"Завтра" не буде ніколи

"Завтра" не буде ніколи

Юрій Винничук

Недавно Азаров дав інтерв'ю газеті, яка виходить на його Батьківщині. Газета називається "Завтра", а редагує її відомий російський шовініст Алєксандр Проханов.

Нерозбірливість наших політиків у спілкуванні з закордонними медіа не від доброго життя. Правлячу владу на її з'їзді привітали такі "друзі" з закордону, з якими мало який європейський політик сів би на одному гектарі справити потребу.

Недавно Азаров дав інтерв'ю газеті, яка виходить на його Батьківщині. Газета називається "Завтра", а редагує її відомий російський шовініст Алєксандр Проханов. З тих, що не поступаються принципами.

Правда, принципи там специфічні: ненависть до Лєніна, але любов до Сталіна. Також є ще одна тема, на якій спеціалізується Проханов – це сіонізм. Не люблять головний редактор і його автори євреїв і борються проти єврейської міжнародної змови.

Тому дивно, що Азаров, який поміняв прізвище Пахло на єврейське, опустився до того, що дав інтерв'ю шовіністичній газеті. Як написав В. Портніков, це газета, "которую вряд ли почтит своим вниманием премьер-министр России.

Потому что "Завтра" - это "Правда" в квадрате, это еженедельный манифест русского шовинизма, ксенофобии, антисемитизма и человеконенавистничества. Появиться в таком издании в качестве положительного героя - я уж не говорю об интервью - это просто позор".

Та й справді, як можна було спілкуватися з газетою, яка заявляє: "Мы всегда и везде говорили: Россия - да, для русских... Россия - Священная Империя, благодатный ковчег, хранящий спасительное учение Христово, и каждый желающий... может присоединиться к такому священному служению Русского народа, стать его помощником и соратником в этом исповедническом подвиге борьбы с сатанинским злом, остервенело рвущемся в наш мир в разнообразных личинах, обличьях и масках", – пише якийсь Алєксандр Нагорний.

Той самий автор ще в 2007 р. пророчив, що ось-ось "Украина и, в первую очередь, индустриальное Левобережье, утратят свой промышленный потенциал, само украинское население под напором глобализационных реалий и мировых цен разбежится по другим странам, а в значительной части просто погибнет (о чем говорят демографические итоги 15 лет "незалежности")".

Минуло п'ять років і пророцтво не збулось, а демографічні дані свідчать скоріше на користь України, аніж Росії.

А недавно ця ж газета радісно сповістила "В Крыму начался процесс выхода полуострова из состава Украины. Руководство украинской автономной республики Крым начало активную работу по расширению политической и экономической автономии. С такой инициативой выступил экс-министр МВД Украины, а ныне председатель Совета министров Крыма Анатолий Могилев".

Я думаю, кожного прем'єра, який поважає свою країну, мали б обурити такі заяви. Однак Азаров на них не відреагував. Та це й не дивно, якщо сам Проханов охарактеризував його так: "потрясающий человек, умница, прорусский человек. Это просто русский человек. Он мне открыл наконец драму сегодняшней Украины. Вот эта глубинная такая драма, раскол, который сегодня рассекает украинское общество на две половины – прорусская часть, тяготеющая к общему русскому, междуславянскому, и эта русофобская, сложившийся такой очень мощный, агрессивный, пассионарный комплот – она, эта вторая часть, она торпедирует все инициативы, связанные с созданием общего славянского поля.

Поэтому русский язык, проблема русского языка, и севастопольский флот, и проблема православия, и всё, что взрывает сегодняшнюю Украину – это результат вот этой таинственной глубинной связи. Это, конечно, блестящий политик. Я просто не подозревал, что на Украине существуют такие умницы".

Уявляєте яке щастя! Це ж треба було, аби приперся до нас Проханов і відкрив нам очі. Бо ми якось і самі зеленої уяви не мали про глобальний розум нашого прем'єра. І коли Проханов в інтерв'ю, яке брав у прем'єра, ляпнув, що "классическая оранжевая революция предполагает кровь", то якось випало йому з пам'яті, що дєдушка Азаров в помаранчевому шалику лічно почтіл вніманієм і присутствієм той кривавий Майдан.

"Западенцы" у Проханова заражені "пассионарной агрессией", а ось "левобережные украинцы и сама "Партия регионов"" демонструють "деловую, упрямую, спокойную позицию".

Авжеж, позиція і справді дєловая, коли б'ють адвокатів і журналістів, не дозволяють жодних протестів, наближаючи режим регіоналів до режиму Лукашенкі.

Мабуть, неабияк сподобалася б Проханову і новина про те, що найбільше антисемітських актів вандалізму було здійснено саме на Сході України, на що навіть держдепартамент США звернув увагу.

Натомість Азаров відповів, що такі да: "Партия регионов продолжает дело "тяжелой Руси"", не притлумивши при цьому у собі і здорового російського шовінізму: "Ведь тогда под Русью понималось всё: и малороссийское, и великорусское, это был единый народ".

Ви б, Янович, бодай народні приказки (пасловіци) почитали, які виражають справжнє кредо будь-якого народу. Отам би ви й побачили, що москалі про хохлів думали, а хохли про кацапів.

Не існує у світі народів, які б вважали себе єдиним народом ще з кимсь. Народи останнім часом не об'єднуються, а навпаки – роз'єднуються. І бачимо ці процеси не тільки в Африці, а й у Європі, де гряде у майбутньому незалежність і Шотландії, і Каталонії, і Басконії.

Не стримався прем'єр, щоб непротьохкати улюблені регіоналами і російськими імперіалістами висловлювання на адресу Шевченка, бо той "писал на русском языке. Вся проза его - на русском языке, все письма его - на русском языке".

Таке враження, що для Азарова так і залишилися таємницею всі ті репресії проти української мови, які відбувалися в Росії за царя-батюшкі. Українські письменники, перебуваючи на Соловках, теж свої листи писали російською. Чому б і про такий чудовий факт не згадати?

Ну, а вже слова Азарова про вірші Кобзаря, "написанные на родном малороссийском языке", кожного українця неабияк зворушать. Старається Янович заслужити всенародну любов.

Можна, звичайно, посміятися з твердження прем'єра про те, що "наше правительство очень серьёзно занимается украиноязычными фильмами и украиноязычными изданиями". Воно й видно, що нема жодного україномовного фільму.

Але бігме бурхливі оплески повинна заслуговувати відповідь Азарова на таке запитання Проханова: "Я подумал: а что, если после очередных газовых переговоров наши президенты придут в абсиду Святой Софии и отслужат там общий молебен во имя прославления русского мира. Это то, о чём постоянно говорит наш патриарх: о потрясающей мощи и красоте русского мира, который занимает неповторимое место в мировой цивилизации. Вы бы пришли на такой молебен?"

І що відповідає наш український, з дозволу сказати, прем'єр: "Ну, конечно, с удовольствием".

А як має виглядати отакий молебень, можна уявити з ілюстрації на сайті газети "Завтра". Автор цього безперечного шедевру Гєннадій Животов, а назва "Богородица Оранта, собери президентов в Святой Софии!"

Гадаю, після згаданого інтерв'ю, художник домалює там і Яновича. Можливо, навіть з тієї фотки на Майдані. Помаранчевий шалик буде чудово компонувати з тлом картини.

Повʼязані теми:

Наступна публікація