Запах тління

Юрій Винничук© УНІАН
От не повезло ж мені! Саме у той день писати статтю, коли судять Тимошенко. Збирався писати про одне, а тепер думаю: як же ж воно буде виглядати? Тут оно білоруський синдром починається, а ти пишеш про щось таке, про що можна й через рік написати. Бо ж нічого насправді не міняється.

Юлі після оголошення вироку навіть 1937 рік привидівся. Я думаю, це перебільшення. У 1937 не на сім років садили, а пачками розстрілювали. Правда, уже наступного року пішли під розстріл виконавці – чекісти, судді, слідчі, начальники концтаборів...

Є над чим задуматися декому. Не будемо пальцями показувати.

А у нас хіба 1937? У нас нормальна Білорусія. І білорус на престолі, що теж симптоматично. Але біда не в цьому, а в тому, що останнім часом у мене виникає таке враження, що наша опозиція передчасно здохла. Не упокоїлася з миром і не зіграла в ящик, а саме здохла, а її непохований труп розливає довкола тільки самий сморід. Думаю, що це великий гріх, коли покійника не поховати. І я радо б приєднався з лопатою на плечі до якоїсь похоронної процесії, аби поховати тлінні останки цього розкладеного і поточеного червами, хробами, жуками і тушками організму.

На носі парламентські вибори, а ми чуємо поки що тільки самі заклики до об’єднання. Ба навіть Кролик зблиснув гострими зубчиками, заметляв хвостиком і теж щось пронявкав про об’єднання. Але от проблема – кожен з цих маленьких наполеончиків бачить на чолі такого об’єднання лише себе красивого і величного. Та, зрештою, що може змінитися від об’єднання трупів? Ну, отримаємо нову партію МОРГ (МєстоОтдиха Рєанімірованих Граждан) або У(країнський)  МОРГ. Ащо це змінить? Сморід не зникне. А всі ці політичні імпотенти – що кожен зокрема, а що усі вкупі, і так не здатні ні на що більше, окрім як красуватися на політичних шоу і вправлятися в ораторському мистецтві. А потім ідуть собі любенько зі своїми політичними ворогами на сто грам і там уже дискутують винятково про свої особисті шкурні проблеми.

А щоб трупи не вбили собі в голову, що вони насправді живі, їх усіляко задобрюють. Ось парламентський готель витратив майже чверть мільйона на закупівлю чайних столиків, декорованих сріблом і платиною, та тумби з тюльпанового дерева. Для кого? Та здебільшого для наших опозиційних депутатів, бо ті, котрі при владі, уже в готелі не живуть. І я собі думаю: про що може думати отакий собі опозиційний труп, сидячи за чайним столиком, декорованим саме сріблом і платиною, а не якоюсь там бляхою? Він думає лише про одне: „Я так хочу, чтобы лето не кончалось, чтоб оно за мною мчалось…”

Звичайно, це краще, аби мчалося літо, а не розлючені трудящі з тумбами з тюльпанового дерева.

У старому словнику я прочитав таке означення „моргу” – „здание для выставки трупов”. Чудово підходить і для означення парламенту.

І я ще думаю: як добре, що Бог нам послав такого чудового шокового хірурга, як Віктор Янукович, який дуже доступно пояснив Європі, методи своєї медицини:

«Страна была больна… Мне пришлось лечить эффективно, и значит, только хирургическим методом… Если организм выживает и живет нормальной жизнью, имеет возможность поразмыслить, что было бы лучше – идти и медленно умирать, или только один раз преодолеть боль, а потом жить нормально».

Тобто колишні навички хірургічного втручання за допомогою паяльника і „монтіровки” згодилися і тут. Спочатку ломиком по голові – бац! – і пацієнт починає мислити правильно. А кому не помогло, то друге бац! І тоді вже „преодолев боль”, він починає „жить нормально». Ну, як рослина. Кактус, наприклад. Чи настурція. Поїв, попив, покакав.

Отже, в ідеалі весь народ повинен перетворитися на оранжерею, куди дбайливі садівники будуть вчасно доставляти гній та інші мінеральні добрива.

Не всім же жити в однаковому комфорті! Є вибрані і обрані, а є нікому непотрібні. Ну, не зовсім нікому, бо є ще Смерть, яка нас ніколи не зраджує. І є проффесор хірургії: «Я знаю, что есть взгляды скептические, я даже вижу по лицам сейчас, у меня, знаете, зрение на 360%. Вы улыбаетесь сидите, а я скажу так – вышибать будем, вышибать. Вот кто только попадется под кулак – только брызги полетят. Никакой пощады не будет. Никакой. Попал? Стоишь на пути развития экономики? Собираешь коррупционный налог? Только попадись. Попалась рука – с головой оторвем».

Легендарний Джек Патрач нехай сховається.

А в той час, поки опозиція натхненно посмерджує, окремі політичні трупи ще намагаються подавати ознаки життя. Зокрема комуніст, який перебуває у стані хронічного спухання і нагадує більше пісяючого хлопчика, вирішив, що пора провести референдум, щодо зміни державної символіки, бо „нинішній прапор і тризуб є символами, які націоналісти скомпрометували".

Відразу видно рішучу позицію народного обранця, який не спить, а думає, як покращити життя уже зараз. От тільки не пояснив, яким чином, витративши мільярди на заміну усієї національної символіки, включно із паспортами, посвідченнями, дипломами, банкнотами і т. д., ми почнемо „жить лучше і вєсєлєє”, як обіцяв Азаров.

Не менш весело спостерігати, як влада починає гиркатися з росіянами на переговорах про газ, митний союз і введення мита на українські товари. Навіть Азаров уже сміє розкривати рота до Путіна. Подумати лише: два русскіх чєлавєка не можуть знайти спільної мови! А нема чого до Путіна посилати пенсіонера! Краще б послали Бєрєжную чи Єлєну Бандарєнка. Або обох разом з Лободою на додачу. Як бонус.

Бідний Азаров ще зовсім недавно переконував нас, що в Росії живуть не вовки і не удави, а "братья"! І щойно тільки зникнуть на обрії усілякі націоналісти, Росія прийме нас у свої радісні обійми, і ми скліщимося з нею знову, як два нерозлучні песики. Дешевий газ, організовано випущений з животів коаліції, уже грайливо тріпотів біля наших носів. І раптом – фух! – розвіявся. А хто винен? Невістка.

Замість дешевого газу у наших рурах, у відкриті навстіж вікна і двері проникає русскій мір. „Тату! Тату! Лізе чорт у хату!” – „Дарма! Аби не москаль”. Це не я вигадав. Це народна мудрість. А ось іще: „Від москаля поли вріж та тікай”; „Од чорта одхрестишся, а від москаля не одмолисся”; „Москалеві годи, як трясці, а все бісом дивиться”.

Народ ще коли геніально окреслив, якими мають бути стосунки з москалями! Ніхто ще не догодив старшому братові і не догодить. Скільки Лукашенко прогинався, уже усю Білорусь русифікував, а бач і він не до шмиги. Уже й з нього російське телебачення лаха дере. Не дочекаюсь, коли за наших візьмуться.

______________________________________________________________________________________________

Читайте також:

Україна на дні

У світлі нових віянь зі Сходу, коли відродження СССР починає набирати обертів, цілком логічно, що має повернутися і совєтська ідеологія. Наша влада на словах начебто повзе в Європу, але товсті вгодовані задниці все ж таки тягнуть її назад.

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 13
Вибір редакції