Що ж до незвичних наказів Януковича та Азарова, на кшталт "демонструвати європейськість", то їх машина просто ігнорує або ж працює на холостих обертах.
Представники нинішньої української влади дуже люблять цитувати Йосипа Сталіна. Можливо, це наслідок виховання більшості з них, або, як кажуть їхні опоненти, підсвідоме бажання "бути схожими на кумира", або навпаки - намагання подратувати тих самих опонентів - кожний може підшукати своє пояснення. Але тенденція безперечна. То Микола Азаров скаже "жити стало краще, жити стало веселіше", то Борис Колесніков оголосить, що "кадри вирішують все". Тепер, схоже, настала черга "запаморочення від успіхів".
Ні, колгоспи, на щастя, можновладці (поки що, принаймні) будувати не збираються. А ось до місцевих виборів регіонали готуються з таким ентузіазмом, що навіть у цілком лояльних до влади спостерігачів створюється враження - опозицію хочуть "знищити як клас". Разом із вчорашніми та сьогоднішніми союзниками самих "біло-синіх". Поховавши принагідно і залишки "віджилої буржуазної демократії".
Відмова в реєстрації на підставі відсутності одного слова чи коми в заяві чи зайвих міліметрів у фотографії - таке в історії незалежної України і справді вперше. За часів Кучми і Ющенка створювали партії-двійники і блоки з підозріло схожими назвами, але принаймні не реєстрували під назвою однієї організації списки іншої лише тому, що так вирішили працівники Мінюсту (або ж їм так "порадили вирішити"). А тисняви в чергах, викликані боротьбою за право опинитися у першому рядку в бюлетені, внаслідок яких "цілком несподівано" в 22 областях з 24 "номер 1" випав ПР? Навіть колеги-регіонали (не задіяні, щоправда, в цій комбінації) стискають плечима і зізнаються, що вийшло "настільки ж безглуздо, наскільки незграбно". Тепер навіть якщо "біло-сині" програють, публіка все одно буде впевнена, що голосування сфальсифікували на їхню користь.
Не дивно, що не лише записні друзі Тимошенко з Європейської народної партії, але й нейтральні останнім часом американці змушені були вдатися до демаршів. Мовляв, Mr. Yanukovych, ми з Вами так не домовлялися. Визнаючи вільними і демократичними вибори на яких перемогли особисто Ви, ми попереджали, що усі наступні голосування мають відбуватися принаймні в межах пристойності.
Довелося Віктору Федоровичу, а за ним і Миколі Яновичу, гримати на підлеглих. Перед телекамерами. Натякаючи, що загралися місцеві керівники, "запаморочилися" в них голови від майбутніх успіхів, підставляють перед усім світом і президента, і прем'єра, які регулярно - разом і по черзі - вимагають від чиновників зробити вибори чесними і прозорими. Янукович попередив: реакція на порушення буде блискавичною. Азаров нагадав про покарання за непослух. Прем'єр взагалі останнім часом не лише Сталіна цитує, але й залюбки згадує, яким ефективним інструментом державного управління є страх.
От тільки кого він на цей раз збирається налякати - навіть якщо повірити, що "погрози фальсифікаторам" не є "грою на публіку"?
Дрібних виконавців? Так їх навіть в 2005 році, коли до влади прийшли ті, проти кого вони діяли, - до відповідальності притягали вельми вибірково. А тепер їх каратимуть ті, кому вони підігрують, і хто власне вимагає від них "перемоги будь-якою ціною"?
Місцевих керівників? Але ж вони лише віддають накази виконавцям і за руку їх не піймаєш (та й хто ловити буде?). В той час як відповідальності за якнайвищий результат "партії влади" з них ніхто не знімав, і ось за нього звітувати точно доведеться.
Центральний штаб і негласного "куратора" місцевих виборів Андрія Клюєва? Але хіба не для того його уповноважили "курувати" цю кампанію, щоб він продемонстрував усе, на що здатний? Ось він і демонструє.
З іншого боку, це галасливе "метання блискавок" із владного Олімпу, що швидше за все так і завершиться нічим, добре ілюструє, до чого насправді призводить концентрація повноважень в руках однієї особи. В очах мільйонів українців і міжнародних партнерів Янукович тепер відповідальний за все. Але реальні його можливості насправді обмежені. Наполегливості у вирішенні питань, в яких він зацікавлений особисто, ще вистачає. На інше - не залишається ані часу, ані сил. Інші "центри сили" тепер ініціативи не виявляють, позбавлені повноважень, а відтак, і волі до дій.
Можна, звичайно, покладатися на інерцію державної машини. Проте вона у напіврозваленому стані. Тобто звичні команди у стилі "тащить і не пущать", хоч і зі скрипом, ще якось виконує. А в дечому, коли це співпадає з інтересом конкретних чиновників на місцях, і перевиконує. Що ж до незвичних наказів, на кшталт "демонструвати європейськість", які за інерцією виконати неможливо, бо, як кажуть, "прецедентів не було" - то їх машина просто ігнорує, або ж працює на холостих обертах. Як би сам Янукович не хотів виглядати гарно перед західними партнерами.
Та що там Захід! Навіть перед пересічним українським глядачем президент змушений розписуватися у власній неспроможності. Коли, скажімо, вимагає від міністра внутрішніх справ, щоб міліціонери в жодному разі не брали участі в виборах. А через день вищі чини МВС масово записуються у виборчі списки Партії регіонів (у деяких областях - мало не очолюють їх). І жодного покарання за це не отримують.
Йосип Сталін, до речі, про "запаморочення від успіхів" писав не для Заходу. І вже точно не тому, що не прагнув того, в чому звинувачував підлеглих, які не виявили потрібної чутливості до коливань "лінії партії". Загнати селян до колгоспів насправді генсек хотів не менше за них. Але для цього йому треба було прибрати тих, хто своєю заповзятливістю заважав досягнути цієї зловісної мети. Врешті решт, вже після появи цієї, нібито "компромісної" статті, з'явилися і "закон про колоски", і "чорні дошки", і мільйони жертв штучного голоду
Може тому нинішні владці на цей раз не наважуються цитувати такого афористичного, на їхню думку, вождя?
______________________________________
Читайте також:
Політична анатомія. Без шкіри. Без тіла. Без хребта?
Не дарма Герман казала, що у нас не вміють говорити президенту "ні". Коли навчаться - це будуть інші влада, опозиція, суспільство, інша "невишикувана" країна.