайми.

Додатковий час продемонстрував, що навіть добре функціонально вишколений "Шахтар" у грі проти віртуозів має обмежений запас міцності. А головне – він не має таких майстрів, які є у каталонській команді. Мессі погрався з донецькими оборонцями, немов кішка з напівпридушеним мишеням. Серед пошитих в дурні у голевому моменті виявився й новоспечений партнер аргентинця - Чигринський. Що ж, нехай звикає. В Примері Косиріних немає. Так ось, в епізоді, коли Мессі віддав класну результативну передачу на дона Педро, навіть здалося, що Ліонель таким чином грався з суперником, всім своїм виглядом демонструючи, що зробить такий трюк за бажання у будь-який момент.

І все ж гірники заслужили також на свою порцію компліментів. Вони робили майже все правильно, грали настільки, наскільки могли і вміли. Вони не були тлом цього матчу, цього суперника. Вони грали за своїм сценарієм. Честь і хвала їм за це. Просто суперник був винятковим, який без надзусиль може змусити чужий монастир жити за власним статутом. І це при тому, що до істинної винятковості хлопці Гвардіоли ще не дійшли.

Вочевидь, справжню "Барсу" ми побачимо зовсім скоро. Хоча б у Лізі чемпіонів. Скажімо, у грі проти іншого українського клубу - "Динамо".

Але то справді зовсім інша історія.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції