Будь в курсі усіх новин, встановивши додаток ТСН для . За допомогою цього простого та зручного додатка Ви не пропустите жодної події.

 
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
поет, прозаїк, перекладач, публіцист, лауреат премії „Angelus”, входить...

Життя на виході

1 травня 2012, 09:15 Друкувати

Пенсійний вік у нашій країні – це вже вирок. Після сорока ти вважаєшся застарим для роботи в офісі. У п'ятдесят усі твої інтереси зосереджуються в "як би не турнули". У шістдесят ти списаний лікарями на металобрухт, у сімдесят (якщо пощастить) – старий і немічний дєдушко, який на дивані дивиться шоу Савіка Шустера.

Моя мама нещодавно поставила мені завдання – зареєструвати її на сайті Ощадбанку. Їй скоро 72 роки, і вона отримала право раніше за інших (з молодших вікових категорій) узяти ту саму тисячу. "Ти повинен зайти на їхню корпоративну сторінку і записати мене", – попросила вона. Корпоративна сторінка – це такий мовний виверт із лексикону телефонних роботів.

Мама подзвонила в банк, і комп'ютер фальшивим голосом якоїсь приємної жіночки видав: "Щоб актуалізуватися (слово ж яке!), зареєструйтесь на корпоративній сторінці". Моя мама вирішила актуалізуватися. У країні знову поновили видачу Юліної тисячі. Юлю усунули, обіцяну тисячу дає Вітя. "Донецькі" в бізнесі так і роблять – забирають. От і Вітя забрав собі тисячу.

Попередній запис на прийом до банку – зручна річ, але цікаво, скільки пенсіонерів України, особливо віком від 70 до 80 років, має вдома Інтернет? А також скільки з них уміє ним користуватися? Ніби й самі місцеві президенти та прем'єри лише вчора осилили Твіттер і Фейсбук. Чого ж чекати від "нижчих" верств населення?

Середньостатистичний європеєць входить у пенсійний вік не лише з повною своєю присутністю у світовій павутині, але і з купою інших цікавих та корисних речей. Власний будинок, або ж як мінімум добротне й доглянуте помешкання. Невеличкий парк улюблених стареньких і новеньких авто. Кругленький рахунок у банку і медичне страхування, недарма ж він працював усе своє життя. А головне – людину у віці супроводжує безліч різноманітних захоплень і потягів, які вона прагне ще більше розвивати тепер, коли з'явилося стільки вільного, підвладного їй і прекрасного часу. Колекціонування платівок, ігри у ґольф, розведення рідкісних рослин, пірнання з акваланґом, йоґа, тантричний секс, спортклуб, футбол, подорож до України на Євро 2012… Зрештою, читання книжок. Саме пенсіонери становлять левову частку публіки на літературних фестивалях Західної Європи, саме вони купують найбільше книжок на книжкових ярмарках.

Наш середньостатистичний пенсіонер (не беремо до уваги тих, кому не пощастило в цьому житті найбільше – інвалідів, слабоалкогольних інтеліґентів та бомжів) про платівки, ґольф і секс може лише мріяти. І, тим більше, про квитки на матчі Євро. Або ж і гірше – він про такі речі навіть і не мріє. Він боїться. Єдина його власність і справжні друзі, що старіють разом із ним, хоч колись так само молоді – домашні улюбленці, собаки й коти. І лише про них кожен український пенсіонер може говорити із захопленням, годинами.

При цьому власники котів гранично відрізняються від тих, хто має пса. Котолюби ще примхливіші й замкнені у собі, ніж їхні чотириногі друзі. Бо із собакою ще хоч погуляєш, а з котом – сиди собі вдома. Пенсіонер і кіт цілком можуть не виходити з хати тижнями.

Усі його мрії давно пожухли і зів'яли разом із молодістю. Все, що лишається – дивитися телевізор, якщо він звісно ще "показує". Або дивитись у вікно. Лаяти владу, бо як її можна не лаяти. Справно сплачувати комунальні платежі, купувати у супермаркеті прострочені продукти, носити вживаний одяг. Не втомлюватися виглядати онуків і дітей у гості (якщо вони є і десь близько). Не втомлюватися чекати пенсії. Байдуже, що лише вчора її отримав. Хіба вона здатна виправдати своє високе ім'я? Хіба на таку пенсію можна прожити?

Життя – це для молодих, якщо кудиcь виїдуть. Старим же – низький старт у смерть, на кладовище. Пенсійний вік у нашій країні – це вже вирок. Після сорока ти вважаєшся застарим (частіше – застарою) для роботи в офісі. У п'ятдесят усі твої інтереси зосереджуються в "як би не турнули". У шістдесят ти списаний лікарями на металобрухт, сточений інфарктами, неврозами й горілкою. У сімдесят (якщо пощастить) – старий і немічний дєдушко, який лежить на дивані й дивиться шоу Савіка Шустера. Ні захоплень тобі, крім, звісно ж, того ж горілчаного, ні будинку, ні, тим більше, банківського рахунку. Твоя мета на найближчі роки – доношувати куплені ще в минулому тисячолітті штани, берегти останні зуби, засильно не бухати, щоб не хвилювати таку ж стару і немічну дружину. Дивитися разом телевізор, сваритися з приводу керування пультом, чекати на смерть, чекати на пенсію.

Одна моя знайома, велика шанувальниця літніх чоловіків, постійно просить познайомити її з українцем. Вільні і ще активні діди – ось її пристрасть. І як пояснити людині, що український дід у переважній більшості випадків уже не спроможний на якісь пригоди. Що у нього поганий характер, а часто і смак. Що він соромиться молодих жінок, що йому ніхто і ніщо, включно з ним самим, не цікавий. Що він більше не хоче працювати ні над собою, ні над кимось іще. І взагалі – дуже рідко зустрінеш ось просто так, ідучи вулицею, старшу людину, яка б виглядала щасливою, ще й посміхалася. Немає чому усміхатись, та й немає чим.

Така от сумна-пресумна історія виходить. Не знаю, як ви, а я, щоб не сумувати, пенсіонером ставати не збираюсь. Буду мучити вас колонками і книжками до кінця днів. І хай моя пенсія дістанеться нашому президентові й депутатам.

Щоб лиш вони вже на неї всі повиходили!

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Сортувати по:
даті    
популярності    
  • Viktori-ja 5 мая, 14:44
    Дякую, пане Андруховичу! Чудова стаття! У нас дійсно пенсійний вік починається вже в 40 років. Бо можливості грубо обмежені, перспектив ніяких, бо ж на державну підтримку за пропрацьовані рокі годі сподіватися. Будеш старий, хворий і нікому не потрібний із буханкою хліба та склянкою води. Саме тому час видирати свої ресурси та гроші у наших "панів", доки ще не настали фатальні 60 років. Час вийти на бій за свою щасливу старість із подорожами та тантричним сексом і наступити владі на яйця вже зараз - нехай ділиться награбованим із ошуканими. А тоді поставити нову владу, яка боятиметься свого народу і дбатиме про нього, як про свої яйця.
  • Bogdan Zavadenko 1 мая, 12:04
    Причому тут секс? Що за дебіл статтю написав.
    NetRide 1 мая, 12:42
    о, зразу видно інтелігент)
  • onuk 1 мая, 11:39
    Та щось ви, Андріє Морозе, явно маніпулюєте... Як це немає води...., а при цій біді тримають курей, свиней та козу - виходить ще мають здоров'я. Мої 72-річні батьки такого хазяйства не тримають , живуть на дві інженерські пенсіїї, а це дуже невеликі гроші, бо совєтські рядові інженери заробляли копійки. А середня українська сім'я з двома дітьми має на кожного члена сім'ї не більше середньої пенсії. А наша українська медицина така, що краще з нею поменше контактувати.
  • rostyslawkindratyk 1 мая, 09:30
    Андрухович дещо ідеалізує "західну" старість. Безліч пенсіонерів там самотньо і досить скромно живуть на маленьку пенсію, часто в притулках. А в Україні є так само безліч гіперактивних пенсіонерів, які працюють (на селі - всі). Так що, не треба загинати. Різні світи.
    Alina Yaroslavska 1 мая, 09:51
    У селах пенсіонери гіперактивні зазвичай вимушено - працювати доводиться для того, щоб зекономити на харчах на користь ліків, а не для того, щоб кудись поїхати чи навіть купити улюблену книжку.
    rostyslawkindratyk 1 мая, 10:57
    Це краще, ніж загнивати у притулку, дивлячись безперервно "мило" по телевізору.
    Андрій Мороз 1 мая, 11:11
    там тебе нагодують, підмиють і спати покладуть.... тут у тебе напіврухоме тіло з постійними потребами і неминучими результатами споживання тих потреб за яким ніхто не догляне тому, що діти за 300(+)км від тебе та ще й до всього така ж сама дружина-бабуся і вся ця романтика на фоні розйобаного вкрай села без газу і води))))) а ще кури, а ще свиня і коза щоб з голоду не здохнути, а ще зима 7 місяців в році, а ще купа хвороб на які не вистачає навіть спільної пенсії... і цих "а ще" до..я і маленький возик. то де краще на вашу думку пане, Ростиславе?
    onuk 1 мая, 11:05
    Кожний бачить життя зі своєї дзвіниці. Все залежить від того у якому оточенні живеш. Мої батьки - незаможні українські пенсіонери, люди з вищою освітою, які на старості переїхали у село. Мають невеликий город і з задововенням, неквапно в силу своїх можливостей порають грядки та клумби. Мають комп'ютер (дешевенький, б/у) і користуються інтернетом. Читають, мають хобі і скоріше виглядають щасливими попри все (владу, брак грошей і таке інше). Тому я скоріше погоджуюсь з rostyslawkindratyk аніж з Андруховичем, який більше часу проводить за кордоном.
    anny_donetsk 1 мая, 09:55
    Різне співвідношення бажань і можливостей. А щодо притулків, то це взагалі сором...http://tsn.ua/ukrayina/na-rivnenschini-zgoriv-budinok-lyudey-pohilogo-viku-16-zagiblih.html